Отже, незважаючи на багатоплановість історіографічного матеріалу, в історичній науці немає комплексного та всебічного дослідження питання впливу духовенства Почаївського монастиря на громадсько-політичне та культурно-освітнє життя населення Волині в ХІХ – на початку ХХ ст.
Введення до наукового обігу нових архівних документів дозволило розкрити маловідомі сторінки з громадсько-політичного та культурного впливу духовенства Почаївського монастиря на населення Волині досліджуваного періоду. У роботі застосовується запропонована автором класифікація історіографії історії Почаївського монастиря за хронологічним принципом, що дало змогу виділити три основних етапи його розвитку (російсько-імперський, радянський та сучасний). Показано, що протягом століть заснований на землях Волині монастир поступово ставав важливою складовою духовного та культурного життя українського народу.
Приваблюючи земельних інвесторів (Потоцьких, Домашевських, Блудових, Гойських), духовенство, окрім економічної, отримувало значну політичну підтримку. Протягом василіанської доби, що тривала більше століття, перебудовуються храми та інші споруди, внаслідок чого лавра набуває зовсім іншої архітектурної зовнішності. Користуючись значними прибутками від маєтностей колишнього православного монастиря, василіани налагодили господарство, зробили друкарню одним із головних осередків видавничої діяльності та культурного впливу на населення Волині. У 1831 р. в результаті поразки польського повстання обитель було передано православним Московського патріархату. Це дещо обмежило спектр впливу його керівництва, зробивши їхню діяльність спрямованою на русифікацію місцевого населення.
Самодержавна імперська політика мала мету нівелювати національні особливості населення ново приєднаних територій. Засобом русифікації українців було обрано православну церкву, водночас остання була противагою католицьким впливам на Правобережжі. Досить ефективне використання духовенства для здійснення антиукраїнських акцій сприяє швидкому перетворенню церкви на знаряддя русифікаторської та централізаторської політики. Як результат, духовенство Почаївської Свято-Успенської лаври у ХІХ ст., особливо в другій його половині, стає дієвим органом політичної освіти населення. Це, насамперед, відбилося на богослужбовій та проповідницькій діяльності. Потягом другої половини ХІХ – на початку ХХ ст. у монастирі не відбулося жодної служби без згадки про імператора або його родину. Кожен візит монарха чи членів його родини супроводжувався великою кількістю церковних заходів. Довели, що серед керівної верхівки монастиря відбувався активний процес формування прошарку свідомих адептів Російської імперії. У полум’яні патріотичні промови перетворювали проповіді священиків під час визначальних подій, які відбувалися як результат вдалої зовнішньої чи внутрішньої політики Російської імперії.
Через ці обставини в обителі склалося сприятливе підґрунття для діяльності «Союзу русского народа», головною метою якого було формування в населення проросійських настроїв. Державне, хоча й не завжди компетентне регулювання церковного життя монастиря, політизація богослужіння стали причинами відторгнення чималої кількості парафіян від православ’я. Активне співробітництво частини духовенства із СРН нерідко породжувало в населення недовірливе ставлення до церковнослужителів, які замість чергового богослужіння проводили в храмах політичну агітацію. У культурно-освітній сфері керівництво обителі намагалося слідувати ідеям самодержавного курсу, метою якого було адміністративно і духовно підпорядкувати освіту всіх рівнів православноцерковній владі.
Уже до середини ХІХ ст. у Волинській губернії один учень припадав на 435 жителів, а загалом у дев’яти українських губерніях із населенням 23,5 млн. осіб було 1320 початкових шкіл різних типів, у яких навчалося 67 129 учнів. У Почаївській лаврі впродовж другої половини ХІХ – на початок ХХ ст. існувало 4 різних школи, проте мета і завдання в цих навчальних закладів були одні й ті ж: русифікація краю та виховання свідомих патріотів Російської держави. Поряд із цим при монастирі засновувалися пасіки, сади, огороди, ремісничі майстерні, у яких учні шкіл навчалися раціональному веденню господарства та освоювали деякі ремісничі професії. Щодо діяльності друкарні при монастирі, то її розквіт припав все ж таки на XVIII ст., коли в Почаєві заснувалося постійне видавництво. Лаврські книжки того періоду відзначалися гарним зовнішнім виглядом, мали оригінальні, часом розкішні прикраси. У період підвладності Почаївської лаври Росії монастирська друкарня продовжувала видавати переважно книжки богослужбові та з історії Почаївського монастиря. Видавництво обителі також розпочало випуск періодичної преси, переслідуючи мету поширення релігійних і моральних впливів серед української людності в дусі російського православ’я. | 