У дисертації здійснено теоретико-методологічне узагальнення проблем виникнення грошових криз у сучасних умовах. Результатом дослідження є обґрунтування теоретичних засад для удосконалення державного регулювання грошового обігу та ціноутворення, з допомогою яких можливе поєднання довгострокової стабільності цін та чутливої реакції грошової пропозиції щодо потреб народного господарства в грошах у короткостроковому періоді, а також аргументовано необхідність створення нових підходів до формування грошової пропозиції. Найбільш істотні висновки роботи: 1. Особливістю економічного розвитку у ХХ столітті, а особливо у другій його половині, є загальносвітова тенденція до зростання цін, що, на нашу думку, в значній мірі є наслідком декількох процесів, характерних для даного періоду, а саме: по-перше, зміни характеру самого грошового обігу на етапі еволюційного переходу від повноцінних металевих грошей через готівково-кредитний грошовий обіг до кредитних грошей. У даних умовах, при існуванні монопольного права держави на емісію готівки, існує потенційна можливість зловживання державою готівковою емісією для досягнення певних урядових інтересів, що і спричиняє виникнення інфляції; по-друге, розвиток НТР, яка не сама по собі, а через дію змін в економіці нею викликаних, сприяє зростанню концентрації та централізації виробництва і, як наслідок, зростанню у загальній структурі виробництва частки монополістичної конкуренції, що приводить до збільшення цін реалізованої продукції і зростання отримуваних даними підприємствами прибутків, що і стає причиною виникнення інфляції. З іншого боку, високі темпи розвитку НТР сприяють прискоренню морального зношення основних фондів, а політика прискореної амортизації, що використовується за даних обставин, приводить до зростання середніх постійних витрат виробництва, а в умовах ринку недосконалої конкуренції – до зростання цін; по-третє, значна залежність виробництва від енергоносіїв, зростання попиту на котрі, за умови нееластичності їх пропозиції, сприяє зростанню цін на даний вид продукції. Існування природної монополії у даній сфері ще більше посилює цей процес. А оскільки ці ресурси становлять значну частину витрат виробництва, то зростання цін на них спричиняє зростання загального рівня цін. 2. Загальносвітова тенденція до зростання цін є характерною і для економіки України, але інфляційні процеси в перехідних економіках мають і свої особливі, притаманні саме даній системі механізми розгортання та причини виникнення, а саме: гіперінфляція в 1992-1994 рр. в Україні була, насамперед, результатом хибної економічної політики держави, спрямованої на стимулювання економічного зростання шляхом кредитної експансії та надмірної емісії готівки, а також лібералізації цін за відсутності конкурентного середовища в економіці України, значних помилок в цінорегулюванні; домінуючою причиною інфляційних процесів в Україні, починаючи з 1995 р., стає інфляція витрат; обмежувальна монетарна політика, яка проводилась в той час в Україні, ще більше поглибила даний тип інфляції і, крім того, обмежила спроможність економіки до зростання. Грошово-кредитна та фіскальна політика продовжує втілювати у собі найсуттєвішу загрозу грошовій та ціновій стабільності, але не сама по собі, а в системі державної політики досягнення певних урядових інтересів. Саме ця політика держави стала причиною фінансової кризи та значної девальвації гривні 1998-1999 рр. 3. Для подолання інфляції в економіці України було б доцільно: розробити нові механізми регулювання ціноутворення та оподаткування, які б не створювали стимулів до зростання витрат виробництва. Варіантом такого механізму може бути встановлення податку на приріст вартості матеріальних витрат. Крім того, необхідно зменшити ставки оподаткування та кількість податків, які в будь-якому випадку спричиняють зростання цін. Відповідно їх зменшення знизить зростання цін; проводити активну державну політику по обмеженню монополізму у вітчизняному виробництві та створити умови для розвитку конкуренції в сфері реалізації продукції. Щодо природної монополії встановити державне регулювання цін; законодавчо обмежити зростання державних витрат зростанням ВВП, тобто встановити постійну частку в ВВП; в разі дефіциту Державного бюджету його краще покривати прямими кредитами Центрального банку. В даному випадку приріст грошей буде дорівнювати тільки дефіциту бюджету, а не державному боргові та відсоткам по ньому, що утворилися в результаті внутрішніх та зовнішніх державних запозичень. (Зовнішні кредити та випуск ОВДП в наших умовах є дуже обтяжливий спосіб покриття дефіциту Державного бюджету); не створювати умови, які стимулюють зростання попиту на іноземну валюту не для зовнішньоекономічної діяльності. Цієї мети можна досягти штучно – державними санкціями, або ж в результаті довгострокової стабільності на грошовому ринку України і довгострокового стабільного економічного зростання. Один із способів за допомогою якого можна знизити попит на іноземну валюту, є стимулювання розвитку ринку корпоративних цінних паперів; стимулювати зниження відсотку по кредитах, що створило б умови для переміщення грошей в реальний сектор економіки і обмежило б попит на гроші для фінансових спекуляцій; цілеспрямовано змінювати структуру грошової пропозиції – зменшувати частку грошового агрегату готівкових грошей та стимулювати збільшення частки безготівкових грошових рахунків; проводити активну державну політику по створенню умов які б стимулювали залучення заощаджень населення у банківську сферу. Держава має внести суттєві корективи в політику фінансової стабілізації, а окремі її акценти переглянути кардинально. У першу чергу слід виходити з того, що без підвищення рівня монетизації української економіки та зниження процентних ставок по кредитах відродження реального сектора економіки неможливі. Пропозиція грошей позитивно впливає на величини грошового та інших видів доходів, діючи по дуже широкому спектру активів домашніх господарств та підприємницьких структур. Пропозиція грошей тим самим тягне за собою перебудову всього портфельного балансу з наступними модифікаціями потоку доходів і коливаннями рівня процента. Йдеться не про будь-яку грошову та кредитну емісію, а визначення її упорядкованих каналів, що гарантують державний контроль за фінансовими потоками, емісією грошей у відповідності з їх цільовим призначенням, попередження спрямування емітованих коштів в іноземну валюту та в спекулятивні операції. Ефективність грошово-кредитної політики полягає в тому, щоб викликати позитивні зрушення в реальному секторі й доходах, пом’якшувати циклічні коливання і при цьому не допускати помітного зростання інфляції. | 