Анотація до роботи:

Кунцевська А.В. Інтраперсональні конфлікти у діяльності соціальних працівників. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.05 – соціальна психологія, психологія соціальної роботи. – Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України, Київ, 2006.

Дисертацію присвячено дослідженню психологічної структури інтраперсональних конфліктів у соціальних працівників та розробці психологічних засобів їх діагностики, профілактики та подолання. В роботі проаналізовано теоретичні моделі інтраперсональних конфліктів в рамках професіогенезу особистості. Визначено провідні чинники виникнення інтраперсональних конфліктів у практичній діяльності соціальних працівників. Показано, що такими чинниками виступають протиріччя в системі професійної діяльності та структурі професійної свідомості. Специфіка протиріч призводить до виникнення таких різновидів інтраперсональних конфліктів, як “ситуативний”, “нормативно-цільовий”, “нормативно-ціннісний” та “ціннісно-ситуативний”.

Показано, що подолання інтраперсональних конфліктів передбачає проходження суб’єктом низки етапів особистісної роботи з переживаннями конфліктної ситуації: Аналіз даних, отриманих у експертному, масовому дослідженнях та за матеріалами тренінгів дозволив констатувати, що профілактично-корекційна робота з інтраперсональними конфліктами соціальних працівників передбачає проходження фахівцями низки етапів. До найбільш значущих належать: рефлексивне усвідомлення факту наявності інтраперсонального конфлікту; артикулювання змісту та якості переживання; експресивне виявлення переживання; вироблення фахівцем індивідуальної стратегії подолання інтраперсонального конфлікту. Виокремлено чотири найбільш поширені серед соціальних працівників стратегії подолання інтраперсонального конфлікту: “відчуження”, “моделювання”, “зміна позиції”, “знецінення”. Дані стратегії складають основу корекційної роботи та профілактики виникнення інтраперсонального конфлікту.

1. Інтраперсональний конфлікт є зіткненням у свідомості людини суперечливих смислів та значущих для неї, на даний момент, суб’єктивних реальностей. Поведінковими проявами інтраперсонального конфлікту є невпевненість у собі та своїх діях, чутливість до зовнішніх оцінок, вразливість, бажання та пошук підтримки оточення. Переживання інтраперсонального конфлікту, як правило, гостре, болюче й супроводжується відчуттям підвищеної тривоги та необхідності виправити ситуацію.

2. Інтраперсональний конфлікт у соціальних працівників виникає внаслідок наявності низки системних протиріч, притаманних професійній діяльності, які викликають специфічні неузгодженості у професійній свідомості фахівців. Ці протиріччя мають ієрархічну будову за такими рівнями: ситуативний (рівень практичної діяльності), що включає конкретну професійну та життєдіяльнісну ситуації; соціально-нормативний, що об’єднує інтеріоризовані або прийняті еталони, стандарти та норми професійної діяльності; ціннісний, як система особистісних професійних інтенцій, цінностей та установок.

3. Однією з визначальних відмінностей соціальної роботи від інших соціономічних професій є необхідність безпосереднього втручання соціального працівника у вирішення життєвих негараздів та соціальних конфліктів клієнта, навіть тоді, коли сам клієнт не бажає такої допомоги. Це зумовлює дію низки специфічних чинників виникнення інтраперсональних конфліктів: особистісні чинники, пов’язані з особистісним прийняттям та переживанням ситуацій клієнта; організаційні чинники, пов’язані з неможливістю надати повноцінну допомогу клієнтові за наявних умов та правил професійної діяльності; “фактор клієнта”, пов’язаний із специфікою ставлення клієнтів до соціальної роботи та особистості соціального працівника.

4. Інтраперсональний конфлікт, незалежно від чинників, що його викликають, розгортається за схемою: виникнення об’єктивної передконфліктної ситуації – внутрішнього протиріччя; його усвідомлення (або неусвідомлення) й зростання психологічного напруження; пошук і незнаходження шляхів розв’язання протиріччя та його переростання в інтраперсональний конфлікт; зростання значущості (смислу) конфліктуючих структур; усвідомлення та пошук ресурсів подолання конфлікту, або неусвідомлення з подальшою трансформацією інтраперсонального конфлікту в невротичний стан особистості.

5. Аналіз даних, отриманих у експертному, масовому дослідженнях та за матеріалами тренінгів дозволив констатувати, що профілактично-корекційна робота з інтраперсональними конфліктами соціальних працівників передбачає проходження фахівцями низки етапів. До найбільш значущих належать: рефлексивне усвідомлення факту наявності інтраперсонального конфлікту; артикулювання змісту та якості переживання; експресивне виявлення переживання; вироблення фахівцем індивідуальної стратегії подолання інтраперсонального конфлікту. Отримані в ході дослідження дані дозволяють виокремити принаймні чотири найбільш поширені стратегії подолання інтраперсонального конфлікту соціальними працівниками: “відчуження”, як дистанціювання соціального працівника від власної внутрішньої проблеми; “моделювання” – рефлексивне та символічне відтворення причин внутрішнього конфлікту; “зміна позиції” – поетапне повернення фахівця до втраченої професійної ролі; “знецінення” – стратегія, спрямована на зниження суб’єктивної значущості одного з чинників інтраперсонального конфлікту. Ці засоби складають основу корекційної роботи з соціальними працівниками, які знаходяться у стані інтраперсонального конфлікту, а також профілактики їх виникнення.

Перспективи дослідження проблеми вбачаємо у подальшій розробці й апробації методики діагностики професійних інтраперсональних конфліктів у соціальних працівників; проведенні порівняльних досліджень інтраперсональних конфліктів у різних професіях типу “людина-людина” (вчителі, медики, психологи та соціальні працівники); вдосконаленні розробленої тренінгової технології.

Публікації автора:

1. Кунцевська А.В. Витоки інтраперсональних конфліктів у соціальних працівників (за аналізом результатів експертного опитування) // Проблеми загальної та педагогічної психології. Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України / За ред. Максименка С.Д. – К., 2004. – Т. VI, вип. 4. – С. 156-164.

2. Кунцевська А.В. Екологічність діяльності фахівця у галузі соціальної роботи // Актуальні проблеми психології / За ред. Максименка С.Д. – Т. 7, вип. 2. – К.: Міленіум, 2004. – С. 89-96.

3. Кунцевська А.В. Психологічні моделі інтраперсональних конфліктів (до проблеми інтраперсональних конфліктів у діяльності соціальних працівників) // Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Соціологія. Психологія. Педагогіка. – 2004. – Вип. 20-21. – С. 99-102.

4. Кунцевська А.В. Внутрішньоособистісні труднощі фахівців у галузі соціальної роботи // Актуальні проблеми навчання і виховання людей з особливими потребами: Тези доповідей. П’ята міжнародна науково-практична конференція. – Київ: Університет «Україна», 2004. – С. 278-280.

5. Кунцевська А.В. Дослідження інтраперсональних конфліктів у діяльності соціальних працівників // Сьома всеукраїнська конференція молодих науковців «Проблема особистості в сучасній науці: результати та перспективи досліджень». 28 жовтня 2004 року, м. Київ: Тези доповідей. – К: ВПЦ «Київський університет», 2005. – С. 153-154.

6. Кунцевська А.В. Екологічність професійної свідомості соціальних працівників // Актуальні проблеми психології / За ред. Максименка С.Д. – Т.7, вип.6. – К.: Міленіум, 2005. – С. 444-451.