З метою визначення та врахування у процесі формування національної стратегії управління зовнішнім боргом, і, зокрема, розробці нових кредитних програм інноваційного, технологічного розвитку та успішного завершення діючих проектів, автор вважає за необхідне запропонувати наступні теоретико-методологічні висновки та практичні положення. 1. Зовнішній борг, як зворотна сторона зовнішніх запозичень та прояв міжнародного руху кредитно-фінансових ресурсів, є багатогранним явищем, яке може мати як негативні, так і позитивні прояви. Головним позитивом зовнішніх запозичень є можливість їхнього використання національними державами для вирішення проблеми макроекономічної стабілізації у кризові періоди, які є формою вияву циклічності розвитку і відбивають нерівномірність функціонування складових економічної структури, наростання суперечностей між ними. Зовнішні запозичення також можуть обертатись для національної економіки негативною стороною, якщо їхнє використання зводиться до фінансування бюджетного дефіциту, покриття дефіциту платіжного балансу, поточного споживання, це може мати своїм наслідком обтяжливий відплив ресурсів у наступні періоди, коли борг повинен обслуговуватися. Не інвестиційне споживання призводить до поглиблення економічної нерівноваги, розбалансування економіки: виплата відсотків по боргу у надмірному обсязі зменшує суспільні ресурси, призначені для покриття виробничого попиту, і, отже, призводить до подальшого скорочення виробництва. 2. Управління зовнішнім боргом є складним аспектом державного управління й, водночас, економічної політики, оскільки воно передбачає спільну роботу декількох інституціональних органів держави, що відповідають за конкретні ділянки в процесі управління. Воно також вимагає добре організованого співробітництва між усіма структурами, що беруть участь у даному процесі. У зв'язку з цим важливим фактором є постійно діюча законодавча база, що забезпечує функціонування системи управління зовнішнім боргом і яка створює правову основу дії та взаємодії інституціональних структур. 3. Фінансові кризи, що охопили азійський, латиноамериканський та пострадянський регіони наприкінці XX століття носили борговий характер та були спровоковані недосконалістю та незрілістю світової систем управління недержавними та державними зовнішніми борговими зобов'язаннями у цих регіонах, що стало одним з ключових факторів процесу розгортання фінансових криз планетарного масштабу. Відсутність, або слабкість інституцій врегулювання боргових відносин на національному рівні, що доповнилась відсутністю міжнародних інституцій по врегулюванню фінансових відносин, призвела до неефективного використання капіталів в даних регіонах, і, як наслідок, розгортання на їх теренах фінансових криз. 4. У відповідності до міжнародного досвіду, вдосконалення інституційної складової системи управління державним боргом має проводитись виходячи з наступних двох базових принципів: 1) політика управління державним боргом повинна бути незалежною від монетарної політики; 2) щоб забезпечити прозорість політики управління державним боргом, підвищити рівень контрольованості процесів та рівень відповідальності за її впровадження, необхідно захистити її від поточного втручання, що мотивується цілями монетарної або бюджетної політики. 5. Для здійснення в Україні інституційних перетворень в системі управління зовнішнім боргом доцільно: 1) створити при Міністерстві фінансів Державний департамент з питань боргової політики, головним завданням якого буде оперативне управління портфелем боргових зобов'язань, в тому числі управління ризиками; 2) Звести роль НБУ в процесі управління зовнішніми запозиченнями до консалтингових та агентських функцій, що дозволить розв'язати конфлікт інтересів монетарної та боргової політик; 3) Створити в Україні Координаційну Раду при Державному департаменті з питань боргової політики, до складу якої ввійдуть посадовці з Міністерства фінансів, НБУ та офісу по управлінню боргом. Дана рада відіграватиме важливу роль в налагоджувані оперативних та ефективних взаємозв'язків між вище переліченими державними інститутами в рамках реалізації монетарної та боргової стратегій. 6. Крім інституційних перетворень в системі управління зовнішнім боргом, Україні слід провести розробку та запровадження єдиної системи управління державним боргом в цілому, ключовою складовою якої стане довгострокова програма дій щодо стратегічного управління зовнішніми запозиченнями. Пріоритетним напрямом такої стратегії має стати досягнення максимальної збалансованості державних фінансів. Слід виходити з того, що основою вирішення фінансових проблем держави, головною передумовою цього є першочергове зміцнення фінансового стану суб'єктів господарювання. 7. Крім впливу боргової стратегії, орієнтованої на погашення зовнішнього боргу, на монетарну політику держави, слід також врахувати вплив даної стратегії на фіскальну та інвестиційну політику держави. Тому Україні при реалізації макроекономічної політики слід зосередитися на вирішені двох головних задач. Перша з них полягає в припиненні відтоку капіталу і забезпеченні позитивного сальдо торгівельного балансу, що є необхідним для підтримки резервів іноземної валюти й утримання обсягу зовнішньої заборгованості в колишніх межах. Друга – в досягненні збалансованості бюджету. Мається на увазі не тільки прийняття реалістичного бюджету, а й здійснення додаткових заходів, спрямованих на забезпечення надійної стабілізації валютного ринку, удосконалення структури зовнішньоторговельного балансу, відпрацювання механізмів повернення з-за кордону національного капіталу, сприяння прямим іноземним інвестиціям, в т. ч. і в об'єкти приватизації, утвердження ефективної системи страхування від інвестиційних ризиків тощо. 8. Управління зовнішнім боргом в найближчі роки буде здійснюватися в сприятливих для України економічних умовах. Українська економіка ввійшла в нову для себе фазу росту, хоча унаслідок структурної недосконалості цей ріст залишається хитким і надзвичайно уразливим до внутрішніх і зовнішніх факторів нестабільності. 9. Для України є актуальною проблема ефективного використання залучених кредитних ресурсів. Через помилки в економічній політиці вона відійшла від типового для перехідних економік способу використання іноземних запозичень на структурні реформи та модернізацію. Більшість іноземних кредитних надходжень в Україну не мали і не мають інвестиційної направленості, а відтак не впливають на ефективність використання ресурсів. Тому слід забезпечити ефект іноземного кредитування щодо розвитку національної економіки, її інформаційно місткого сектору. Від вирішення названих проблем буде залежати кінцевий успіх розробленої стратегії управління державним боргом. 10. Боргова стратегія в сучасних умовах вимагає застосування програмно-цільових підходів, які визначають найважливіші напрями державної політики в області науки і технологій, зокрема на базі випробуваних міжнародною практикою методик інноваційної політики, з метою забезпечення сприятливих конкурентних позицій на світовому ринку, в системі міжнародного поділу праці. Слід проводити таку боргову політику, щоб забезпечувати підвищення попиту на інновації з боку вітчизняного виробництва, фінансування випереджаючого розвитку фундаментальної науки, найважливіших прикладних досліджень і розробок. Відтак кредитно-боргова політика має націлюватися на прогресивні зміни пропорцій відтворення і модернізації виробничого апарату, на розвиток конкурентного середовища і реструктуризацію підприємств, на розвиток інноваційного і технологічного потенціалу, підвищення якості управління та на прийняття комплексного підходу до науково-технічної сфери, який би відповідав сучасним вимогам щодо параметрів макроекономічного регулювання, враховував позитивний міжнародний досвід інституційної політики сприяння розвитку наукомісткого виробництва, поєднував задачі промислової та соціальної політики. |
