Анотація до роботи:

Попп Р.П. Інтелігенція Львова в 1944-1953 роках (історико-соціологічний аспект). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 – історія України. – Львівський національний університет імені Івана Франка. – Львів, 2003.

У дисертації на основі опрацювання опублікованих та архівних документів, вітчизняної та зарубіжної історіографії, матеріалів періодичних видань і спогадів, досліджено широке коло проблем, пов’язаних з становищем інтелігенції Львова за умов сталінського тоталітарного режиму. Проаналізовано процес трансформації етносоціального складу інтелігенції Львова, особливості кадрової політики влади, джерела формування нової радянської інтелігенції. Охарактеризовано основні професійні групи інтелігенції міста, їх фаховий рівень. Визначено форми і методи залучення спеціалістів до культурно-господарського будівництва, масштаби ідеологічного тиску і репресій, соціально-побутові умови життя і діяльності працівників розумової праці.

У роки німецької окупації значних втрат зазнали всі основні етнічні групи інтелігенції Львова: українська, польська й, особливо, єврейська. У 1944-1946 рр., внаслідок насильницького обміну населення між Польщею та Україною етнічне обличчя інтелігенції Львова знову зазнало суттєвих змін. Вона майже повністю втратила представників польської національності, зате істотно почала збільшуватися частка українців із східних областей УРСР, а також росіян і євреїв з різних регіонів СРСР. На початковому етапі масовий наплив до Львова працівників різних галузей господарства і культури з усієї країни був викликаний відчутним браком кваліфікованих кадрів. Все ж, основними мотивами керованої режимом міграції були політичні міркування. Росіяни мали відігравати роль фермента у творенні “радянського народу” у Західному регіоні. Вершина соціальної піраміди – керівники партійних і радянських органів, громадських організацій, директори підприємств, вищі офіцери армії, міліції, державної безпеки та інші привілейовані прошарки населення складалися переважно з вихідців із Росії та східних областей УРСР.

Суттєве збільшення чисельності інтелігенції Львова у повоєнні роки було зумовлене насамперед потребами режиму у здійсненні його геополітичних планів. Поряд із залученням місцевої інтелігенції, надсиланням спеціалістів з інших республік, у цей період через систему вищої і середньої спеціальної освіти активно створювалася нова радянська інтелігенція, відмінна за духовним складом, рівнем знань і культури від “дорадянської”.

Недовіра до місцевої інтелігенції стала визначальною рисою сталінської кадрової політики на західноукраїнських землях у повоєнний період. Радянська влада розцінювала місцеву інтелігенцію насамперед як носія національної самосвідомості, натхненника “українського буржуазного націоналізму”. Проте, як показувала боротьба ОУН і УПА з більшовицькою владою, безпосередня участь у ній інтелігенції була незначною. Хоча більшість місцевої інтелігенції не сприймала комуністичної ідеології, але, як правило, вважала своїм обов’язком сумлінну фахову працю, тому і йшла працювати у відновлені культосвітні і наукові заклади, різні установи й підприємства Львова. У ставленні влади до місцевої інтелігенції були характерні і систематичні кампанії її ідеологічного “виховання”, моральні та фізичні репресії щодо багатьох її представників.У 1944–1945 рр. гоніння на львівську інтелігенцію набрали найбільш грубих, цинічних, брутальних форм.

Різні професійні групи інтелігенції у тій чи іншій мірі брали участь у культурному і господарському житті міста. Учителі доклали чималих зусиль для залучення до навчання дітей шкільного віку, ліквідації неписьменності серед дорослого населення. Незважаючи на труднощі у творчій роботі, певних результатів досягли викладачі вищих та середніх спеціальних навчальних закладів, більшість яких сумлінно передавали свої знання студентам. Науковці львівських відділів АН УРСР працювали над важливими проблемами. Окремі митці, незважаючи на ідеологічний тиск, зуміли створити високохудожні твори. Помітний внесок у справу охорони здоров’я населення зробили медичні працівники. Частина технічних спеціалістів віддавала свої знання і працю справі розвитку економіки міста. Безперечно, інтелігенція Львова досягла б значно більших успіхів, якби не диктат і репресії з боку сталінського режиму.

У повоєнний період умови життя і праці інтелігенції міста були складними. Поступово заробітна плата різних професійних груп інтелігенції підвищувалася, але, поряд із цим, зростали ціни на продукти харчування і промислові товари. Гострою залишалася житлова проблема. Помешканнями в першу чергу забезпечувалися не рядові інтелігенти, а партійно-державне керівництво, працівники силових структур. Усі матеріально-побутові негаразди інтелігенція мала сприймати як вимушені труднощі.

Соціальне становище інтелігенції Львова, як і більшості населення СРСР, не було стабільним і захищеним, хоча притаманні радянському суспільству суперечливі тенденції – від вирізнення привілейованої верхівки номенклатури до зрівняльності розподільчих відносин щодо основної маси громадян – залишалися незмінними.

Публікації автора:

1. Попп Р. Два документи з особової справи М. Попова // Дрогобицький краєзнавчий збірник. Наукове видання історичного факультету Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. – Дрогобич, 1998. – Вип. ІІІ. – С. 287-300.

2. Попп Р. Ідеологічний тиск і репресії щодо інтелігенції Львова (1944-1953 рр.) // Дрогобицький краєзнавчий збірник. – Спецвипуск. – Дрогобич: 2002. – С. 448-462.

3. Попп Р. Інтелігенція Львова у 1944-1953 рр.: етносоціальна характеристика // Наукові зошити історичного факультету Львівського національного університету ім. І. Франка. Збірник наукових праць. – Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2002. – Вип.4. – С. 373-383.

4. Попп Р. Репресивні акції органів НКДБ-МДБ проти львівської інтелігенції у 1944-1953 рр. // Наукові зошити історичного факультету Львівського національного університету ім. І. Франка. Збірник наукових праць. – Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2000. – Вип. 3. – С. 164-168.

5. Попп Р. Радянізація освіти і культури у місті Львові в повоєнні роки(1944-1953) // 1939 рік в історичній долі України і українців. Матеріали Міжнародної наукової конференції. Львів, 23-
   24 вересня 1999 р. – Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. І. Франка, 2001. – С. 209-213.

6. Попп Р. Становище творчої інтелігенції Львова у повоєнні роки (1944-1953рр.) // Проблеми гуманітарних наук: Наукові записки Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І.Франка. – Дрогобич: Вимір, 2000. – Вип. 5. – С.151-163.

7. Кондратюк К., Попп Р. Театральне життя Львова в перші повоєнні роки (1944-1950) // Львів: місто - суспільство - культура: Збірник наукових праць. – Львів: ЛДУ ім. І. Франка, 1999. – С. 624-632.