У дисертаційному дослідженні запропоновано комплексний підхід щодо господарської культури як найважливішого фактора сучасного суспільного відтворення. Це дозволило зробити наступні висновки та пропозиції. 1. Сучасне суспільне відтворення потрібно розглядати у площині господарства, а не економіки. Методологічно це дозволяє розширити поле аналізу до цілісної діяльності людини щодо устрою свого життя, на основі створюваної нею культури взаємовідносин з природою, суспільством та з іншими людьми. Людина у господарстві розглядається як реальна, цілісна, яка виступає творцем і господарем усіх результатів своєї діяльності – як позитивних, так і негативних. 2. Найважливішою якісною зміною суспільного відтворення є той факт, що людський, інтелектуальний та культурний капітал перетворюється на ключовий фактор економіки. Людина у цьому процесі є одночасно метою, засобом та умовою створення економічних благ. Об’єктом сучасного відтворення стає людський розвиток як сутнісна предметна галузь суспільного відтворення. Основним джерелом розвитку є потенціал національної господарської культури – духовно-моральний стан суспільства, цілісна характеристика, що відображає його здатність до самовідтворення через своєчасне виявлення та розв’язання актуальних протиріч. 3. Сучасне суспільне відтворення визначається новими мегатенденціями свого розвитку, які свідчать про фундаментальні цивілізаційні зміни. До найбільш впливових із них слід віднести наступні: а) технологічна революція, яка має наслідком розповсюдження інформаційних та комп’ютерних технологій, новітніх засобів зв’язку, призводить до радикальних змін у виробництві, поділі праці, соціальних перетвореннях та ін.; б) широкомасштабне поширення ринкових відносин господарювання, яке саме по собі не вирішує надзвичайно складних проблем перехідних економік. Пошук відповіді на питання, завдяки яким обставинам специфічні особливості ринкового господарства можуть ефективно функціонувати, набуває статусу наукової проблеми надзвичайно важливого практичного значення; в) глобалізація як новітня форма економічної інтеграції, що створює тенденцію до глобальної єдності на основі зростаючого локального різноманіття. Це актуалізує процес „діалогу” національних культур, для якого характерні наступні сценарії: – поглиблення інтеграційних процесів різних національних культур завдяки взаємопроникненню найважливішого та найціннішого в них з точки зору загальнолюдських цінностей та пріоритетів ефективного господарювання; – знайдення нових цінностей та світоглядних орієнтацій для об’єднання зусиль країн у пошуках сценарію розвитку, який би запобігав катастрофічним для людства тенденціям; – толерантне ставлення до особливостей прояву національних господарських культур, якщо останні не несуть у собі загрозу суспільному господарюванню та миру на планеті; г) постіндустріалізація, що формує новий економічний порядок, який базується на нових формах розвитку особистості, котра впливає на економічний та соціальний прогрес. В умовах технічного прогресу людська поведінка визначається не лише традиційними матеріальними мотивами, але все більшою мірою постматеріальними цінностями. У системі останніх починають домінувати господарські цінності, до яких слід віднести такі, що визначають ставлення до навколишнього світу, соціальну справедливість та людський розвиток; д) поширення невизначеності та ризиків розвитку. У сучасному суспільному відтворенні ризик стає не побічним суспільним продуктом, але таким, що виробляється регулярно та легітимно. Для пострадянських країн стан невизначеності посилюється внаслідок перебування у міжкультурному просторі, відсутності у суспільстві згоди стосовно системи базових цінностей. 4. Господарська культура відображає здатність суспільства до оновлення, до якісних стрибків у розвитку, які безпосередньо пов’язані зі змінами способів перетворення ресурсів у блага, тобто з технологічними інноваціями. 5. Сучасному суспільному відтворенню притаманна низка протиріч, розв’язання яких знаходиться у площині господарської культури і саме розвиток цієї культури в умовах глобалізації стає головною передумовою їх розв’язання. Основними протиріччями є: між культурою як ціннісним вибором і розвитком як універсальною метою; між економічним розвитком та зростаючим соціальним розшаруванням; між економічним зростанням і руйнуванням навколишнього середовища; між посиленням міжнародної конкуренції внаслідок зростання мобільності факторів виробництва та збільшенням ступеня монополізації окремих ринків у результаті діяльності ТНК; а також протиріччя самої ринкової економіки як форми еволюційного розвитку суспільного виробництва та як засобу вирішення трансформаційних проблем. 6. Специфіка сучасного економічного стану України полягає у відсутності суспільного договору стосовно базових цінностей, „розриві” культур усередині суспільства, різкій соціальній диференціації населення, кризі трудової мотивації та системи зайнятості, що не дозволяє сформувати прийнятний вектор господарського розвитку та консервує інверсійний стан суспільства у міжкультурному просторі. 7. Реалізація господарської культури здійснюється через її основні функції (світоглядну, ціннісноутворюючу, соціалізації, інноваційну та інституційну), які поступово наповнюються новим змістом: відбувається гармонізація стосунків між людьми та їх ставлення до навколишнього світу на основі сприйняття людства і природи як єдиного цілісного утворення. 8. Культура одночасно визначає і „коридор можливостей” – межі, в яких взагалі можливий розвиток суспільства, і вектор розвитку даного суспільства. Господарство, з одного боку, рухається у заданому культурою напрямку, з іншого, у цьому русі спирається на сформовані культурою засоби, духовні та матеріальні. Ядром господарської культури є етос. Етос – це генотип нації, першопричина всякого суспільства, міжцивілізаційних та внутрішньоцивілізаційних відмінностей, соціокультурні регулятори поведінки людства, які складаються з етики, традицій, вірувань, ціннісних орієнтирів, зразків поведінки та ін. 9. Успіх ринкових перетворень у постсоціалістичних країнах залежить від обраного країною типу переходу: інверсійного чи медіаційного. Інверсійний тип виникає у разі існування значного розриву між традиційною та новою (тією, яка привноситься) системами цінностей і полягає у відторгненні цієї нової системи й періодичному, маятниковому поверненні до попередніх цінностей. Такий тип переходу є неефективним для культури та руйнівним для країни. Медіаційний перехід означає поступове введення нових цінностей, еволюційне перетворення існуючих. Даний тип переходу забезпечує створення нових цінностей та конструктивний розвиток країни. Якщо переважає перший тип переходу, відбувається руйнація господарства, знищуються джерела розвитку (саме це відбувається у більшості пострадянських країн). Другий тип переходу, навпаки, створює передумови для розвитку та пристосування господарства країни до новітніх тенденцій (Китай, В’єтнам та ін.). 10. Сучасна господарська культура формується в умовах перехідного процесу, для якого характерні розпад універсальної картини світу, криза колективної ідентичності, збільшення інтенсивності субкультурної стратифікації, різка зміна ціннісних орієнтацій і т.д. Задля забезпечення виживання людства та подолання кризових явищ необхідна цілеспрямована робота по розвитку господарської культури, а саме: формування ціннісного світогляду, вироблення нових орієнтирів господарської діяльності, спрямованих на досягнення коеволюції людини і природи; забезпечення діалогу культур на основі толерантності, усвідомлення колективної відповідальності за подальшу долю людства з метою поступового еволюційного визрівання ціннісно-насиченого господарювання; сприяння збереженню та гармонічному поєднанню біогенетичних та духовно-соціальних основ розвитку індивіда через розгортання нових форм господарювання. | 