Анотація до роботи:

Ігнатуша О.М. Інституційний розкол православної церкви в Україні в умовах модернізації (ХІХ ст. – 30-ті рр. ХХ ст.). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.01 – історія України. – Дніпропетровський національний університет. – Дніпропетровськ, 2006.

Крізь призму структурного аналізу суспільних явищ і церковно-ієрархічних сил комплексно досліджено інституційний розкол православної церкви в Україні в умовах модернізації ХІХ ст. – 30-х рр. ХХ ст., його генезу і характер. З’ясовано роль глобальних факторів розколу та реформування церкви: світових цивілізаційних впливів, національної революції, комуністичної системи. Визначено зміст і суспільний резонанс модерних церковних ідей на рівнях конфесійної структури. Встановлено залежність динаміки розколу від політики держави та ідеології сил, задіяних у конфлікті. Пояснено поліваріантність і масштаби розколу. Поглиблено аналіз конфесій, які виникли внаслідок розколу, їх організаційного устрою та історичної долі.

Генеза та характер інституційного розколу православної церкви в Україні мали глибокі соціокультурні корені. Їх визначили фактори модернізації в капіталістичній та комуністичній формах. Розкол визрівав протягом ХІХ ст. і відбувся в національній революції, утримуючись протягом всієї доби формування радянської системи у 20–30-х рр. ХХ ст.

Основою конфлікту була суперечність між українською традицією і російськими формами диктату держави над українським суспільством.

Ідея трансформації церкви виростала як складова частка модернізації суспільства. Вона повторювала етапи зростання руху за соціальні й національні права.

“Наздоганяючий” тип модернізації в Російській імперії, локомотивом якого були не широкі суспільні верстви, а державний апарат, супроводжувався зростанням загальної політичної активності. Це було відповіддю на непослідовні кроки держави, яка недооцінювала глибину прагнень суспільства, або не була готова до їхнього задоволення. Модернізація носила проросійські форми. Розкол українського суспільства посилювався секуляризацією всієї російської культури.

Структуризація сил у церковному середовищі виявилася більш затяжною, аніж у світській сфері. На це вплинув ряд факторів: 1) державний статус церкви; 2) русифікація ієрархії; 3) єдність віри українців і росіян; 4) пізнє залучення широких верств до модернізаційних процесів (реформи 60-х рр. ХІХ ст.); 5) специфіка соціальної структури суспільства з переважанням селянства та характерними йому стереотипами, низький рівень урбанізації, церковної та загальної освіти.

Ідеї національного оновлення церкви ширилися паралельно з ідеями модернізації на взірець всеросійської інституції. Це явище породжувала значна російська присутність в Україні, особливо в міському середовищі, та русифікація міської культури загалом. В Україні протягом ХІХ ст. формувалися дві провідні моделі церковного реформування: українська та російська.

Завершення організаційного етапу руху за модернізацію церкви виявився бурхливим. Характерними його рисами були, по-перше, широка мирянська ініціатива; по-друге, відсутність серед реформаторів
єпископату, здатного легітимізувати рух. Це надавало йому проявів “схизми”.

Непересічну роль у цьому процесі відіграли події демократичних революцій. Якщо революція 1905–1907 рр. окреслила комплекс проблем церковного розвитку, підготувала соціальну палітру та змоделювала форми руху за демократичне оновлення церкви в Україні, то друга, кульмінацією якої стали події 1917–1920 рр., запустила загальноукраїнський механізм його канонічної реалізації. Вона розколола стару церковну структуру, як першу необхідність для створення нової спільності. Проявом цього став хід Всеукраїнського православного церковного Собору (1918 р.).

Національна революція ревізувала доктрини політичних партій з релігійних питань – від нейтралітету в церковних справах до проектів національної церкви. Вона позначилася в державній політиці Центральної Ради, Гетьманату П. Скоропадського, Директорії УНР. Кожна з національних форм політичної влади мала власну лінію щодо суті й темпів модернізації церкви. Але вектор кожної з них прямував до формування національної церкви.

Національна модернізація церкви в Україні гальмувалася Московською патріархією. Це суперечило політичним інтересам українських урядів та ідеалам сил, які змагалися за українську державність.

Світові процеси модернізації мали революціонізуючий вплив на трансформацію церкви в Україні. Їхні приклади показали шляхи і форми реформування церкви, привернули увагу до вагомості й можливості демократизації устрою, раціоналізації обрядовості, осучаснення мови, проведення календарної реформи, вдосконалення системи освіти та інформаційного забезпечення, можливості конфесійної взаємодії. Прагнення до міжнародного визнання, обміну інформацією та досвідом демонстрували всі модернізовані конфесії, вбачаючи у цьому зміцнення свого інституційного статусу. Але у міру посилення тоталітарної системи в СРСР канали системного зв’язку зі світом закривалися. Більше того, комуністична система сприймала міжнародні зв’язки як показник політичної ворожості до себе.

Завершення інституційного реструктурування церкви відбулося за умов утвердження радянської політичної системи. Тому характер модернізації зазнав ліворадикальних впливів. Більшовицька влада оцінювала церкву як шкідливий суспільний інститут, який вимагає ліквідації. Тактикою цієї ліквідації було обрано розкол. Серед форм
тиску на церкву застосовувалися юридичні, економічні, ідеологічні та прямі репресії проти діячів. Особливу форму мобілізації громадської антицерковної ініціативи влада втілила в проект “Спілки войовничих безбожників”.

Порівнюючи комуністичну й капіталістичну форми модернізації вітчизняного суспільства протягом ХІХ ст. – 30-х рр. ХХ ст., відзначаємо в обох домінуючий вплив держави при втіленні проектів оновлення церкви. Але якщо капіталістична модернізація не порушувала єдності церковної інституції в межах існуючої державної системи або спонукала до набуття статусу національної церкви в національній державі, то комуністична відзначалася крайнім ступенем антиклерикалізму, зведеним у ранг державної політики.

У динаміці комуністичної модернізації вирізнялися два періоди: релігійного непу 20-х рр. та релігійного терору за сталінської модернізації. Якщо за першої доби зберігалися умови для демократичного реформування церкви і вони були частково реалізовані, то нові акценти державної політики на межі 30-х рр. ХХ ст. знищували реальну основу для збереження православної церкви в Україні як суспільної інституції. Кожен з періодів співвідносився з відповідною національною політикою: 1) коренізації, яка сприяла утвердженню автокефальних тенденцій і національних рис церковного устрою, 2) російського централізму, що реанімував великоросійські форми церковної організації. Пояснюється режим відносного “благовоління” влади різним церквам у межах цих періодів. У першому періоді – УАПЦ, Синодальній та Соборно-єпископській церкві, у другому – екзархатові РПЦ. Суперечлива національна політика радянської держави розщеплювала національні ідентичності, гальмуючи національне реформування церкви.

Організаційна структура православних конфесій, які виникли внаслідок дезінтеграції РПЦ і діяли до кінця 30-х рр. ХХ ст., у цілому зберігала відповідність православній традиції. Проте устрій кожної відобразив особливості релігійної ідеології. Специфіка залежала від ступеня національної самоідентифікації конкретної конфесії, відмінностей політичного бачення, канонічного визначення.

Ускладнення соціального становища конфесій вимагало спрощення внутрішніх зв’язків між ланками управління, відмови від регулярних зібрань, продукувало авторитаризм. Зворотна трансформація від демократизму до авторитаризму стирала риси “радоправності”. Це відобразилося у тенденціях посилення ролі
єпископату УАПЦ, УПЦ, Соборно-єпископської та Синодальної церков. Зі згортанням непу і форсуванням темпів модернізації країни на зламі 20–30-х рр. ХХ ст. централістичні риси зміцнилися. Свідченням цьому став устрій УПЦ.

Несприятливі умови існування актуалізували примирення й об’єднання церков. Проте напруга політичного радикалізму, успадкована від недавнього революційного часу, різнорідні національні платформи та неоднакові за ступенем реформування канонічні принципи робили таке поєднання неможливим. Розкол, поглиблений державною владою, не мав перспективи подолання.

Конфесійний вибір духовенства віддзеркалив високий ступінь зрусифікованості, низький рівень національної самосвідомості, інерцію консерватизму. Небачені розміри фізичного знищення духовенства у другій половині 30-х рр. гасили в його середовищі прояви найменшої ініціативи. У суспільстві наростали соціальна апатія та ілюзії відмирання церкви як соціального інституту.

Суспільні трансформації ХІХ ст. – 30-х рр. ХХ ст. мали далекосяжні наслідки для долі українського православ’я, характеру націотворення, перспектив українсько-російських відносин. Вони дають підстави оцінювати сучасний конфлікт в українському православ’ї як ланку єдиного процесу формування модерної української нації, утвердження її державності, консолідації православних ідеєю української національної церкви та руху до громадянського суспільства.

Публікації автора:

Монографії:

1. Інституційний розкол православної церкви в Україні: генеза і характер (ХІХ ст. – 30-ті рр. ХХ ст.). – Запоріжжя: Поліграф, 2004. – 440 с.

2. Церква та національне державотворення // Українська революція: 1917 – початок 1918 рр. (Проблеми, пошуки, узагальнення). – Запоріжжя: Просвіта, 1998. – 264 с. (Текст на с. 189–230; співавтори: Ф.Г. Турченко, Г.Ф. Кривоший, О.В. Старух, Т.С. Геращенко, Л.П. Гарчева).

3. Міжконфесійні взаємини на Півдні України ХVІІІ–ХХ століття / А.В. Бойко, О.М. Ігнатуша, І.І. Лиман, В.І. Мільчев. –
   Запоріжжя: РА “Тандем–У”, 1999. – 252 с. (Текст на с. 106–133; додатки на с. 221–240).

Рецензії:

Карліна О.М. Рецензія на книгу: Інституційний розкол православної церкви в Україні: генеза і характер (ХІХ ст. – 30-ті рр. ХХ ст.). – Запоріжжя: Поліграф, 2004. – 440 с. // Збірник навчально-методичних матеріалів і наукових статей історичного факультету Волинського державного університету ім. Лесі Українки. – Луцьк, 2004. – Вип. 9. – С. 76.

Андрєєв В.М. Дослідження історії української церкви: візія сучасного історика // Південний архів. Зб. наук. праць. Історичні науки. – Херсон: Вид-во ХДУ, 2004. – Вип. 17. – С. 118–121.

Власенко В.М. Олександр Ігнатуша. Інституційний розкол православної церкви в Україні: генеза і характер (ХІХ ст. – 30-ті рр. ХХ ст.). – Запоріжжя: Поліграф, 2004. – 440 с. // Сумська старовина. – 2004. – № ХІІІ–ХІV. – С. 286–289.

Статті у наукових фахових виданнях:

4. Документи державних архівів України з історії Української автокефальної православної церкви (1917–1930 рр.) // Архіви України. – 1994. – № 1–6. – С. 44–56.

5. Православна церква на Катеринославщині у 1918 р. // Студії з архівної справи та документознавства / ГАУ, Наук.-дослід. ін-т архів. справи та документознавства. – К., 1999. – Т. 5. – С. 181–187.

6. Адміністративний устрій ранньої Української автокефальної православної церкви (1921 р.) // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. – Запоріжжя: “Тандем-У”, 1999. – Вип. VІІІ. – С. 17–32.

7. До питання про становище православних конфесій на Півдні України в 20–30-х рр. ХХ ст. (соціально-політичний аспект) // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. – Запоріжжя: ЗДУ, 2000. – Вип. ІХ. – С. 98–122.

8. Українська автокефалія та ідея державотворення // Культурологічний вісник. – Запоріжжя: Просвіта, 2001. – Вип. 7. – С. 103–109.

9. Православні церкви України в контексті їх видавничої діяльності: 20-і рр. ХХ ст. // Наукові записки. Зб. праць молодих вчених та аспірантів / Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського. – К., 2001. – Т. 7. – С. 549–568.
   

10. Історичний поступ українського православ’я: пошук нової парадигми // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. – Запоріжжя: ЗДУ, 2001. – Вип. ХІІІ. – С. 40–65.

11. До питання про взаємне ставлення Української Автокефальної Православної Церкви та Української Греко-Католицької Церкви у міжвоєнний період ХХ ст. // Сумська старовина. – 2001. – № VІІІ–ІХ. – С. 46–59.

12. До характеристики архівних джерел з історії православної церкви та міжцерковних відносин в Україні: 20–30-ті рр. ХХ ст. // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки / Ін-т історії України НАН України. – К., 2002. – Вип. 6. – С. 60–69.

13. Чому розкололось православ’я України? (Характер конфліктів 20-х – початку 30-х рр. ХХ ст.) // Грані. – 2002. – № 1 (21). – С. 79–83.

14. Боротьба держави проти церкви в Україні: кампанії 20–30-х рр. ХХ ст. // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2002. – № 1 (18). – С. 239–250.

15. Національний церковний рух в православному середовищі на Запоріжжі в 20–30-х рр. ХХ ст. // Культурологічний вісник. – Запоріжжя: Просвіта, 2002. – Вип. 8. – С. 40–49.

16. Державно-церковні взаємини в Україні 20–30-х рр. ХХ ст. у світлі сучасної історіографії // Південний архів. Зб. наук. праць. Історичні науки. – Херсон: Вид-во ХДУ, 2002. – Вип. 7. – С. 44–50.

17. Джерела до вивчення суспільних процесів у середовищі старообрядців південної України (ХІХ–ХХ ст.) // Архівознавство. Археографія. Джерелознавство: Міжвідомчий наук. зб. – К. ЦЛМРД ЦДА України, 2002. – Вип. 5. – С. 319–329.

18. Реакція Російської православної церкви на модернізаційний виклик новоєвропейського суспільства: український аспект (ХІХ – початок ХХ ст.) // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. – Запоріжжя: ЗДУ, 2002. – Вип. ХV. – С. 88–98.

19. Соборно-Єпископська церква на Сумщині в 20–30 роках ХХ ст. // Сумська старовина. – 2002. – № Х. – С. 76–81.

20. Національна модернізація православної церкви за часів української революції 1914–1920 рр.: відгук на кризу чи крок до розколу? // Література та культура Полісся. – Ніжин: НДПУ, 2002. – Вип. 21. – С. 150–159.
    

21. Українське церковне відродження в контексті новоєвропейської модернізації (ХІХ – початок ХХ ст.) // Культурологічний вісник. – Запоріжжя: Просвіта, 2003. – Вип. 10. – С. 29–38.

22. Українське суспільство перед викликом новоєвропейської модернізації: православна перспектива (ХІХ – поч. ХХ ст.) // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. – Запоріжжя: Просвіта, 2003. – Вип. ХVІ. – С. 55–69.

23. Радянський апарат як знаряддя боротьби проти церкви в Україні 20–30-х рр. ХХ ст. // Наукові праці: Науково-методичний журнал. – Миколаїв: Вид-во МГДУ ім. Петра Могили, 2003. – Т. 26. – Історичні науки. – Вип. 13. – С. 92–98.

24. Руйнація конфесійної мережі в Україні 20–30-х років ХХ ст.: реалізація проекту безрелігійного суспільства // Науковий вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки. – 2003. – № 10. – С. 31–36.

25. Спілка войовничих безвірників України (1926–1941 рр.): продукт і знаряддя модернізації по-сталінськи // Український селянин. – 2003. – Вип. 7. – С. 53–56.

26. Голодомор 1932–1933 рр. на Сумщині в системі антицерковної боротьби держави // Сумська старовина. – 2003. – № ХІ–ХІІ. – С. 80–84.

27. Національна церква чи інтернаціональне безвір’я: суперечні тенденції новоєвропейського розвитку (перша третина ХХ ст.) // Науковий вісник Дипломатичної академії України. – К.: ЗАТ “Видавничий дім “ДЕМІД”, 2003. – Вип. 8. – С. 449–459.

28. Європейські орієнтири українського православ’я (20–30-ті рр. ХХ ст.) // Вісник Дніпропетровського університету. – Дніпропетровськ, 2003. – Вип. 11. – С. 71–80.

29. Реєстраційні документи релігійних громад як масові джерела до вивчення історії церкви в Україні (20–30-ті рр. ХХ ст.) // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. – Запоріжжя: Просвіта, 2004. – Вип. ХVІІ. – С. 265–280.

30. Статистика закриття церков про динаміку державної політики щодо церкви в 20–30-х рр. ХХ ст. // Історичні і політологічні дослідження. – Донецьк: Вид-во Донецького нац. ун-ту, 2004. – № 1 (19). – С. 180–188.

31. Православна церква за умов державного атеїзму: перший досвід співіснування в Запорізькому регіоні 1918–1920 рр. // Наукові
    праці історичного факультету Запорізького державного університету. – Запоріжжя: Просвіта, 2004. – Вип. ХVІІІ. – С. 180–186.

32. Вектори антицерковної політики радянської держави в Україні в 20–30-х рр. ХХ ст. // Вісник Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. – 2004. – № 9 (79). – С. 62–69.

33. Антисергіївська опозиція в Україні 1927–1941 рр. // Сумська старовина. – 2004. – № ХІІІ–ХІV. – С. 147–157.

34. Рух за модернізацію православної церкви в Україні як соціокультурне явище (1905–1914 рр.) // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. – Запоріжжя: Прем’єр, 2005. – Вип. ХІХ. – С. 130–137.

35. Сучасна українська історіографія відносин православної церкви та радянської держави (1920–1930-ті рр.) // Український історичний журнал. – 2006. – № 2 (467). – С. 174–190.

Статті у наукових виданнях, матеріали, тези

36. Держава та національна ідея в житті українських православних церков 20–30-х рр. ХХ ст. // Матеріали Міжнародної наукової конференції “Відродження української державності: проблеми історії та культури”, м. Одеса, 13–16 травня 1996 р. – Одеса: Черноморье, 1996. – Ч. I. – С. 97–98.

37. Фонд митрополита Кречетовича как источник изучения политических процессов в церкви и обществе // Проблемы политической истории Крыма: итоги и перспективы. Науч.-практич. конф. Материалы. Симферополь, 24–25 мая 1996. – Симферополь, 1996. – С. 47–49.

38. До питання про визнання українських православних церков Вселенським патріархатом (20-ті роки ХХ ст.) // Міжнародні зв’язки народів Європи. Матеріали наук. конф. 1–2 листопада 1996 р. – Запоріжжя: РА “Тандем–У”, 1996. – С. 64–66.

39. Православні Церкви в Україні у 20-х рр. ХХ ст. та взаємини між ними // Український церковно-визвольний рух і утворення української автокефальної православної церкви: Матеріали наук. конф. Київ, 12 жовтня 1996 р. – К.: Логос, 1997. – С. 121–138.

40. Видавнича діяльність братства “Діяльно-Христова Церква” // Історія релігій в Україні. Тези повідомлень VII Міжнар. кругл. столу (Львів, 12–14 травня 1997 р.). – Львів: ВПК “МВС”, 1997. – С. 82–83.
    

41. Передсоборні церковні з’їзди Київщини (березень-травень 1921 р.) // Історія релігій в Україні. Матеріали VIIІ Міжнар. кругл. столу (Львів, 11–13 травня 1998 р.). – Львів: Логос, 1998. – С. 105–107.

42. Видавнича діяльність українських християнських церков 20-х рр. ХХ ст. // Всеукраїнська Міжнародна християнська асамблея. Наук.-практич. конф. Київ, 17–18 лютого 1998 р.: Доповіді, повідомлення. – К.: СП “Українська книга”, 1998. – С. 147–150.

43. “Вселенська церква нас не визнає” // Людина і світ. – 1998. – № 3. – С. 33–36.

44. Український екзархат Російської православної церкви на Півдні України в 20–30-х рр. ХХ ст. // Історія релігій в Україні. Праці X Міжнар. наук. конф. (Львів, 16–19 травня 2000 р.).– Львів: Логос, 2000. – Кн. І. – С. 168–177.

45. Характер конфліктів в українському православ’ї: 20–30-ті рр. ХХ ст. // Східна Україна: характерні тенденції та особливості розвитку в ХХ ст. Доповіді та повідомл. ІІ регіональної наук. конф. – Донецьк: Норд Комп’ютер, 2001. – С. 62–65.

46. Критичний огляд розвитку Синодальної церкви на Півдні України (20–30-ті роки ХХ ст.) // Архів. Документ. Історія. Сучасність: Зб. наук. статей та матеріалів. – Одеса: Друк, 2001. – Т. ІV. – С. 214–221.

47. “Обновленство” 20–30-х рр. ХХ ст.: витвір ДПУ чи модернізаційний рух в православному середовищі? // Історія релігій в Україні. – Львів: Логос, 2004. – Кн. І. – С. 249–257.

48. Рух за модернізацію православної церкви (1905–1914 рр.) // Україна модерна і сучасна (історія, історіографія та джерелознавство). Матеріали наук. читань, присвячених 60-річному ювілею проф. Г.К. Швидько. – Дніпропетровськ: Національний гірничий ун-т, 2004. – С. 128–134.

49. Формування структури Української православної церкви (1930 р.) // Історія релігій в Україні. – Львів: Логос, 2005. – Кн. І. – С. 267–274.

50. Зміни канонічного статусу УПЦ–РПЦ в Україні у 20–30-х роках ХХ ст. // Історія релігій в Україні. – Львів: Логос, 2006. – Кн. І. – С. 286–293.