Анотація до роботи:

Кушнір Т.М. Інституційні інвестори в економічній системі України. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.01 – економічна теорія та історія економічної думки. Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2008.

У дисертації досліджуються проблеми та перспективи розвитку інституційних інвесторів в економічній системі України. Проаналізовано основні підходи до тлумачення поняття „інституційні інвестори” та запропоновано власне визначення цього терміну. Виокремлено низку класифікаційних ознак для поділу інституційних інвесторів на групи. Розглянуто основні механізми та інструменти системи інституційних інвесторів і світовий досвід їх діяльності. Проаналізовано основні чинники та етапи формування макроекономічного середовища діяльності інституційних інвесторів в економіці України. Виявлено тісний зв’язок між динамікою активів інституційних інвесторів та ВВП, а також значні регіональні диспропорції у розміщенні активів інституційних інвесторів. Обґрунтовано доцільність віднесення міжнародних фінансових організацій до інституційних інвесторів. З’ясовано головні слабини розвитку вітчизняних інституційних інвесторів та окреслено можливі напрямки підвищення ефективності їх діяльності.

1. Інституційні інвестори – це фінансові посередники, які різними способами залучають кошти індивідуальних інвесторів (як правило, акумулюють кошти індивідуальних заощадників, часто випуском власних цінних паперів або на довірчій основі), що використовуються для здійснення операцій з фінансовими та матеріальними активами (здебільшого з цінними паперами), диверсифікуючи інвестиційні вкладення (інколи надають довгострокові інвестиційні ресурси у кредит суб’єктам господарювання), зменшуючи, отже, ризики та отримують інвестиційний дохід, виконуючи провідну роль у процесі трансформації заощаджень у інвестиції.

2. З огляду на характер та особливості функціонування інституційних інвесторів, можна виокремити кілька класифікаційних ознак для поєднання їх у різні групи, зокрема, за загальними характеристиками: інституційні інвестори банківського типу, інституційні інвестори небанківського типу, міжнародні інституційні інвестори; за функціями, які виконують інституційні інвестори в економіці: соціально-орієнтовані інституційні інвестори, кредитно-ощадні інституційні інвестори, ризикові інституційні інвестори; за способами акумуляції заощаджень: заощаджувальні інституційні інвестори, довірчі інституційні інвестори, інституційні інституційні інвестори; за напрямами інвестування: ті, що інвестують переважно у цінні папери (ті, що інвестують переважно у високоризикові цінні папери та ті, що інвестують переважно у низькоризикові цінні папери), кредитні інституційні інвестори, інші інституційні інвестори.

3. До основних функцій, які виконують інституційні інвестори в економіці, доцільно віднести: сприяння зниженню вартості операцій з цінними паперами за одночасного зростання їх кількості (ефект масштабу); зниження трансакційних витрат; пом’якшення проблеми асиметричної інформації; трансформація заощаджень в інвестиції акумуляцією коштів індивідуальних заощадників; диверсифікація інвестиційних ризиків; трансформація строку погашення первинних цінних паперів, в які інвестовано кошти, у різні терміни погашення посередницьких зобов’язань (розподіл ресурсів у часі); професійне управління інвестиційним портфелем; консультування учасників інвестиційного процесу.

4. До головних механізмів системи інституційного інвестування доцільно віднести: 1) механізми акумулювання заощаджень та 2) механізми вкладення коштів.

Інституційні інвестори на інвестиційному ринку виступають „акумуляторами” коштів заощадників та інвесторами цих коштів у різні фінансові та нефінансові інструменти, які, на наш погляд, доцільно розділити на дві групи: 1) інструменти залучення коштів: інвестиційні сертифікати; іпотечні цінні папери; страхові поліси; інші цінні папери емітовані фінансовими посередниками з метою акумулювання інвестиційних ресурсів (акції);

2) інвестиційні інструменти: цінні папери (акції підприємств, облігації, державні цінні папери тощо); нерухоме майно; реальні активи тощо.

5. У процесі формування системи інституційних інвесторів в Україні можна виокремити три етапи: 1) 1991-1996 рр. – етап зародження інституційних інвесторів; 2) 1996-2001 рр. – етап законодавчого становлення системи інституційних інвесторів; 3) з 2001 року – етап швидкого зростання інституційних інвесторів небанківського типу.

6. Результати кореляційного аналізу свідчать, що найтісніший прямий зв’язок між капітальними вкладеннями та ВВП простежується, якщо лаг запізнення дорівнює 9–15 місяців; помітна також кореляція із запізненням 21–27 місяців та 33–36 місяців, проте вона дещо слабша і є, на наш погляд, лише наслідком сезонного розподілу протягом року. Тому найімовірніший період освоєння інвестицій в Україні – 9–15 місяців. Якщо ж говорити про зв’язок між приростом активів інституційних інвесторів банківського типу та ВВП, то лаг запізнення є дещо менший і становить усього 6–9 місяців. Це дозволяє зробити висновок, що вітчизняна економіка швидше освоює інвестиції банківського сектору, ніж капітальні вкладення загалом.

7. Структура небанківського сектору інституційних інвесторів ще не відповідає потребам вітчизняної економіки. Обсяг активів інституційних інвесторів небанківського типу становить близько 10% ВВП. Динамічний розвиток небанківського фінансового сектору пояснюється вакуумом на ринку відповідних послуг. Розвиток небанківського сектору характеризується стрімким зростанням кількості відповідних установ – більш-менш стабільною є лише кількість страхових компаній, хоча й вона щороку зростає. Активи усіх інституцій небанківського сектору зростають надзвичайно високими темпами, окрім хіба що страхових компаній, темпи зростання активів яких є дещо нижчими, що пов’язано з кризою страхового ринку 2005 р.

8. Механізм діяльності міжнародних фінансових організацій схожий з механізмом діяльності національних інституційних інвесторів. Як індивідуальні інвестори виступають держави-учасники, які вкладають свої внески до бюджету організації через випуск власних цінних паперів і розміщення їх на світовому фондовому ринку. Цей процес супроводжує надання інвестиційних кредитів у спосіб проектного фінансування або відкриття кредитних ліній для країн чи окремих юридичних осіб. Тому такі міжнародні фінансові установи, як Світовий банк, МВФ, ЄБРР, ЄІБ та ін. можна розглядати як інституційних інвесторів.

9. Стимулювання банківського інвестиційного бізнесу є доцільне за такими напрямами: розроблення моделі організації роботи комерційних банків на ринку цінних паперів; надання інвестиційних послуг у межах фінансових супермаркетів та розвитку інвестиційних банків; активізації інвестиційної діяльності банків у секторі малого і середнього бізнесу тощо.

Для активізації інвестиційної активності населення, підвищення його ролі у механізмі трансформації заощаджень в інвестиції через інституційних інвесторів небанківського типу варто вжити низку заходів: забезпечити надійний захист прав та інтересів дрібних інвесторів через закріплення в законодавчому порядку норм, які гарантують можливість повернення вкладених фінансових ресурсів, забезпечення інформаційної прозорості діяльності інституційних інвесторів небанківського типу, проведення нагляду та контролю з боку державних наглядових органів за їхньою діяльністю; створити ефективну систему податкового стимулювання дій інвесторів, введення принципу адресності в оподаткуванні операцій фізичних осіб з цінними паперами та їхніх доходів за вкладами у фінансові установи; розширити мережі небанківських інституційних інвесторів; усунути регіональні диспропорції розвитку інституційних інвесторів небанківського типу з врахуванням особливостей економічного розвитку регіонів; здійснювати інформатизацію населення щодо позитивної ролі небанківських інституційних інвесторів та підвищення рівня довіри до них.

Публікації автора:

у фахових наукових виданнях

1. Ватаманюк З.Г., Кушнір Т.М. Розвиток інституційного інвестування в Україні // Фінанси України. – 2007. – №3. – С. 124–131.

2. Кушнір Т. Діяльність інвестиційних банків в Україні // Вісник Львівського університету. Серія економічна. – 2004. – Випуск 33. – С. 372–378.

3. Кушнір Т. Еволюція діяльності іпотечних установ як інституційних інвесторів //Схід. – 2006. – № 4(76). – С. 58–62.

4. Кушнір Т. Інвестиційна діяльність міжнародних банків розвитку.// Формування ринкової економіки в Україні. Наук. Зб. ЛНУ ім. І.Франка. – Вип. 14. – 2005. – С. 186-196.

5. Кушнір Т. Накопичувальна пенсійна система США: інвестиційний аспект // Вісник Львівського університету. Серія економічна. – 2006. – Випуск 35. – С. 444-451.

в інших виданнях

6. Кушнір Т. Інвестиційні основи страхової діяльності// Науковий вісник У-ту „Львівський Ставропіґіон”. Серія економічна. – Львів: Вид-во У-ту „Львівський Ставропіґіон”, 2006. – Вип. І. – С. 104–112.

7. Кушнір Т. Діяльність страхових компаній на інвестиційному ринку/ Економіка посткомуністичних країн в умовах глобалізації: Матеріали міжнародної наукової студентсько-аспірантської конференції, Львів, 23–24 квітня 2004 р. – Львів: ЛНУ ім. І.Франка, 2004. – С. 182–183.

8. Кушнір Т. Інвестиційні інструменти недержавних пенсійних фондів / Інтеграція країн з перехідною економікою у світовий економічний простір: стан і перспективи: Матеріали міжнародної наукової студентсько-аспірантської конференції, Львів, 13–14 травня 2005 р. – С. 202–204.

9. Кушнір Т. Інституційні чинники розвитку кредитних спілок в Україні /Філософія економіки Івана Франка й сучасні економічні проблеми: Матеріали міжнародної наукової студентсько-аспірантської конференції, Львів, 5–6 травня 2006 р. – С. 117-118.

10. Кушнір Т. Інституційні умови інвестиційної діяльності фінансових посередників в економіці України/ Економічна система України: минуле, сучасне, майбутнє: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, Львів, 21–22 жовтня 2005 р. – Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2005. – С. 192–194.

11. Кушнір Т., Харченко Н. Кредитно-інвестиційна діяльність Європейського інвестиційного банку / Інтеграція країн з перехідною економікою у світовий економічний простір: стан і перспективи: Матеріали міжнародної наукової студентсько-аспірантської конференції, Львів, 13–14 травня 2005 р. – С. 204–205.

12. Кушнір Т. Розвиток інститутів спільного інвестування в Україні / Обліково-аналітичні системи суб’єктів господарської діяльності в Україні: Тези доповідей міжнародної науково-практичної конференції, Львів, 25–26 березня 2005 року. – Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2005. – С. 58–60.