У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і запропоновано нове розв’язання наукової проблеми – активізація іноземного інвестування в умовах ринкової трансформації економіки України, що виявляється у розробці типології іноземних інвестицій та моделей їх залучення, побудові кривої припливу іноземного капіталу, викладенні формалізованої моделі інвестиційного клімату та відповідних рекомендацій щодо активізації ПІІ в економіку України. Проведене дослідження дає підстави для таких висновків: 1. Домінуючою формою іноземного інвестування у країнах на етапі ринкової трансформації виступають прямі іноземні інвестиції. Поняття прямих іноземних інвестицій визначається наявністю підприємницького мотиву, існуванням контролю над інвестованим підприємством, певним рівнем участі іноземних інвесторів в інвестованому підприємстві. Для практичного застосування ПІІ запропоновано визначати як активи (речі, грошові кошти, майнові права, результати інтелектуальної діяльності), що вкладаються іноземними інвесторами задля отримання прибутку у підприємства будь-якої організаційно-правової форми, за умови, що їхня частка в статутному капіталі становить не менше 10 відсотків. Доведено, що розбіжності у виборі числового критерію для визначення ПІІ слабо впливають на кінцевий результат оцінки обсягів ПІІ. 2. Встановлено, що хоча вітчизняна економічна наука розглядає іноземні інвестиції як різновид інвестицій за країною походження, але подальше використання вітчизняної класифікації інвестицій щодо сфери іноземного інвестування не узгоджується із зарубіжною класифікацією. Це унеможливлює розгляд поняття „прямі іноземні інвестиції”, яке використовується у західній літературі, через вітчизняні класифікаційні ознаки інвестицій („прямі” та „іноземні”) й актуалізує питання вдосконалення української класифікації інвестицій. 3. Невиправданим є обмеження розгляду припливу іноземного капіталу в Україну лише з часу здобуття незалежності чи з початку перебудови. Дослідження показало, що в умовах адміністративно-командної системи колишнього СРСР існувало інвестиційне співробітництво, яке можна розглядати як своєрідний аналог прямих іноземних інвестицій у ринковій економіці. Однак, інвестиційне співробітництво в АКС базувалося не на економічних важелях (набуття власності, участь в управлінні і розподілі прибутків), а на адміністративних важелях (міжурядова угода про надання ресурсів для спорудження об’єкту, контроль з “центру”, отримання зворотних поставок продукції). 4. Для найповнішого пояснення іноземного інвестування в країни з ринковою трансформацією економіки пропонується застосовувати (як до національного, так і до регіонального рівня) теорію еклектичної парадигми Дж.Данінга, що узагальнює сучасні теорії ПІІ (теорія монопольних переваг, теорія інтерналізації) та враховує територіальні переваги країни-реципієнта. 5. За мотивами здійснення, роллю і впливом на приймаючу економіку виділено такі типи іноземних інвестицій (в порядку зростання їх позитивного впливу на приймаючу економіку): пільгоорієнтовані, збутоорієнтовані, виробничоорієнтовані, експортоорієнтовані та високотехнологічні іноземні інвестиції. Виокремлено дві моделі залучення ПІІ залежно від рівня розвитку приймаючої країни. Обгрунтовано, що шлях до масштабного залучення ПІІ, як і до отримання максимальних вигод від ПІІ, лежить через власний розвиток, створення конкурентоспроможної й динамічної національної економіки, використання та зміцнення її конкурентних переваг. 6. Інвестиційний клімат представлено як синергетичну суму функцій макро- і мікроекономічних чинників економіки країни-реципієнта, які, в свою чергу, за умов трансформаційної економіки залежать від темпу проведення реформ. Відтак формалізовано залежність між інвестиційним кліматом та трансформаційними процесами. З’ясовано, що в Україні вагомим несприятливим чинником інвестиційного клімату є невисокі темпи та обмежені результати економічних реформ. Тому окремі тактичні кроки не в стані покращити інвестиційний клімат, а необхідним є стратегічне бачення, системна і послідовна трансформація економічної системи України, підвищення її конкурентоспроможності, розвиток інвестиційного потенціалу, використання конкурентних переваг. Саме вищесказане уможливить ефективне й масштабне залучення ПІІ та, як показано у дослідженні, отримання більшого позитивного ефекту від припливу інвестицій, оскільки усі параметри ПІІ (структура інвесторів та інвестицій, реалізовані функції, вплив на приймаючу економіку) залежать від інвестиційного клімату країни-реципієнта. Таким чином покращення інвестиційного клімату призводить до зростаючого позитивного впливу ПІІ на приймаючу економіку. 7. Проведено періодизацію іноземного інвестування в Україну на основі комплексного набору критеріїв і виділено такі етапи: ПІІ в командно-адміністративній економіці; перші ПзІІ у незалежній Україні; масове створення дрібних ПзІІ (зокрема, фіктивних); інтенсивне створення ПзІІ з кваліфікаційною інвестицією; етап переходу на національний режим інвестування; поява перших великих інвесторів. З метою оцінки результативності іноземного інвестування для кожного етапу визначено домінуючі типи ПІІ згідно з авторською типологією. Встановлено, що типологічна структура ПІІ погіршувалася при наростанні кризових явищ в економіці і покращувалася при макроекономічній стабілізації та економічному пожвавленні. Це дає підстави трактувати іноземне інвестування як складне економічне явище, що відображає сучасний стан національної економіки. Для можливості моніторингу ефективності ПІІ та їх впливу на приймаючу економіку доведено доцільність відображення окремим рядком показників діяльності ПзІІ у статистичних звітах (обсягів виробництва, чисельності й кваліфікації зайнятих тощо). Дослідження розподілу ПзІІ за часткою іноземного інвестора виявило найбільш привабливі для іноземних інвесторів рівні участі у статутному капіталі та підтвердило адекватність застосованої кількісної характеристики у визначенні ПІІ. 8. Для активізації припливу ПІІ доцільними є розроблення взаємопов’язаних програм розвитку і програм залучення ПІІ, підвищення ефективності зовнішньоекономічних зв’язків, цілеспрямований пошук іноземних інвесторів, зокрема, через механізм держзамовлення консалтинговим фірмам; контроль виконання прийнятих програм залучення ПІІ, забезпечення ефективної діяльності СЕЗ, спеціальна підготовка держслужбовців до ділових переговорів з іноземними інвесторами, критичний перегляд переліку інвестиційних проектів і виокремлення з них найбільш привабливих, забезпечення не лише їх моніторингу, а й якісної підготовки й дієвого просування. Усі перелічені заходи будуть найбільш дієвими у випадку, коли основна ставка буде зроблена на розвиток власної економіки. Політика стимулювання слабше впливає на залучення інвестицій, аніж ринкові чинники, загальний стан інвестиційного клімату, що проілюстровано побудовою кривої залучення іноземного капіталу – кривої, яка відображає взаємозв’язок між потенційним припливом ПІІ та типом державного регулювання ПІІ. Діяльність державної влади повинна бути передусім спрямована на розвиток власної економіки, використання і зміцнення місцевого потенціалу, конкурентних переваг, що й буде, виходячи із запропонованої типології та моделей залучення ПІІ, вагомою мотивацією для іноземних інвесторів, фундаментальною основою для ефективного залучення ПІІ. |
