Наукові результати дисертації допомагають розв’язати проблему розвитку конкуренції у перехідній економіці на базі інституційної парадигми. Проведене дослідження поглибило наявні теоретичні та методологічні підходи до вирішення проблеми формування конкурентних відносин в цілому, тобто має суттєве значення як для подальшого розвитку методології економічної теорії, так і для практичного прийняття ринкових рішень. Основні висновки дослідження полягають у наступному: 1. Економічна конкуренція – це комплексна категорія, що відображає спосіб функціонування і руху капіталу у ринковому середовищі. Такий рух відбувається як всередині певної галузі у вигляді внутрішньогалузевої конкуренції, так й на міжгалузевому рівні у вигляді конкуренції міжгалузевої. Як складна категорія, економічна конкуренція вимагає комплексного підходу до свого вивчення. Такий підхід інтегрує класичну, неокласичну та інституційну концепції. 2. Застосування інституційного підходу до вивчення проблем економічної конкуренції у країнах з перехідною економікою дозволяє: окреслити шляхи вирішення проблем формування конкурентних відносин; визначити причинно-наслідкові зв’язки між станом конкуренції і розвитком ринкових інститутів; наблизити економічні моделі до дійсності шляхом включення в аналіз впливу інституційного середовища. 3. Теоретична модель взаємозв’язку ринкових інститутів і конкуренції має два важливі аспекти: з одного боку завдяки конкуренції відбувається відбір ефективних інституційних обмежень, що складає у сукупності інституційну структуру певного економічного порядку, а з іншого боку – сама інституційна структура суспільства, в залежності від надання необхідних стимулів, спроможна підвищувати або знижувати ступінь конкуренції на ринку. 4. Існує два типи інститутів конкуренції: обмежувальні, що безпосередньо обмежують дію монополістичних утворень в економіці, й, тим самим, створюють передумови пожвавлення конкурентних відносин, та сприяючі, що допомагають розвитку конкурентних відносин опосередковано, через прийняття законодавчих актів, що містять окремі норми конкурентної спрямованості. 5. Сукупність інститутів конкуренції та організацій, що забезпечують їх імплементацію, охорону і розвиток, являє собою інституційне середовище, що безпосередньо впливає на розвиток конкуренції в економіці певної країни. Враховуючи чинник інституційного середовища, характер взаємозв’язку між конкурентними відносинами і конкурентним середовищем приймає вигляд моделі „інституційне середовище – конкурентне середовище – конкурентні відносини”. 6. Умови створення інститутів конкуренції в Україні суттєво відрізнялися від традиційних умов їх формування. Так, інститути конкуренції в України почали формуватися: по-перше, за відсутністю ринкових відносин; по-друге, за відсутністю конкуренції; по-третє, за наявністю сформованої державної монополії; по-четверте, за надмірної концентрації виробництва, вузької спеціалізації підприємств і географічної обмеженості ринків. 7. Інституційне середовище в Україні є надзвичайно слабким. Це обумовлено особливостями переходу від монополій радянського типу до конкурентного ринку. Сталі пережитки радянських часів призводять до викривлень у конкурентному середовищі, створюють нерівні правила гри для різних суб’єктів господарювання, викликають зростання трансакційних витрат. Існує п’ять блоків проблем інституційного середовища в Україні: надмірна нестабільність формальних правил, викривлення системи неформальних правил, недосконалість системи санкцій за невиконання правил, проблеми політичних організацій, нерозвиненість соціально-економічних організацій. 8. На сьогодні створено основні структурні передумови для розвитку конкуренції в Україні, проте існує ряд перешкод, що заважає вільному руху капіталу на міжгалузевому та внутрішньогалузевому рівні. Окреслені перешкоди носять здебільшого інституційний характер. До них відносяться: нерівність умов конкуренції, що виявляється в існуванні сталих адміністративних бар’єрів і державної допомоги галузям промисловості; наявність монополістичних об’єднань у певних сегментах національної економіки; нерозвиненість фондового ринку; недостатність моделі господарювання зорієнтованої на експорт і відсутність належних інструментів міжгалузевого перерозподілу доходів; неефективність процедури банкрутства суб’єктів підприємництва. 9. Проблема зниження інституційних адміністративних бар’єрів у транзитивній економіці може бути успішно вирішена з урахуванням траєкторії попереднього розвитку інституційного середовища, існуючих мультигенерацій та реалізації інтересів груп інституційних новаторів, що беруть участь у господарських процесах. Зниження інституційних адміністративних бар’єрів призведе до мінімізації трансакційних витрат на національних ринках, що сприятиме підвищенню їх ефективності та конкурентоспроможності. 10. Комплекс заходів, спрямований на зниження адміністративних бар’єрів може бути поділений на три етапи: спрощення доступу на ринок через зниження бар’єрів входу і виходу; посилення відповідальності суб’єктів ринку через створення нових механізмів відповідальності; заміна контролю над входженням на ринок суб’єктів господарювання контролем за діяльністю шляхом зміни характеру і функцій контролю. 11. Реформу системи регіональної, галузевої та горизонтальної державної допомоги необхідно спрямувати на створення ефективних стимулів виробникам і активізацію інвестиційної діяльності. З урахуванням досвіду розвинутих країн необхідно запровадити такі зміни: впорядкувати й вдосконалити законодавчу базу надання державної допомоги; закріпити чіткі і прозорі правила надання кожного виду допомоги; опрацювати об'єктивні критерії для визначення отримувачів допомоги; встановити для всіх видів допомоги обмеження щодо обсягу і терміну дії програм; відмовитися від практики застосування таких форм субсидій, що найбільше спотворюють конкуренцію; розробити механізми моніторингу, контролю і оцінки ефективності допомоги виробникам. Особливого значення з цього приводу набуває прийняття Закону України „Про державну допомогу”. | 