У висновках підбито підсумки проведеного дослідження та представлено результати, що були отримані на теоретичному та емпіричному рівнях. Відзначається, що жоден представник молодого покоління не залишається поза суспільним та соціально-груповим впливом, але результат цього впливу залежить як від статусних характеристик агентів взаємодії (їх значущості, соціального досвіду, авторитету), так і від характеру їх стосунків, які між ними встановлюються в інтеракціях і можуть стимулювати або гальмувати процес соціалізації. Найчастіше по відношенню до своїх контрагентів учні займають переважно приязну позицію. Проте школярі не завжди можуть об’єктивно оцінити ставлення контрагентів взаємодії до себе: ставлення до себе тих контрагентів, з ким вони взаємодіють за власним бажанням і вибором (дорослі знайомі, друзі), учні оцінюють позитивніше, ніж, навіть, власне ставлення до контрагентів, в той час, як ставлення до себе тих контрагентів, взаємодія з якими є обов’язковою і, навіть, вимушеною, учні оцінюють більш критично і негативно, ніж своє ставлення до них. Значним фактором соціалізації є соціокультурний статус поселення. в якому мешкають агенти взаємодії. Причому в поселеннях з більш високим статусом не тільки збільшується коло взаємодії за рахунок поширення інформаційного простору, але й змінюється характер стосунків учнів школи з контрагентами, зокрема, учні сільських шкіл більш приязно ставляться до вчителів і однокласників, а учні міських шкіл більш приязно оцінюють стосунки з матір’ю. В процесі взаємодії соціалізуючі функції інститутів суспільства та їх агентів є взаємозамінними, хоча не можна однозначно сказати, наскільки ефективним і правомірним є штучне перекладання соціалізуючих функцій одних інститутів суспільства на інших, адже намагання деяких інституцій штучно підміняти функції одне одного є не тільки не ефективним, але й недоцільним, так само, як і обмеження соціального досвіду молодого покоління зменшує можливості в соціалізації учнівської молоді. За результатами дослідження була підтверджена гіпотеза про те, що у взаємодії з кожним з агентів існують провідні інтеракційні механізми, а також гіпотеза про те, що особисте ставлення до агентів впливових дій може стимулювати, або, навпаки, гальмувати процес соціалізації. Підтвердилась також гіпотеза про те, що інтеракційний механізм соціальної презентації є більш дієвим порівняно з іншими способами впливових дій. Стосовно механізму соціальної фасилітації ця гіпотеза підтвердилась лише частково і була спростована стосовно механізму соціальної ідентифікації (способи наслідування, копіювання). Тому можна говорити про те, що в процесі соціалізації сучасних українських школярів відбувається перерозподіл провідних інтеракційних механізмів, з’являється тенденція становлення нової моделі взаємодії учнів середньої школи з агентами соціалізації. З огляду на значну роль інституту сім’ї, зазначено, що в умовах системної кризи, руйнування минулої інфраструктури виробництва та культури, його соціокультурна роль в соціалізуючому процесі має зростати, на відміну від інституту освіти, який відходить на другий план, і тому його представникам слід орієнтуватись на виконання інформаційно-освітньої та стимулюючої функцій. Стосовно інституту мас-медіа відзначається, що, хоча його роль в процесі соціалізації школярів більше стосується інформування, проте зразки соціального поводження, ідеали, які пропонуються цим інститутом, повинні мати просоціальну спрямованість, особливо з огляду на той факт, що певна частина школярів прагне свідомо чи несвідомо ідентифікувати себе з героями кіно і телепередач. |
