У дисертаційній роботі системно досліджено громадські організації як чинник становлення громадянського суспільства, що дозволило проаналізувати концептуальні засади становлення громадянського суспільства та уточнити сутність і зміст поняття „громадські організації”; з’ясувати специфіку виникнення, розвитку і функціонування громадських організацій в контексті їхнього впливу на становлення громадянського суспільства; виокремити моделі функціонування та шляхи впливу громадських організацій на державну політику; узагальнити умови утворення, зміст, принципи діяльності громадських організацій в сучасній Україні; розкрити специфіку взаємодії громадських організацій з державою в контексті становлення громадянського суспільства в сучасній України. Розуміння сутності громадянського суспільства еволюціонувало від ототожнення його функцій та форм вияву з державою до певного протиставлення на рівні антагонізму. Під громадянським суспільством розуміється досить складна сфера людського буття, одним з аспектів якого є підвищення ролі громадян та їх добровільних об’єднань у всіх сферах життєдіяльності суспільства. Громадянське суспільство – це існуючі у суспільстві відносини особистостей, сімейних, соціальних, економічних, культурних, релігійних та інших структур, які розвиваються в суспільстві поза рамками втручання держави, директивного регулювання і регламентації. Це суспільство вільних людей, свобода яких захищена державою, що можливо лише в умовах перетворення останньої в дійсно правову, демократичну державу. Для громадянського суспільства визначальним є така система зв’язків та інтересів, що забезпечує вільну реалізацію кожною людиною її природних прав. У сучасних умовах глобалізації й соціальної трансформації функціональна роль громадянського суспільства стає все більш вагомою й універсальною за своїм впливом на життя суспільства. Специфіка становлення громадянського суспільства у посттоталітарних країнах виявляється у поєднанні традиційних відносин та інноваційних процесів, пов’язаних з демократизацією суспільного життя. Громадянське суспільство стає виразником загальнолюдських цінностей. На основі порівняльного аналізу змісту таких родових понять як “громадська організація”, “неурядова організація”, “недержавна організація”, “третій сектор”, поняття “громадська організація” визначено як добровільне об’єднання громадян, яке сприяє розвиткові їхньої політичної, соціальної, трудової активності й самодіяльності, задоволенню і захисту їхніх багатогранних інтересів і запитів, і діє відповідно до завдань і цілей, закріплених у їхньому статуті. Громадські організації виникають, перш за все, як організації спрямовані на представлення і вираження їх інтересів та захист прав і свобод громадян. У зв’язку з тим, що діяльність громадських організацій дуже багатогранна, і вони вступають у найрізноманітніші суспільні зв’язки з іншими підструктурами суспільства, то критеріїв їхньої класифікації може бути багато: суб’єкт та об’єкт діяльності, сфера діяльності, вид і спрямованість діяльності, мета діяльності, функції, кількість зайнятих у громадських організаціях тощо. Обґрунтувано роль громадських організацій у становленні й функціонуванні громадянського суспільства. Доведено, що громадські організації – це свідома консолідація зусиль членів громадянського суспільства, направлена на представлення власних інтересів в органах державної влади. За допомогою різноманітних технологій цивілізованого лобіювання, участі в діяльності структур влади громадські організації виконують важливу функцію громадянського суспільства – контроль над державою. Ініціативність, наполегливість та послідовність у співпраці громадських організацій з державою є новим критерієм розвинутості громадянського суспільства й одночасно, умовою його подальшого розвитку. На основі узагальнення європейського досвіду взаємодії держави і громадських організацій виокремлено три моделі функціонування громадських організацій: англосаксонську, континентально-європейську та скандинавську та визначено чотири основні шляхи впливу громадських організацій на державну політику: безпосередній, консультативний, інноваційний, наглядовий. Для англосаксонського або так званого ліберального (Англія, Швейцарія) типу громадських організацій, характерним є виконання незалежних від державних та комерційних структур виробничої і комунікативної функції щодо здійснення великої частки соціальної роботи. Друга модель – це модель континентально-європейського (Австрія, Бельгія, Італія, Німеччина, Франція) типу. У цих країнах значно розширюється роль держави, вона бере участь у стимулюванні економічного зростання, забезпечує програми соціального захисту та соціальні інвестиційні проекти. Третя – це скандинавська (Данія, Фінляндія, Нідерланди, Норвегія, Швеція) модель, де громадські організації в основному спеціалізуються на вираженні інтересів соціальних груп і лобіюванні, а надання соціальних послуг і соціального захисту населення входить до обов’язків державної системи добробуту. Існують чотири основні шляхи впливу громадських організацій на державну політику: безпосередній вплив, який визначається розв’язанням актуальних проблем, які не можуть бути вирішені державою; консультативний, що визначається намаганням спрямовувати й корегувати державну політику; інноваційний – розробка та демонстрація нових шляхів вирішення проблем; наглядовий – контроль за виконанням державної політики. Формування громадських організацій в умовах посттоталітарної трансформації українського суспільства передбачає: поступове подолання етатизму, амбівалентності, зростання тенденцій індивідуалізації, усвідомлення і прийняття демократичних цінностей, компетентності захисту громадянських прав і свобод, соціальної значущості загальносуспільних інтересів, соціального партнерства і солідарності. Гострими питаннями, які стоять нині перед громадськими організаціями в Україні, є відсутність масової підтримки, обмеженість у фінансових ресурсах, проблеми у стосунках з владними інституціями, брак кваліфікованих кадрів, і внаслідок цього, нездатність повноцінно реалізовувати свої завдання; відсутність правових механізмів громадського контролю за діяльністю органів влади, брак інформації щодо основних рішень, які ухвалюють органи влади, небажання частини органів влади співпрацювати з громадськими організаціями. Громадські організації в сучасній Україні характеризує: високий ступінь політизації їхньої діяльності, використання їх політичними партіями та блоками для досягнення своїх конкретних стратегічних та тактичних цілей у боротьбі за голоси виборців, перетворення громадських організацій у політичні партії та блоки з метою стати самостійними суб’єктами виборчого процесу, комерціоналізації громадських організацій, які з початку свого виникнення не мали за мету отримання прибутку, залежність від іноземного фінансування, незначна, порівняно з країнами розвиненої демократії, залученість населення до участі у їхній діяльності та слабка підтримка широкої громадськості. При цьому, незважаючи, на велику кількість та значну політизацію громадських організацій в Україні, вони, як автономні структури, не мають достатньо ефективного впливу на політичні процеси, а постійний пошук джерел фінансування, призводить до зближення так званого, „третього сектору” з бізнесовими та державними структурами і, як результат, – втрата незалежної позиції громадських організацій; слабка розвиненість горизонтальних зв’язків між ними; недостатній вплив громадських організацій на підготовку та прийняття рішень державної влади. |
