Грошове господарство перехідного суспільства є досить специфічний і динамічний соціально-економічний феномен, який поєднує в собі і загальні закони монетарної системи як такої, і її особливі історичні форми і функції, що пов'язані з інтенсивними інноваціями в інституційному устрої економіки. Роль структурних зрушень у змісті процесів ринкової трансформації поступово підсилюється в міру формування базових передумов ринку. Економіка не може бути більшою мірою недержавною, аніж це дозволяє структура економіки, що є в наявності. Структурне вимірювання економічних систем найбезпосереднішим чином пов'язане з проблемами національної економічної безпеки, стабільності та зростання. Можливість структурного маневрування є особливо цінною в умовах високого рівня зовнішньоекономічної залежності, коли динаміка істотних чинників господарської діяльності практично непідконтрольна національним регулятивним механізмам. Тому переміщення центра ваги ринкових реформ у бік проблематики структурних зрушень представляється цілком закономірним і актуальним. Стійкість грошово-кредитних умов інвестування, рівень і передбачуваність зростання цін, доступність кредитних ресурсів і рівень плати за них, депозитні альтернативи інвестора можуть і прямо, і непрямо позначатися на прибутковості інвестування в конкретні галузі, і на ризику такого інвестування. Відхід інвесторів з депресивних галузей різко прискорюється, якщо загальна інвестиційна ситуація є сприятливою. Високі відсоткові ставки ведуть до зростання альтернативної вартості інвестицій і сповільнюють структурний розвиток. Висока варіююча інфляція прискорює обертання грошових ресурсів і робить скрутним придання ним інвестиційної форми, що також консервує структуру економіки. Порівняння неоднозначного досвіду структурного розвитку деяких держав, подібних до України за рівнем розвитку, дозволяє зробити висновок, що початковою умовою оптимізації структури економіки повинно стати перенесення центру ваги економічної політики на позитивну динаміку внутрішнього ринку. За виконання цієї умови виникають реальні можливості активізації внутрішніх ресурсів структурного розвитку, зокрема, національного машинобудівного комплексу. Оскільки продукція машинобудування характеризується високою часткою доданої вартості і високою чутливістю до монетарного середовища, політика грошово-кредитної стабілізації в тенденції представляється оптимальним монетарним забезпеченням структурних зрушень в економіці України. Проведене дослідження дозволило зробити висновок про необхідність використання конкретно-історичного підходу до інструментів монетарного регулювання економіки. Ревізія концепцій і моделей, що лежать в основі монетарної політики промислово розвинених країн, наочно показує всю відносність відмінностей конкуруючих теоретичних підходів, коли йдеться про практичні задачі макроекономічного регулювання. Швидке якісне ускладнення інституційного устрою світової економіки, яке спостерігається на початку 21 століття, оновлення і зміна базових технологій міжнародних економічних зв'язків істотно модифікують монетарне середовище як на глобальному, так і на національному рівнях. Інструменти монетарної політики, що склалися, вже не повною мірою відповідають реальному соціально-економічному змісту грошово-кредитних відносин. Сам факт значної невизначеності монетарної ситуації, що складається, і наслідків монетарної політики примушує ще раз повернутися до концептуальних засад грошово-кредитного регулювання. Адже, якщо деякі центральні банки не змогли в 2002 році запобігти дефляції, то точно так вони не зможуть нейтралізувати і зворотну інфляційну тенденцію, коли обіг грошей внаслідок глобальної нестабільності прискориться. Це свідчить про низьку передбачуваність поведінки ключових грошово-кредитних параметрів. Ця колізія – не тільки питання компетентності та професіоналізму конкретних керівників державних монетарних інститутів. Від цього залежить розв'язання такої фундаментальної інституційної проблеми ринку як довіра до банківської системи. Це дозволяє зрозуміти причини істотних змін у критеріях і інструментах монетарної політики цілого ряду розвинених держав, що спостерігаються на межі століть. Йдеться про так звану політику “таргетуванння інфляції”, яка значно відійшла від жорстких монетаристських моделей і концепцій, характерних для практики монетарного регулювання у 80-і роки XX століття (не відкидаючи їх у принципі). Акценти і приоритети національних монетарних механізмів не можуть просто копіюватися з існуючих зразків і стандартів промислово розвинених країн. Треба враховувати, що і там сьогодні немає єдиної точки зору або єдиної моделі оптимальної монетарної політики держави. Тим більше необхідний прагматичний конкретно-історичний підхід до монетарних моделей під час розв'язання питань критеріїв і меж грошово-кредитної політики держави в умовах ринкової трансформації економіки України. Інституційна неповнота і фрагментарність перехідної економіки породжують особливу “нелінійну” ситуацію, коли універсальні закономірності ринку проявляються відносно слабко, у той час як специфічні процеси пристосування і переродження старої системи становлять основний зміст господарських процесів і зв'язків. Поступове формування збалансованої грошово-кредитної системи ринкового типу знайшло своє відображення в більш збалансованих і прагматичних підходах до монетарних інструментів державної економічної політики. Критичні й аномальні реакції структури економіки у відповідь на непродумані заходи монетарного характеру змінилися довгостроковими тенденціями оптимізації й адаптації. У той же час існують серйозні проблеми функціонального і інституційного порядку, які роблять проблему стимулювання й оптимізації структурного розвитку української економіки гострою і актуальною. Важливою найближчою межею розвитку грошово-кредитної системи України повинен стати перехід до масового кредитування обігу підприємств, який буде передувати масовому кредитуванню інвестицій. У наслідок цього буде створений первинний механізм структурних змін – механізм поточної адаптації, який грає вельми важливу роль у забезпеченні структурної безпеки національної економіки. Якщо ж такі механізми не запрацювали, то монетарні імпульси гасяться на проміжних інституційних ступенях, наприклад, на банківських операціях з державними цінними паперами. Той “навіс ліквідності”, який утворився в банківській системі України на початок 2003 року, зумовлений не стільки спекулятивними інтересами комерційних банків, скільки інституційною незабезпеченістю прав кредиторів. Незбалансованість між банківськими ставками (і депозитними, і кредитними) і рентабельністю активів підприємств реального сектору не може бути вирівняна виключно монетарними методами, а прагнутиме низки узгоджених заходів інституційного, податкового і правового характеру. Вплив монетарного середовища на структурні процеси носить стохастичний характер. Проведене спрощене економіко-математичне моделювання монетарного впливу показало, що ймовірність шуканих структурних зрушень може особливим чином залежати від рівня монетизації національної економіки. Низький рівень монетизації породжує ситуацію галузевої іммобілізації економічних ресурсів. Хоча структурні процеси спостерігаються і в такій системі, інтенсивність їх є відносно низькою. За умов досягнення гіпотетичного порогового рівня монетизації завдяки досягненню деякої критичної маси ліквідності стрибкоподібно формується цілісний механізм оптимальної структурної рухливості, що забезпечує адаптаційні поточні та довгострокові (що розвивають і що збагачують економіку) структурні зміни. Найбільш серйозної уваги вимагають поточні та довгострокові структурні ефекти валютно-курсової політики держави в перехідній економіці. Суперечливий і нерідко негативний вплив зовнішньоекономічного середовища на економіку України вимагає зважених і продуманих рішень в цій галузі, які б націлювалися на стратегічні структурні задачі, пов'язані з місцем країни в системі міжнародного розподілу праці і глобальної конкуренції. Для такої незбалансованої і нестійкої трансформаційної економіки, як українська, підпорядкування монетарним нормам і критеріям високорозвинених постіндустріальних систем може породити цілу низку негативних поточних і довгострокових наслідків як фінансово-економічного, так і соціально-інституційного характеру. Наша економіка поки ще позбавлена деяких важливих “вбудованих стабілізаторів” ринкової системи, тому для неї особливо небезпечними можуть виявитися ті чинники глобальної нестабільності, які для розвинених країн не являють серйозної загрози. |
