Список використаних джерел Проведене дисертаційне дослідження дозволяє зробити наступні висновки: 1. Протягом останнього десятиріччя в Україні порушена відповідність між національними заощадженнями та інвестиціями: в національному господарстві обсяги сформованих та використаних інвестиційних ресурсів не збігаються. У той час, як рівень валових національних заощаджень в Україні відповідає усталеним світовим нормам, капітальні вкладення за останні роки суттєво зменшилися, тобто значна частка заощаджень не була конвертована в інвестиції. В умовах відсутності макроекономічної рівноваги це відбулося в результаті дефіциту державного бюджету (1992-1999р.р.) та наявності від’ємного сальдо торгівельного балансу (1992-1998р.р.). 2. Трансформація економічної системи в значній мірі визначається інституціональними перетвореннями в інвестиційній сфері. В Україні сформувалась інституціональна структура інвестиційної сфери, яка включає інститути: а) загального та спеціального призначення; б) державні, корпоративні, приватні; в) інвестиційні компанії, інвестиційні фонди, комерційні банки, інвестиційні брокери, інвестиційні консультанти. Через діяльність цих інститутів в національній економіці здійснюється інвестиційна політика. На сучасному етапі новим важливішим елементом інвестиційної діяльності є курс на соціальну переорієнтацію всієї національної економіки. Для цього необхідні структурні зміни, які сприятимуть оздоровленню фінансових відносин, поліпшенню ситуації на споживчому ринку, зміцненню матеріально-технічної бази соціально-культурної сфери, прискоренню науково-технічного прогресу, підвищенню ефективності виробництва і рішенню інших загальнодержавних задач. 3. Розширити межі нагромадження і стабілізувати його норму можливо лише на базі зростання ефективності економіки. Оптимальною для України є частка фонду нагромадження в ВВП на рівні не менше 20 - 25%. Така величина може бути освоєна національною економікою з врахуванням досягнень науково-технічного прогресу. 4. Активізація інвестиційної діяльності в Україні потребує: а) залучення всіх суб’єктів інвестиційної діяльності для розширення національного товаровиробництва і ринкової інфраструктури; б) зниження податкового навантаження на виробників у міру накопичення державних фінансових ресурсів; в) поліпшення формування амортизаційного фонду, як важливого внутрішнього джерела капіталовкладень.; г) створення сприятливих умов на рівні держави для використання кредитних ресурсів банків, функціонування всієї банківсько-фінансової системи в інтересах залучення коштів для інвестиційного процесу в країні; д) вдосконалення законодавства щодо страхового бізнесу, і на цій основі використання ресурсів страхових компаній в інвестиційній діяльності, є) ширше залучати і раціональніше використовувати у різних галузях народного господарства іноземні інвестиції, для чого на державному рівні створити необхідну інфраструктуру та належний механізм страхування цих інвестицій. В період пожвавлення економічної ситуації в Україні важливим джерелом інвестиційних ресурсів може стати кредитна емісія під нові інвестиційні проекти. 5. Державна підтримка інвестиційного процесу нині має бути структурно-виборною до різних секторів національної економіки. Великі інвестиційні проекти необхідно орієнтувати на вирішенні завдань структурної перебудови народного господарства. Для цього державі необхідно створити умови для активізації інвестиційного процесу шляхом збільшення обсягів бюджетного фінансування капітального будівництва значних інфраструктурних об'єктів і введення кредитних основ бюджетного фінансування інвестицій. Створити умови для залучення довгострокових кредитів комерційних банків, упорядкування діяльності інвестиційних і інноваційних фондів, збільшення інвестиційних ресурсів, що формуються на фондовому ринку і за рахунок заощаджень населення. Ввести економічний механізм страхування ризиків внутрішніх і зовнішніх інвестицій, створити відповідні інститути із питань інтеграції промислового і банківського капіталу, мобілізації засобів під ефективні інвестиційні проекти в пріоритетні галузі економіки. 6. Формування більш прогресивного типу інвестицій обумовлює необхідність удосконалення структури капітальних вкладень в реальний сектор. У конкретних умовах України надзвичайно важливою є проблема переміщення фінансових і матеріальних ресурсів з важкої індустрії в галузі, що виробляють споживчі товари і послуги, забезпечення пріоритету галузей високих технологій, а також будівельного та агропромислового комплексів, створення значного сектора виробництва високотехнологічних товарів для експорту і виробництв, які замінюють імпортовані товари. Цьому повинна бути підпорядкована фінансово-кредитна і цінова політика, система державного регулювання випуску продукції кінцевого призначення. 7. Інноваційна модель розвитку України потребує активізації держави у розробці та реалізації стимулювання й підтримки нововведень. Стосовно України головними елементами цієї системи мають бути правова база, на яку повинна спиратися інноваційна діяльність; законодавча фіксація частки (не менш як 5%) національного доходу, яку спрямовують на інноваційну діяльність; податкові стимули для фізичних і юридичних осіб, які займаються інноваційною діяльністю; гарантування вченим-інноваторам належної зарплати, пенсійного забезпечення; підготовка фахівців із менеджменту і маркетингу інновацій; пріоритетне ресурсне забезпечення інновацій у разі дефіциту ресурсів; стимулювання інноваційно-підприємницької діяльності вищих закладів освіти України та економічної заінтересованості вчених в інноваціях. Запровадження подібної моделі розвитку виведе економіку України на траєкторію зростання, сприятиме технічній, технологічній та структурній перебудові; входженню в глобальний ринок. |
