Проведене дослідження онтологічних основ громадянської злагоди дозволяє констатувати наявність в індивіда волі до влади у формі претензії на визнання його авторитету. Оскільки ця претензія сильніша за інстинкт самозбереження, то вона за певних умов знаходить статус влади авторитету на рівні сім'я, родоплемінних відношень, общини. Еволюція сім'ї, виникнення приватної власності, ринку і розкладання общини створили передумови трансформації влади авторитету в авторитет влади. Уособлюючи авторитет влади, інститут держави заявляє про себе як гарант безпеки від зовнішньої агресії і внутрішніх колізій як вертикаль влади. У своєму становленні держава пройшла тривалий шлях, співіснуючи з виявом влади авторитету. Тільки перехід від традиційного до індустріального суспільства дозволив державі заявити про свою єдиноначальність, про свою монополію на організацію і управління в системі координат суспільного розвитку. Але в умовах індустріального суспільства; фетишизації «товару, грошей і капіталу»; відчуженості індивіда від процесу праці, від продукту праці і від самого себе; торжества «формальної раціональності», інститут держави перетворюється в систему самозабезпечення, про що свідчить інверсія бюрократії в бюрократизм. Ця інверсія забезпечила не тільки критику бюрократизму, але й викликала до життя ідею громадянського суспільства з орієнтиром на оформлення горизонталі комунікативних відношень. Так склалася унікальна європейська цивілізація, що породила передумови колективної волі, колективної свідомості і готовності до колективної дії. Підстава нормативної «піраміди» європейської цивілізації склали загальнолюдські і правові цінності з орієнтиром на удосконалювання правової держави і становлення громадянського суспільства. Історична практика свідчить, що міра здійснення ціннісних орієнтирів у кожному випадку визначалася взаємозв'язком об'єктивних умов і суб'єктивних чинників. Одні країни просунулися в рішенні завдання створення правової держави і становлення громадянського суспільства, а інші дискредитували ідею громадянського суспільства, створивши тоталітарні політичні режими. Такий розклад свідчить про обмежені можливості, як ідеї громадянського суспільства, так і її похідної - ідеї громадянської злагоди. Цим визначається необхідність всебічно досліджувати громадянську злагоду як об'єкт соціально-філософського аналізу. Сила ідеї громадянської злагоди в базових цінностях людини, що забезпечують його правоздатність, роблять його дієздатним. Це цінності життя і власності (волі, свободи), рівності та справедливості. Їх адаптує і держава, здійснюючи спадкоємність із владою авторитету. Але в нього вони носять формальний характер, навіть якщо проходять за реєстром демократичних цінностей. Принципова відмінність громадянських цінностей у тому, що вони не декларуються, а здійснюються на рівні комунікацій. Їхньою домінантою виступає не форма, а зміст. Тільки в солідарному суспільстві індивід заявляє про себе як істота автономна й суверенна. На базі громадянських цінностей і солідарності складається реальна можливість виробітки орієнтирів, норм і правил усеєдності. І ця можливість може стати реальністю тільки в публічній сфері життя суспільства. Феномен публічності як передумови формування громадянської злагоди досліджується в другому розділі дисертації, де публічність розглядається як одне з ключових понять; визначається роль і місце публічності в межах взаємозв'язку особистості та суспільства, суспільства і влади; досліджуються функції публічності (просвітництво, суспільна думка, контроль); діагностується стан публічної сфери сучасного українського суспільства. Публічна сфера життя суспільства - це особлива сфера суб’єктно- суб'єктних відношень консолідованих суб'єктів соціальної активності з можливістю досягнення громадянської злагоди в умовах здійснення діалогу, компромісу і толерантності. Проведене дослідження дозволило зробити висновок про те, що публічна сфера життя для сучасного українського суспільства абсолютно необхідна. Без неї всі розмови про громадянські ініціативи і громадянську злагоду нічого не варті. Поки що публічне життя знаходиться в стадії становлення. Вона ще не консолідована на загальнонаціональному рівні. І все ж таки тільки публічність живить надію на розвиток демократії в Україні. Якщо публічність можна розглядати як передумову формування громадянської злагоди, то спілкування варто розглядати як безпосередню умову здійснення громадянської злагоди як погодженої волі людей у системі суб'єктних-суб'єктних відношень. У другому розділі дисертації спілкування розглядається як атрибутивність людського «Я», як особливий стан соціальної активності, первинна форма його вираження. Спілкування досліджується через діалог автономних суб'єктів. Проведений порівняльний аналіз діяльності, комунікації і спілкування дозволив виявити потенціал спілкування як умови здійснення громадянської злагоди. Спілкування профілактує тотальну відчуженість особистості у суспільстві, несе в собі надію зберегти свою індивідуальність через ствердження себе в спілкуванні з іншими. Проблема спілкування багаторазово актуалізується, коли мова йде про сукупне, суб'єкт. Суб'єктом може бути не тільки окремо узятий індивід, що у соціальному вимірі заявляє про себе як особистість, а його відношення в процесі спілкування заявляє про себе як проблема конкретної особистості, але і сукупний суб'єкт, що представлений консолідованим соціальним утворенням. Відношення в спілкуванні консолідованого суб'єкта заявляє про себе як проблема малої або великої соціальної групи, зусилля якої можуть істотно вплинути на зміну обстановки в країні. У другому розділі дисертації розглядається і проблема освоєння громадянських цінностей, що виробляються інтелектуальною меншістю, а засвоюються або відхиляються на рівні відносно інертної більшості. Проблема досліджується через взаємозв'язок частини і цілого, через механізм соціалізації індивіда, його готовність або неготовність здійснити акт ідентифікації, закріпивши свою ідентичність у певних символах. Символи більше ніж знак. Це віхи на шляху становлення колективної свідомості, формування колективної волі й оформлення колективної готовності до дії в умовах громадянської злагоди. Загалом публічність і спілкування орієнтовані на досягнення тієї спільності активно і вільно діючих суб'єктів свідомості і самосвідомості, коли їхніми сукупними зусиллями здійснюється процес збільшення знання про сформовану проблемну ситуацію і забезпечується оптимальний шлях її рішення під знаками здійснення ідеї громадянської злагоди Особлива цінність ідеї громадянської злагоди в тому, що вона заявляє про себе через людський вимір. Вона може «дійти» до кожного і кожний може адаптувати її можливості. У цьому виявляється сильна сторона здійснення ідеї громадянської злагоди. Відзначаючи позитивні аспекти ідеї громадянської злагоди, її здійснення треба зазначити і те, що проходить за реєстром недоліків. По-перше, громадянська злагода орієнтована на більшість. Тільки в цьому випадку воно може демонструвати свою ефективність. Але такий розклад найчастіше веде до непорозумінь, вияву амбіційних настроїв, виникненню розбирань, а в остаточному підсумку, до ослаблення співтовариства, де меншість виявляється заручником більшості. По-друге, громадянська злагода здійснюється через діалог у системі суб'єктно-суб'єктних відношень, спираючись на принципи довіри, компромісу і толерантності. Воно апелює до політики «полікультурності», підстава якої подано концепцією мультикультуралізму. Але хто не знає, що діалог може бути і засобом відстрочки рішення проблеми. Стосовно довіри, то вона умовна, а компроміс припускає межі, що не можна порушувати. Але хто знає міру, де зацікавлені сторони зобов'язані зупинитися? Толерантність звертається до терпимості, але тлумачення толератності учасниками діалогу може бути різним. Незважаючи на те, що 1995 рік був оголошений ЮНЕСКО роком толерантності, про толерантність сперечаються. Без реалізації принципу толерантності всі заяви про політику «полікультурності» як інструменту громадянської злагоди носять винятково декларативний характер. Проте, ідея громадянської злагоди для сучасного українського суспільства більш краща, ніж будь-яка інша ідея. Вся європейська цивілізація, а Україна одна з її складових, знаходиться в стані пошуку належних відповідей виклику історії в умовах перехідного періоду до інформаційного суспільства. Ситуація в Україні збільшується ще і тим, що вона намагається вирішувати проблему облаштованості суспільства на інших основах, ніж це було в радянський період її розвитку. Україна переживає час, у якому чітко проглядається етап руйнації колишньої суспільної системи і відмова від старої шкали ціннісних орієнтирів. Проглядається й етап гарячкового пошуку тієї ідеї, що могла б стати базовою підставою адекватної і своєчасної відповіді на історичний виклик. Ця ідея повинна покласти початок формуванню нової шкали ціннісних орієнтирів в умовах специфічних трансформаційних процесів сучасного українського суспільства. Нині Україна перед вибором. Вона може стати на шлях здійснення ідеї національно-політичної єдності на базі української нації, української культури й української мови. В умовах реальної поліетнічності гарантувати успіх цієї ідеї можна тільки з обмовками. Україна може стати і на шлях здійснення ідеї «вестернізації», але й у цьому випадку успіх сумнівний тому, що реальністю суспільства є політичний плюралізм і конфесіональне різноманіття. З цієї ж причини сумнівно виглядає й звертання до ідеї «панславізму». Ідея громадянської злагоди для сучасного українського суспільства більш краща, ніж будь-яка інша ідея. Ця теза знаходить своє обгрунтування в третьому розділі дисертації, де на емпіричному матеріалі розглядається проблема пошуку гідної відповіді на історичний виклик через аналіз тих інститутів українського суспільства, від стану яких залежить міра адекватної відповіді. Це сім'я, школа, релігія, трудові колективи. Особлива увага приділяється шляхам і способам здійснення громадянської злагоди через аналіз діяльності етнокультурних суспільств, місцевого самоврядування, масових громадських організацій, як колективних суб'єктів соціальної активності і громадянської злагоди. Є внутрішні проблеми цих соціальних утворень, є проблеми і на рівні організації їхніх зусиль. Але ці проблеми подолає суспільство, орієнтоване на здійснення ідеї громадянської злагоди, як погодженої волі людей у системі суб'єктних-суб'єктних відношень. Проведений аналіз емпіричного матеріалу і співвіднесення його з напрацьованим досвідом у сфері теорії дозволяє зробити висновок про необхідність громадянської злагоди як базової підстави формування нової ідеології в умовах переходу до інформаційного суспільства. Суб'єктом ідеї громадянської злагоди виступає не абстрактний представник людського роду і не особистість як сукупність суспільних відносин, а індивід у його економічному, політичному, соціокультурному і правовому вимірі. У межах публічної сфери життя суспільства врівноважується весь спектр індивідуальної активності від економічної до правової і оформляється солідарне «Ми». Це солідарне «Ми» тяжіє до загальних інтересів і блокує тенденцію перманентної війни всіх проти усіх тільки під знаком громадянської злагоди. Потенціал ідеї громадянської злагоди свідчить на користь її вибору як базової підстави для формування ідеології сучасного українського суспільства перехідного періоду. | 