ХХ століття складний часовий відрізок у долі Української держави, що позначилось, зокрема, на розвиткові одного з найдавніших пластів української мови церковно-релігійної лексики, яка, незважаючи на тривалу атеїзацію суспільства, продовжувала активно виконувати важливу функцію виражальних засобів художнього стилю української літературної мови. Дослідження церковно-релігійних найменувань, умовно поділених за опозицією “Бог людина” на дві групи загальнорелігійні та церковно-обрядові, вказує на значно більший лексико-семантичний потенціал лексем першої групи, що зумовлено широким міфологічним ореолом, який дає мовцям простір для творчих переосмислень. Традиційні значення ЦРЛ актуалізують весь набір ядерних сем, який, в основному, відображений у словникових дефініціях. Еволюція значень ЦРЛ у художньому мовленні ХХ ст. виявляється у їх нетрадиційних актуалізаціях смислових, емоційно-образних, естетичних трансформаціях, неоднакових за ступенем вияву релігійної семантики, які передбачають актуалізацію ядра з будь-якими змінами (посиленням чи послабленням окремих сем, частковою актуалізацією) або реалізацію ядра в поєднанні з периферійними семами, а також актуалізацію тільки периферійних сем значення. Такі процеси в семантичній структурі ЦРЛ завжди супроводжуються експресивністю. Редуковані компоненти розщеплених експліцитних сем змінюють свої семантичні межі завдяки конкретизації чи уточненню первісних значень (Бог ‘творець‘, ‘справедливість‘) та внесенню нових асоціативних відтінків частіше з допомогою метафорично-метонімічних утворень (рай ‘свобода‘; собор ‘релігійна віра‘) з обов’язковим збереженням традиційної (переважно високої) тональності фонової інформації, пов’язаної з церковно-релігійною сферою. Спостережено досить рідкісний факт збагачення семної структури слова протягом усього художнього твору: канонізоване ім’я Марія в однойменному романі У.Самчука спочатку набуває біблійного окреслення Мати Божа, а згодом стає символом України-страдниці. Ефект новизни створюють незвичні використання деяких ЦРЛ, які відображають світогляд українців і допомагають заглибитися в їх культуру мислення й поведінки (рай це ‘задоволення‘ не тільки від ‘відпочинку‘, але й від ‘праці‘). Хоча подібні актуалізації призводять до певних дистрибутивних обмежень, проте збережені стилістична піднесеність, урочистість, шанобливе ставлення до референта та позитивне забарвлення вторинних значень ЦРЛ дають підстави стверджувати: при реалізації власне ядерних сем значення помітних “розхитувань” понятійно-емоційного ядра ЦРЛ не виявлено. Інноваційні процеси у структурі ЦРЛ більше пов’язуємо з актуалізацією периферійних сем, залучення яких відбувається під впливом різних чинників як екстралінгвальних (політики руйнування української церкви, протистояння матеріалістичної та ідеалістично-релігійної концепцій, синтезу духовно-християнських знань та світського буття, дохристиянських і християнських світоглядів тощо), так і інтралінгвальних (намагання лаконізувати думку, досягти максимальної експресії висловлювання, побудувати місткі образи тощо). Емоційно-експресивна тональність таких уживань не завжди залишається позитивною чи нейтрально-позитивною; письменники часто зображають зіткнення високого й буденного у незвичних для ЦРЛ ракурсах з допомогою негативних сем. Невідповідність контекстуального оточення призводить до стилістичного дисонансу зі зміщенням традиційних морально-етичних категорій, нівелювання високого ідейно-художнього осмислення біблійної інформації. Поєднання контрастних характеристик образів порушує усталені уявлення мовців про біблійні архетипи, утворюючи оксюморони (безумний ангел, хрещений дідько), а використання сакральних номенів поряд з брутальною лексикою вияв надмірної експресії. Зниження оцінних характеристик ЦРЛ відбувається у результаті внесення в поняттєве ядро оказіональних сем (Біблія ‘несучасна книга‘, образ ‘модна річ‘). Можливість актуалізації оказіональних сем значно розширюють енантіосемічні процеси основне джерело створення іронічно-комічного ефекту (архангел (про наглядача (слідчого)) ‘удаваний захист‘). Кардинально змінюють поняттєвий обсяг ЦРЛ демінутивні суфікси (ісусики, христошки ‘надто побожні‘, ‘диваки‘). У межах одного демінутива можлива емотивно-полярна конотація: грішок ‘незначна провина‘ та ‘непрощенна провина‘. Зауважимо, що використання оказіональних сем притаманне всім загальнорелігійним найменуванням та більшості церковно-обрядових назв, за винятком кількох (Божий дім, собор, каплиця, корогва, освячення, благословення, назви церковних свят та ін.). У мовленні українців ХХ ст. за лексемою піп міцно закріпилася сема ‘недобросовісність‘, що втратила колишню ознаку оказіональності та набула виразно зниженого колориту розмовності; це призвело до зміни денотативно-поняттєвого наповнення лексеми піп (‘недобросовісний священнослужитель‘). Уведення ЦРЛ до нових лексико-семантичних груп (ангел міфічна особа і людина) зумовлює детермінологізацію ЦРЛ. Аналогічні процеси спостерігаємо у фразеологізмах з лексемами чорт (70 %), Бог (56 %), гріх (41 %), дух (37 %), душа (36 %). Рідко актуалізують прямі значення лексеми апостол (менше 1 %), дух (3,5 %), Святий Дух (4 %), святий (5 %), душа (менше 6 %); більшість з них досить продуктивно розвивають переносні значення, нетрадиційність яких значно перевищує традиційність. Усі ЦРЛ, у значеннях яких складниками денотатів є негативні семи, а позитивні оказіональними, стійко утримують первісну мотивацію (Каїн, Іуда, пекло, чорт, гріх). Частота вживання деяких синонімічних лексем неоднорідна: перевагу мають стрижневі номінації Бог, Ісус Христос, Мати Божа, синонімічне багатство яких слугує творенню образів (Творець, Бог-любов, велика Марія); у зв’язку із закріпленням несхвальної оцінки та іронічного ставлення до духовних пастирів лексема піп помітно потіснила синонімічні форми; назва чернець із прозорою внутрішньою формою домінує над монах; слово образ частіше, ніж ікона, використовують письменники діаспори. Утрата сакрального значення лексеми душа (квітка, як душа (‘ніжна‘); небо, мов душа (‘велике‘); очі, неначе душа (‘чисті‘)) є помітнішою у творах радянського періоду, ніж у написаних на початку ХХ століття. Відносні та присвійні прикметники, пов’язані з церквою і релігією, в художньому мовленні у переносних значеннях є носіями якісних ознак, більшість з яких зберігають архісемні ознаки твірних слів. Істотнішими ознаками при метафоризації ЦРЛ-прикметників є раціональні (87 %), а не емпіричні (13 %), проте з огляду на наявність оцінного компонента можна стверджувати про комплексний характер актуалізацій таких ознак із різним ступенем вираження кожної з них. З “оякіснених” ЦРЛ-прикметників оказіональні можливості реалізують лише 1,4 %. Особливо помітні в актуалізованих ЦРЛ-прикметниках енантіосеми. У порівняльних конструкціях переважають (92 %) ЦРЛ-об’єкти порівнянь, яким притаманна глибинна енергетична інформативність, образна експресія, піднесеність, урочистість (сад, як храм (‘ретельність у догляді‘)), за винятком незначної частини прикладів (10 % з 92 %) зі зниженними емоційно-оцінними характеристиками ЦРЛ (гусак, як ангел). Суб’єктами порівнянь ЦРЛ бувають значно рідше (8 %); майже половина з них з лексемою душа. Об’єкти і суб’єкти порівнянь, як правило, з різних лексико-семантичних груп (дівчина, як ікона), одночасне фукціонування ЦРЛ як об’єктів і суб’єктів порівнянь явище рідкісне (попадя, як проскурка). Аналіз церковно-релігійної лексики в художній прозі ХХ ст. дозволяє констатувати, що група ЦРЛ потребує лексикографічного доопрацювання: 1) внесення значень при поясненні окремих слів у тлумачних словниках (душа (‘життя‘), гріх (‘стан‘), сповідь (ірон. ‘повчання, вичитування кого-небудь‘), причащати (ірон. ‘карати за що-небудь‘), відмолити (-ся) (ірон. ‘відкупитися від небажаного‘) та ін.); 2) внесення стилістичних ремарок до окремих значень: богомаз (те саме, що ікона, іконописець) ірон., зневажл.) тощо; 3) внесення до реєстру фразеологічних словників окремих висловів: не без гріха “про людину, яка має провини“; не на гріх щось робити “сумлінно“; стелитися хрестом “догоджати”; ставити / поставити / кинути хрест на груди “хреститися / перехреститися”; хоч за ікону клади “добрий, лагідний; дуже гарний, вродливий” та ін.). Дослідження засвідчує активні інноваційні процеси, що полягають переважно у метафоризації та метонімізації слів, їх детермінологізації, актуалізації периферійних негативних сем, які нейтралізують сакральний характер аналізованої групи лексики. |