Оскільки соціальна проблема полягає у невідповідності між формально-юридичним статусом міської громади та її реальним станом, тобто у відсутності реальної суб’єктності міської громади, а наукова проблема полягає в недостатній соціологічній рефлексії щодо особливостей процесу інституціоналізації соціального простору міста, то в процесі дослідження було доведено, що особливості процесу інституціоналізації визначаються багато в чому соціокультурними характеристиками нашого соціуму, тією інституціональною матрицею, що йому притаманна. Основним результатом проведеного дослідження є визначення характеристик соціокультурних чинників та умов інституціоналізації соціального простору міста. Місто розглядається як соціальний інститут. Ядром соціальної організації міста є територіальна громада. Однак цей інститут ще не достатньо сформований. Через слабку ідентифікацію з громадою більшості жителів громада не в змозі реально бути носієм влади. Це зумовлює незакінченість інституціоналізації соціального простору міста. Еволюція міста як соціального інституту полягає в зміцненні демократичних засад у здійсненні міської влади, розвитку соціального партнерства, упорядкуванні соціальних відносин міста, наданні більшій відкритості влади, інформатизації міста, зміні ментальності городян. Інституціоналізація нових соціальних відносин у місті відбувається на тлі загальносоціальних трансформацій у країні. Рівень інституціоналізації найбільш значущих відносин, а саме відносин власності, ще не є високим. Тільки тоді, коли він досягне достатнього рівня, прискоряться процеси інституціоналізації в інших сферах соціальних відносин. У дисертаційній роботі досліджені соціокультурні фактори інституціональної трансформації на регіональному рівні, які полягають у ментальності городян, процесах міської соціалізації, ідентифікації, наявності елементів міського відчуження тощо. Актуальним є сприяння процесам, що об'єднують городян у громаду. Це формування компонентів та умов ідентифікації з громадою, формування почуття міської спільноти, запропонування спільної мети – перспективи розвитку міста. Місто розглядається також як локус життєвого світу. Місто – це середовище, у якому здійснюється соціальна дія, суспільне життя. Місто – це не тільки соціальне тло, це ще простір, що освоюється людиною в процесі проходження нею своїх життєвих циклів. Вираженням слабкої міської ідентифікації є міське відчуження. Воно означає відокремлення жителя міста в соціальному просторі міста. Міське відчуження виявляється в емоційно негативному ставленні до нього, у різкій недовірі до міської влади, у небажанні брати участь у міському житті, у бажанні виїхати з міста, у відсутності гордощів за своє місто тощо. Важливою функцією міста є забезпечення умов для соціалізації. Вона охоплює процес становлення мешканця як суб’єкта міських відносин і міської діяльності, насамперед, шляхом оволодіння особою відповідними знаннями, цінностями, нормами, орієнтаціями, зразками міської поведінки. Внаслідок міської соціалізації формується міська свідомість, певний рівень міської культури. Процеси міської соціалізації забезпечують становлення міської громадськості, тобто почуття відповідальності за місто, причетності до його долі, формування активної громадянської позиції у вирішенні міських проблем. Життя в місті формує відповідну міську ментальність. Згідно з дослідженням, рисами міської ментальності є любов до свого міста, яка супроводжується негативними його оцінками. Мешканці міста відчувають невпорядкованість міського життя, недовіру до міської влади. Городянам притаманна специфічна байдужість, що не є результатом моральної незрілості, а викликана перенасиченістю соціальних зв’язків. У місті існує соціокультурна диференціація між городянами із традиціоналістською та модерною свідомістю. Інституціоналізація соціального простору міста відбувається завдяки певним управлінським зусиллям із застосуванням різних технологій та засобів упорядкування міського життя. Одним з інструментів упорядкування владних і соціальних відносин у місті є Статут міста. Він враховує місцеві особливості й дає змогу легітимізувати відносини між різними міськими інституціями. Важливим компонентом соціального простору міста є соціальні організації підприємств та установ міста. Одним із механізмів упорядкування відносин у соціальних організаціях є соціальне партнерство. Подальша інституціоналізація соціального партнерства передбачає подолання бюрократизації у цій сфері та врахування реальних відносин між суб’єктами переговорного процесу. Під процеси інституціоналізації підпадає не тільки офіційна сфера стосунків, а й неофіційна, неформальна. Вагомою частиною неформальних суспільних відносин є корупція. Певний час вона залишиться як зло, яке неможливо викорінити через універсальність його поширення. Але можна констатувати певну функціональність корупції та інших нелегітимних компонентів влади у вирішенні деякого кола питань. Перспективним засобом інституціональної трансформації в місті є його інформатизація. Важливим є формування у свідомості городян потреби та навичок використання засобів сучасної комунікативної та комп’ютерної техніки для участі у вирішенні міських питань. Інституціоналізація виступає як важливе завдання і підсумок соціальної трансформації. Легітимізація нових інститутів багато в чому залежить від зміни бачення соціального світу. Тому проблеми ментальності та інших соціокультурних компонентів відіграють значну роль в інституціоналізації нових відносин у місті. Упорядкування соціального простору міста забезпечує підґрунтя інституціональної трансформації на регіональному рівні суспільства. |
