У результаті проведеного дисертаційного дослідження інформації з обмеженим доступом як об’єкта цивільних прав можна зробити такі висновки. Інформація з обмеженим доступом – це нематеріальне благо, що являє собою результат інтелектуальної діяльності людей, який існує в будь-якій об’єктивній формі у вигляді відомостей, які відомі тільки визначеному колу осіб та володіють у силу цього особливою цінністю та здатністю бути предметом майнових і особистих немайнових відносин. Їх поширення може заподіяти істотну шкоду володільцю, яким приймаються міри, спрямовані на обмеження вільного доступу до цих відомостей третіх осіб. Ознаками інформації з обмеженим доступом пропонується вважати: приналежність визначеному суб’єктному складу; обмеження вільного доступу третіх осіб до інформації внаслідок прийняття володільцем інформації певних заходів; наявність особливої соціальної цінності інформації в силу її недоступності та дійсної або потенційної невідомості третім особам; відповідність інформації обмеженням, встановленими чинним законодавством України. Інформація з обмеженим доступом знаходиться в режимі таємниці. Можливість доступу до відомостей, а також розпорядження ними визначаються власником на свій розсуд, якщо інше не визначено законодавством України. Кожен вид інформації з обмеженим доступом має свої особливості цивільно-правового регулювання в залежності від суб’єкта відносин, що виникають з приводу інформації та вимог чинного законодавства, що висуваються до обігу певного виду інформації. Встановлення режиму таємниці приватного життя припускає право фізичної особи надавати дозвіл на поширення цієї інформації іншими особами у визначених нею межах. Фізична особа має можливість не розголошувати обставини свого особистого життя самостійно, а також вимагати нерозголошення від інших осіб, які ознайомлені з цими обставинами. Володілець інформації, що перебуває в режимі комерційної таємниці самостійно встановлює обмеження доступу до неї, приймає рішення щодо вчинення угод з нею. Рішення про наявність дійсної чи потенційної цінності інформації, зміст та обсяг відповідних відомостей визначаються підприємцем на свій розсуд. Фізичні особи, що не є суб’єктами господарювання, не можуть бути суб’єктами права власності на комерційну таємницю. Їхнє право на інформацію захищається на підставі ст.ст. 302, 306 ЦК України. Професійна таємниця є сукупністю відомостей, що отримані безпосередньо у зв’язку зі здійсненням відповідної професійної діяльності. Службовою таємницею пропонується розглядати сукупність відомостей, що не підлягають розголошенню, знаходяться в розпорядженні певної посадової особи органу влади та необхідні для ефективного здійснення покладених державою функцій. Суспільні відносини, які опосередковують обіг професійної та службової таємниць, в деяких випадках набувають майнового характеру або безпосередньо стосуються особистих немайнових прав суб’єктів цивільних прав і тому потребують цивільно-правового регулювання. Інформацію пропонується класифікувати в залежності від режиму доступу на відкриту інформацію (загальнодоступні і відкриті відомості) і інформацію з обмеженим доступом. У залежності від характеру і призначення, інформація з обмеженим доступом підрозділяється на державну, службову, професійну, комерційну, таємницю приватного життя та інші відомості певної групи, що можуть складати таємницю. У залежності від способу поєднання з матеріальним носієм інформація підрозділяється на документовану і недокументовану. Суб’єктами цивільно-правових відносин, що виникають з приводу інформації з обмеженим доступом є володільці інформації. Залежно від конкретної ситуації кожен суб’єкт цивільного права може бути: власником, розпорядником, споживачем, тощо. Під терміном „суб’єкт цивільно-правових відносин, що виникають з приводу інформації з обмеженим доступом” пропонується розуміти особу, до володіння якої належить відповідна інформація з обмеженим доступом. Розпорядником інформації з обмеженим доступом є особа, яка уповноважена приймати рішення щодо способів і порядку використання інформації з обмеженим доступом або іншим чином самостійно визначати долю інформації з обмеженим доступом. Власником інформації з обмеженим доступом є особа, яка уповноважена збирати, зберігати, обробляти та іншим чином використовувати інформацію з обмеженим доступом з метою здійснення і захисту своїх прав і інтересів. Споживачем інформації з обмеженим доступом є особа, яка на законній підставі отримала інформацію з обмеженим доступом для використання в особистих цілях. Отримало подальший розвиток положення про необхідність виокремлення правових режимів таємниць приватно-правового характеру та правових режимів таємниць публічно-правового характеру, через що в законодавстві кожен вид інформації з обмеженим доступом повинний мати нормативне визначення, що відображає його правову природу, ознаки і місце в загальній системі інформації з обмеженим доступом. В описі правового режиму окремого виду інформації з обмеженим доступом законодавець повинний виходити з необхідності послідовної регламентації питань про суб’єктний склад, зміст, підстави і момент виникнення і припинення відповідного правового режиму. Дістала подальшого розвитку точка зору, відповідно до якої необхідно відрізняти таємницю як змістову характеристику інформації, яка охороняється, (таємниця усиновлення, особиста таємниця) від таємниці як правового режиму інформації з обмеженим доступом. Запропоновано доповнити ЦК України ст. 200-1, що визначає режими інформації в залежності від її виду. «Стаття 200-1. Режими інформації 1. Режим заборони використання інформації поширюється на інформацію, яка є об’єктом інтелектуальної власності та належить володільцю на підставі виключного права, та полягає у забороні протиправного використання цієї інформації без надання згоди володільця у порядку, встановленому чинним законодавством. 2. Режим таємниці поширюється на інформацію з обмеженим доступом, що належить фізичним та юридичним особам та стосується обставин життя фізичних осіб або діяльності як юридичних, так і фізичних осіб, та полягає у забороні доступу до цих відомостей за виключенням випадків, коли її володільцями надана згода на доступ до цієї інформації. 3. Режим загального доступу та використання поширюється на інформацію, що є загальновідомою та доступною та передбачає рівний можливості зацікавлених осіб щодо можливості використання цієї інформації. |
