У дисертації відповідно до мети і завдань здійснено аналіз розвитку ідеї виховання моральної особистості у спадщині українських мислителів другої половини XVIII століття. Одержані в процесі дослідження результати дозволяють зробити висновки, що мають теоретичне і практичне значення. 1. Уперше в історії вітчизняної педагогіки з сучасних демократичних позицій досліджені мета, завдання, принципи, а також зміст виховання моральної особистості в роботах українських мислителів другої половини XVIII століття. Розвиток теорії і практики виховання й освіти з античних часів демонструє поступове посилення загальнолюдських, духовно-моральних тенденцій, спрямованих на підвищення ролі людського чинника; виведення мети та завдань виховання й освіти з реальних потреб людини, пов'язаних з її суспільним життям; обґрунтування фундаментальних положень педагогічної теорії, виходячи з антропоцентричної моделі навколишнього світу. Саме ці тенденції знайшли своє втілення у філософсько-педагогічних творах українських мислителів другої половини ХVIII століття. 2. Теоретичний аналіз проблеми виховання моральної особистості доводить, що її дослідженням упритул зайнялася ще антична філософсько-педагогічна думка. У цей час виховання моральної людини будувалося, головним чином, на принципах гармонійного розвитку, самопізнання, помірності у всьому, слідування законам природи. В основі його лежали так звані чотири універсальні чесноти: мудрість, мужність, помірність і справедливість. Ця ідея набула подальшого розв’язання в діяльності філософсько-освітніх шкіл, таких як піфагорійська, епікурейців, стоїків, Сократа – Платона – Аристотеля, а також у роботах римських авторів. На перше місце в них ставилося досягнення гармонійної єдності з навколишнім світом, осмислення себе в ньому, прагнення уникати крайнощів у словах і вчинках, дотримання золотої середини, оволодіння методами і прийомами самопізнання. Тому, перш за все, в рамках ідеї виховання моральної особистості розв'язувалися проблеми визначення природи людини, її місця в системі „природа – суспільство – людина”, пошуку щастя та сенсу земного існування. 3. У період середньовіччя головний акцент реалізації ідеалу моральності переноситься в духовно-трансцендентальний світ Бога. Саме духовний розвиток людини починає повністю визначати процес виховання моральної особистості, стає пріоритетним напрямком. У цей час під впливом, головним чином, християнства відбулося переосмислення мети, завдань і всього змісту цього процесу; був остаточно переглянутий ідеал всебічно розвинутої людини, відкинуті принципи гармонійного розвитку, самопізнання і природовідповідності. Практика виховання зазнає суттєвих змін: із суто земних цінностей вона переорієнтовує людей у бік духовно-моральних, стає більш аскетичною та спрямованою на духовно-моральне вдосконалення людини. 4. Епоха Відродження, хоча й посилила антропоцентричні тенденції у розвитку філософсько-педагогічної думки, але радикально не змінила загальний пріоритет духовних цінностей. Гуманісти й соціал-утопісти знову звернулися до вирішення проблем пошуку щастя та сенсу життя моральною людиною, спираючись на її не лише духовні, але й матеріально-чуттєві потреби. Саме в цей час зароджується педагогічна теорія, яка дозволила з позицій інтелекту вирішувати проблему виховання моральної особистості і зробити її предметом наукового дослідження. Найбільш вагомих успіхів у вирішенні цих питань було досягнуто в епоху Просвітництва. 5. Пріоритетним напрямом в українській філософсько-педагогічній думці виступало духовно-моральне виховання. Ця традиція, закладена ще в полемічній літературі національно-визвольного періоду (кінець ХVI–ХVII ст.), зміцніла в роботах Ф. Прокоповича, І. Галятовського і продовжувала розвиватися в працях Г. Сковороди, Г. Кониського, Я. Козельського, С. Яворського, М. Козачинського. В їхніх наукових і літературних трактатах розроблялася й обґрунтовувалася проблема земного призначення людини, мети й завдань її земного існування, виховання моральної особистості та досягнення нею щасливого життя. 6. Поєднання філософського та педагогічного підходів у вирішенні виховних і освітніх завдань виховання моральної особистості дозволило зробити висновок про те, що філософія має вказувати людині реальний шлях реалізації щасливого життя, а виховання й освіта покликані формувати й розвивати необхідні для цього якості особистості, риси характеру, уміння та навички. Постановка проблеми щастя в українській філософсько-педагогічній думці примусила переглянути виховний ідеал моральної особистості, що перебував під сильним впливом церковної ідеології. 7. Аналіз філософсько-педагогічних праць Г. Кониського, М. Козачинського, С. Яворського дозволяє стверджувати, що людину відрізняють активна життєва позиція, самостійність, прагматизм, уміння брати на себе відповідальність і протистояти ударам долі. Така зміна духовно-етичних орієнтирів не могла не вплинути на зміст виховання й освіти. У роботах Я. Козельського взагалі відкидається релігійне трактування цілей і завдань виховного процесу. Безумовно, сильною стороною філософсько-ідеологічних концепцій українських мислителів виступало звернення до проблеми ролі праці у вихованні людини. У них праця починає розглядатися як основний засіб досягнення щастя, головний фактор, який визначає якість людського життя. Але, якщо у поглядах Г. Кониського, Ф. Прокоповича праця мала абстрактне значення й вельми слабо пов'язана з „внутрішньою натурою” людини, то в етико-гуманістичній концепції виховання Г. Сковороди вона вже носила „споріднений” характер. Через свою філософсько-педагогічну концепцію „спорідненої праці” Г. Сковорода виходить на вирішення проблеми самореалізації особистістю свого внутрішнього природного потенціалу й самоутвердження в суспільному житті. 8. Український філософ і педагог зумів об’єднати в єдину систему поглядів філософську концепцію реалізації людиною щастя через „споріднену працю” з її вихованням і освітою. Сама логіка міркувань Г. Сковороди приводить до думки, що „неспоріднене” виховання, при якому не враховуються природні здібності й задатки, обмежується свобода дитини, пригнічується властива їй активність і творчий потенціал, закриває саму можливість досягнення людиною щастя. Тому діюча модель виховання й освіти розглядається Г. Сковородою як провідний чинник формування й розвитку як самої людини, так і всього суспільства. 9. Розроблені в другій половині ХVIII століття мета, завдання й принципи виховання моральної особистості набули великого значення й актуальності на початку третього тисячоліття. Інтерес до проблеми загальнолюдської моделі виховання й освіти багато в чому пояснюється процесом реформування системи освіти, де головними напрямами виступають гуманізація навчально-виховного процесу, гуманітаризація освіти, перехід до особистісно-орієнтованої її парадигми й розвивальної моделі навчання. Існуючі труднощі в розробці, обґрунтуванні, реалізації процесу виховання моральної особистості об’єктивно пов’язані з кризою сучасної української національної ідеї. Та національна ідея, що була висунута на початку 1990-х років, з її антикомунізмом і подоланням спадщини попереднього режиму, на даний момент не працює. Усі спроби створити нову ідею на основі форсованої інтеграції у світове співтовариство уже зараз можна визнати передчасними. А саме національна ідея майже повністю визначає мету, завдання та зміст виховання моральної особистості, і якщо ця ідея чітко визначена та об’єктивно відповідає потребам нації, то ефективно працює і система виховання моральної особистості. Для українського суспільства другої половини XVIII століття такою національною ідеєю виступало православ’я, на базі якого в суспільстві розвивалися культура, менталітет, освіта й виховання. Тому пошуки саме такої ідеї виступають головною умовою створення ефективної системи виховання моральної особистості. 10. Досвід проведення освітньо-виховних реформ, особливо пов'язаних з гуманізацією, показує, наскільки суперечливий характер вони носили. Для того, щоб забезпечити ефективність і результативність гуманістичних перетворень в освітньо-виховному просторі, необхідно, на наш погляд, чітко визначити акценти і стратегічні орієнтири та пріоритети такого реформування. Інакше глобальна індивідуалізація об'єктивно викличе підвищений інтерес до сильних сторін концепції колективного виховання й освіти, а загальна гуманітаризація навчальних програм і планів знову змусить повернутися до забутої зараз ідеї політехнізму. Стає зрозумілим, що гуманізація повинна включати синтез різних ідей, концепцій, теорій, у яких головним критерієм їх цінності виступає зв'язок із загальнолюдськими духовно-моральними цінностями. Перспективною тематикою для подальшої розробки цієї проблеми може бути більш детальне вивчення внеску кожного представника української філософсько-педагогічної думки другої половини XVIII століття в розвиток ідеї виховання моральної особистості, дослідження порівняльної педагогіки щодо функціонування різних теорій, поглядів, концепцій, більш ґрунтовне висвітлення впливу вітчизняної філософсько-педагогічної спадщини на розвиток педагогічної теорії і практики в Україні, а також проведення педагогічних досліджень. Основний зміст дисертації відображено у таких публікаціях Статті в наукових фахових виданнях: 1. Потапенко О. Б. Проблема гуманистического воспитания в истории развития педагогической мысли / О. Б. Потапенко // Индивидуальный подход в подготовке будущего учителя : сб. научн. тр. – Кривой Рог : КГПИ, 1995. – С. 112–121. 2. Потапенко О. Б. З історії становлення ідеї загальнолюдського виховання як основи творчого розвитку особистості / О. Б. Потапенко // Засоби навчальної та науково-дослідної роботи : зб. наук. пр. – Вип. 3. – Харків : Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, 1997. – С. 145–148. 3. Потапенко О. Б. Проблема творчого розвитку особистості як реалізація ідеї загальнолюдського виховання у філософсько-педагогічній теорії України другої половини XVIII століття / О. Б. Потапенко // Формування і діяльність творчої особистості : зб. наук. ст. : матеріали міжнародної наукової конференції, 28 квітня 1998 р. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 1998. – С. 9–13. 4. Потапенко О. Б. Гуманізація освіти як провідний фактор в розвитку творчої особистості / О. Б. Потапенко // Формування творчої особистості в навчальному процесі : зб. наук. ст. : матеріали міжнародної науково-практичної конференції, 26–27 листопада 1998 р. – Кривий Ріг, 1998. – С. 208–211. 5. Проблема гуманизации учебно-воспитательного процесса на пороге XXI ст. и перспективы ее дальнейшего развития / О. Б. Потапенко // Науковий вісник : зб. наук. пр. – Одеса : ПДПУ ім. К.Д, Ушинського, 2000. – С. 88–91. 6. Потапенко О. Б. Проблема формування людської особистості в творах українських мислителів другої половини XVIII століття / О. Б. Потапенко // Педагогіка вищої та середньої школи : зб. наук. пр. – Вип. 7. – Кривий Ріг : КДПУ, 2004.– С. 86–92. 7. Потапенко О. Б. Проблема морального виховання в етико-гуманістичній концепції Григорія Сковороди / О. Б. Потапенко // Педагогіка вищої та середньої школи : зб. наук. пр. – Вип. 8. – Кривий Ріг : КДПУ, 2004. – С. 426–430. 8. Потапенко О. Б. Проблема пошуку шляхів виховання моральної особистості на сучасному етапі розвитку українського суспільства в контексті використання філософсько-педагогічного досвіду вітчизняних мислителів другої половини XVIII сторіччя / О. Б. Потапенко // Педагогіка вищої та середньої школи : зб. наук. пр. – Вип. 17. – Кривий Ріг, 2007. – С. 418–423. 9. Потапенко О. Б. Проблема педагогічної акцентології у вихованні моральної особистості на сучасному етапі розвитку українського суспільства / О. Б. Потапенко // Педагогіка вищої та середньої школи : зб. наук. пр. – Вип. 19. – Кривий Ріг, 2007. – С. 230–235. Матеріали науково-практичних конференцій: 10. Жуков С. А. Общечеловеческая модель воспитания и образования и процесс реформирования системы образования / С. А. Жуков, С. А. Скидан, О. Б. Потапенко // Матеріали VIII Міжнародної науково-практичної конференції „Наука і освіта 2005”. – Дніпропетровськ, 2005. – С. 34–36. |
