Вивчивши теоретико-концептуальні особливості первинної і вторинної інституціоналізації молодіжних громадських організацій та перевіривши їх на практиці, у висновках можемо констатувати теоретичну розробку та емпіричне обґрунтування комплексного підходу до дослідження специфіки становлення і трансформації інституту молодіжних громадських організацій на первинному та вторинному рівнях, що забезпечує вирішення наукової задачі дисертаційного дослідження. Суть цього комплексного підходу полягає у таких положеннях. 1) Інституціоналізація тлумачиться як виникнення і трансформація соціального інституту (у нашому випадку – інституту молодіжних громадських організацій), який володіє низкою ознак, а саме здатністю до внутрішньої узгодженості і самовідтворення, зокрема, за рахунок системи соціальних норм і ролей, а також гнучкістю, котра уможливлює і незалежність від зовнішнього середовища, і співпрацю з ним. Це дозволяє стверджувати, що в системі координат підходів до інституціоналізації, сформованій двома лініями: статичне/динамічне розуміння інституціоналізації та врахування внутрішніх/зовнішніх ознак, позиція автора цього визначення є близькою до поглядів представників динамічного підходу до інституціоналізації, який охоплює як внутрішні, так і зовнішні ознаки цього процесу. 2) Молодіжні громадські організації трактуються як невід’ємний соціальний інститут громадянського суспільства, який повинен відповідати за формування цього суспільства, виконуючи функцію посередника між державою і громадськістю. Впродовж періоду суспільних трансформацій в українському суспільстві вони проходять своє становлення як соціального інституту на двох рівнях, а саме на рівні первинної та вторинної інституціоналізації. 3) Підтверджено, що молодіжні громадські організації пройшли всі необхідні етапи первинної інституціоналізації, а саме формування, відповідно до певної суспільної потреби, у процесі габітуалізації (рутинізації) та типізації взаємної діяльності (кодифікації) статусно-рольової системи, системи соціального контролю та структури, а також їх легітимацію та легалізацію, що дає підстави вважати цей процес завершеним. 4) Натомість доведено, що вторинна інституціоналізація, яка пов’язана із подальшим розвитком молодіжних громадських організацій у напрямку власне інституціоналізації, реінституціоналізації та часткової деінституціоналізації відповідно до внутрішніх та зовнішніх індикаторів, є незавершеною, триває до сьогодні і має перспективи продовжуватися у майбутньому. 5) Специфіка молодих людей, які є провідними акторами інституту молодіжних громадських організацій (цікавість, новаторські ідеї, відсутність досвіду, плинність інтересів тощо), надає інституціоналізації цього інституту рис перманентності, що має і позитивні (реформування, вдосконалення тощо), і негативні наслідки (відвертання уваги від діяльності). 6) Оскільки інститут молодіжних громадських організацій формується як демократичним, так і авторитарним способами, інституціоналізацію цього соціального інституту можна вважати інституціоналізацією змішаного типу, оскільки в ній поєднуються ініціативи знизу та зверху. 7) Сучасний інститут молодіжних громадських організацій, що виступає продуктом інституціоналізаційних процесів різних рівнів, визначено як соціальний інститут з незавершеною легітимацією, який пройшов формальний, але не зміг пройти сутнісний рівень легітимації у громадській думці, зокрема львів’ян. Визнаючи факт існування такого інституту, люди не завжди трактують його коректно, згідно з реальними особливостями, що пояснюється низьким рівнем поінформованості населення у цій сфері. Незавершена легітимація дає підстави робити висновок про низький рівень інтеграції молодіжних громадських організацій у сучасне українське суспільство, а отже, про їх незавершену інституціоналізацію. 8) У цьому контексті можна стверджувати, що приклад м. Львова є показовим для сучасного українського суспільства. Якщо рівень поінформованості, який є одним з головних чинників незавершеної легітимації та інституціоналізації, виявився низьким у Львові, то вірогідно, що аналогічний показник в інших регіонах, зокрема у малих містах та сільській місцевості, де менший доступ до інформації, буде таким самим або нижчим. 9) Поряд із низькою зовнішньою інтегрованістю молодіжних організацій цей соціальний інститут характеризується низьким рівнем внутрішньої інтегрованості, що пов’язано зі низьким рівнем кооперації між основними акторами інституту. Таким чином можемо говорити про явище так званої подвійної автономності інституту молодіжних громадських організацій у сучасному українському суспільстві – з одного боку, автономне існування цілого інституту у суспільстві, а з іншого – автономне існування частин інституту в його межах. Це є ще однією підставою вважати інституціоналізацію сучасного інституту молодіжних громадських організацій незавершеною. 10) Проведені дослідження свідчать, що у сучасному українському суспільстві існує такий соціальний інститут, як інститут молодіжних громадських організацій. Його статус відповідає статусу соціального інституту (становить собою сукупність соціальних організацій, між якими встановлюються зв’язки та формуються певні соціальні відносини; сукупність соціальних статусів та соціальних ролей, що виконуються відповідними соціальними акторами; набір певних норм і санкцій, що регулюють взаємодію соціальних акторів; певну соціальну практику). Проте він не відповідає статусу інституту громадянського суспільства, оскільки через свою подвійну автономність не здатен виконувати функцію посередника між державою та громадою. Натомість інститут молодіжних громадських організацій стає інститутом консюмеристського суспільства, що виявляється у споживацькому ставленні до нього як значної частини молоді, так і чималої кількості ініціаторів цього інституту, котрі очікують від нього задоволення перш за все особистих, а не суспільно значущих потреб. Ця тенденція заперечує молодіжні громадські організації як один з інститутів громадянського суспільства та породжує різні девіації цього інституту. 11) Вирішення цієї проблеми, на нашу думку, можливе шляхом усунення проблеми подвійної автономності, тобто підвищення рівня внутрішньої та зовнішньої інтеграції інституту молодіжних громадських організацій. Необхідною умовою цього є достатня поінформованість населення про діяльність та функціонування цього соціального інституту в сучасному українському суспільстві. |
