У дисертації подано теоретичне узагальнення і нове розв’язання наукової проблеми, що виявляється у розробленні конкретних рекомендацій та пропозицій щодо формування ефективного інституційного середовища, яке прискорюватиме темпи зростання вітчизняної економіки. Проведене дослідження дало змогу сформулювати такі висновки та пропозиції. 1. Зростання національної економіки визначають фактори пропозиції ресурсів, стан макросередовища, а також соціокультурні та інституційні чинники. В умовах переходу до ринку особливу вагу в економічному зростанні набувають інституційні фактори, що пов’язано з глибокими змінами у структурі власності, функціонуванням старих і виникненням нових економічних інститутів, формуванням нової системи цінностей суспільства, нових формальних правил і неформальних обмежень тощо. Безпрецедентний спад обсягу національного виробництва в Україні у 90-х роках обумовлений як погіршенням стану факторів пропозиції і суперечливою макроекономічною політикою, так і посиленням дії несприятливих інституційних факторів. Повільне реформування інституційного середовища посилило бюрократизацію управління, хабарництво і корупцію, які стримують підприємницьку діяльність та нерідко паралізують індивідуальну ініціативу. 2. Представники класичної школи розглядали економічне зростання як таке, що залежить виключно від факторів пропозиції. Слабкість марксистського тлумачення джерел економічного зростання, на думку дисертанта, полягає в тому, що воно заперечувало стимулювальну роль конкуренції та приватної власності у розвитку національної економіки. Кейнсіанські концепції економічного зростання надмірно акцентують на значенні державних видатків в підтриманні усталених темпів економічного розвитку. Модель економічного зростання Р.Солоу бере до уваги винятково фактори пропозиції і залишає поза увагою роль інституційних чинників цього зростання. Дисертант виходить з того, що сучасні теорії економічного зростання мають як сильні сторони, так і слабини. Тому для дослідження економічного зростання потрібно застосовувати інструментарій, розроблений усіма школами економічної думки. Більшість концепцій зростання розвинутої ринкової економіки можна застосувати і до умов перехідного періоду. 3. За останні десятиліття зросла увага економістів до інституційних аспектів економічного зростання, що також пов’язано з дослідженням процесів ринкової трансформації. Реакція макроекономічних змінних на заходи економічної політики у перехідних системах виявилась особливо чутливою до стану інститутів. На думку дисертанта, інститути — це норми, правила гри, обмеження, які регламентують діяльність економічних суб’єктів у процесі вибору і ухвалення рішень в умовах обмежень — формальні правила і неформальні обмеження, а також механізми примусу для їх виконання. Однією з головних характеристик стану інституційного середовища, на думку дисертанта, є рівень трансакційних витрат, пов’язаних з функціонуванням економічної системи. 4. В Україні простежується швидке зростання непродуктивних трансакційних витрат, що обумовлено низкою чинників, зокрема низькою специфікацією прав власності, недостатньо розвиненою інформаційною системою тощо. Однією з найважливіших причин збільшення цих витрат, на думку дисертанта, є формування особливої суспільно-господарської системи – номенклатурно-монополістичного капіталізму, що стримує економічне зростання. В Україні розвиток інституційного середовища відстає від інших складових ринкової системи, а низька якість та недостатня надійність наявних інституцій є нині вузьким місцем для усталення економічного зростання. Багато елементів нинішнього інституційного середовища стримують розвиток підприємництва. До таких елементів, на думку дисертанта, передовсім належать недостатнє забезпечення прав власності та недостатня захищеність контрактів, надмірна мінливість законодавства та економічної політики, які не можна прогнозувати, громіздке і надмірне регулювання ділової активності та довільне тлумачення цих правил посадовими особами, зловживання владою та гонитва за наживою з боку державних службовців. Все це гальмує розвиток приватного підприємництва у вітчизняній економіці, стримуючи її зростання. 5. У 90-х роках процес ринкової трансформації економіки охопив 25 країн Європи і Азії. У різних країнах стратегія і тактика реформ помітно відрізнялися. Після більше десяти років перехідного періоду одні країни перейшли до усталеного економічного зростання, у інших — початкове зростання змінилось спадом, а в деяких країнах, зокрема в Україні — економічне зростання відновилось лише в останні два-три роки. Аналіз десятилітньої трансформації економіки дає підстави стверджувати, що найбільшого економічного успіху досягли країни, які швидко заклали інституційні основи ринкової економіки. Результат трансформації передовсім залежить від того, наскільки глибоким було руйнування старої господарської системи. Створені інститути успішно функціонують лише тоді, коли не протидіють формуванню нових інститутів, або коли нові ефективніші інститути сприймаються економічними суб’єктами та замінюють старі. Усі країни з перехідною економікою продовжують стикатися з проблемами в проведенні структурних реформ та формуванні інститутів у різноманітних сферах національної економіки. Потреба в структурних перетвореннях і формуванні ринкових інститутів особливо велика в Україні, реформи в якій були неповними і повільними й нерідко заблоковані групами особливих інтересів. 6. Результати регресійно-кореляційного аналізу показують тісну залежність між індексами свободи й економічним зростанням у перехідних господарських системах. Загальна тенденція така: що більшого успіху досягла країна в реформуванні економіки і розвитку економічної свободи, то стабільнішими є темпи економічного зростання. Водночас результати регресійного аналізу дають підстави для виокремлення двох різних періодів ринкової трансформації економіки пострадянських держав. У першій половині 90-х років ліберальні економічні реформи супроводжувалися двома ефектами. По-перше, відбувався перерозподіл ресурсів з менш ефективних у більш ефективні сектори економіки, що прискорювало економічне зростання без залучення додаткових ресурсів. По-друге, формувалось нове інституційне середовище, що знижувало рівень ризику та сприяло інвестуванню. Наприкінці 90-х років алокаційний ефект реформ у країнах-активних реформаторах вичерпався, що спричинило уповільнення темпів зростання ВВП. Унаслідок повільного реформування інституційного середовища темпи економічного зростання в Україні упродовж 90-х років були від’ємними. 7. Для прискорення зростання вітчизняної економіки особливе значення мають такі інституційні заходи як реструктуризація підприємств, зміна економічної ролі державних інституцій та формування банківського сектору, що працює на комерційній основі. Найефективнішим способом реструктуризації підприємств в Україні поряд з усуненням прямого і непрямого субсидування, уведенням законів про банкрутство й удосконаленням правил корпоративного керування, на думку дисертанта, повинні стати сприяння конкуренції і жорсткі бюджетні обмеження, оскільки контроль над підприємствами перейшов у руки інсайдерів, а система стимулів —деформована. Вітчизняна банківська система дуже слабка і недостатньо розвинута, а більшість комерційних банків відчувають серйозні фінансові труднощі і не можуть повноцінно виконувати свої посередницькі функції. У банківському секторі розміщена лише незначна частина заощаджень домогосподарств. Доцільно розробити програму оздоровлення слабких банків, приватизувати державні банки, поліпшити регулювання і нагляд за банками. Необхідно посилити ліцензійні вимоги, щоб у банківській галузі працювали тільки висококваліфіковані установи з достатнім розміром капіталу. Надмірне державне регулювання сприяє розвитку корупції, пошуку ренти і розвитку тіньової економіки. В Україні необхідне удосконалення системи оподаткування, підвищення рівня прозорості і точний облік державних фінансових операцій, створення ефективних інститутів державного сектору і формування адекватних стимулів для керівників цих інститутів, продовження політики реформування державних видатків з поступовим припиненням субсидування, створення надійної системи соціального захисту населення. |
