Анотація до роботи:

Семків Р.А. Іронія як принцип художнього структуротворення. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.01.06 – теорія літератури. – Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, Київ, 2002.

У дисертації розмежовано типи іронії в залежності від її вияву та функціонування в художньому тексті. Ґрунтуючись на теорії романтичної іронії Ф.Шлеґеля, модерністській (Ф.Ніцше) та постмодерністських теоріях іронії (Ж.Бодрійяр, У.Еко, Р.Рорті), дисертант розмежовує риторичний і поетикальний її типи і аналізує їх вплив на різні рівні структури літературного тексту. Досліджено і описано види структурних трансформацій іронічного тексту. Особлива увага приділяється проблемі втілення авторської іронічної установки на рівні окремих елементів художнього твору. Робиться висновок про значну роль іронії як світоглядного компоненту психології творчості, її потенціал як структуротворчого чинника.

Висновки узагальнюють результати дисертаційного дослідження сутності феномена іронії та її впливу на структурування літературного тексту. Наголошується, що окрім традиційно знаних модальної та комічної функцій, іронія здатна виконувати ще функції світоглядну та структуротворчу. Остання полягає в здатності іронічної установки автора частково або повністю трансформувати текст, впливаючи на всі елементи його структури.

Якщо іронія автора є засобом його риторики, спостерігаємо подвоєння і розпад елементів структури тексту, котрі обов'язково функціонуватимуть у фіктивно серйозному та компрометуючому, комічному планах. Завданням читача, в цьому випадку, стане дешифрування справжньої авторської позиції.

В інших випадках, коли іронія виступає загальним знаком поетики чи й світогляду автора, структури його текстів набуватимуть дифузності, їх елементи поєднуватимуть раціональний та ірраціональний, міметичний та фіктивний компоненти. Такий текст перетворюється на постійну гру автора з читачем, і його “дешифрування” стає неможливим.

Упродовж літературної історії людства авторське іронізування завжди використовувало її риторичний і поетикальний потенціал, проте різні літературні стилі змішують риторику та поетику іронії в різних пропорціях. Наша сучасність поновила зацікавлення тими зразками іронізування, що не мають на меті безпосереднього висміювання, а є територією вільної художньої гри.

Висновки дисертації водночас розгортають перспективу подальшого дослідження феномена іронії в царині психології творчості, коли йдеться про самоусвідомлення автором власної іронічності чи неіронічності, іронічного чи серйозного потрактування ним власної поетики.

Основні публікації:

1. Постмодернізм та іронія (типологізація нетипового) // Слово і Час. - 2000. - №6. - С. 6 - 12. (0,6 др. арк.)

2. Структура роману В.Земляка “Лебедина зграя” // Наукові записки НаУКМА. – К.: Академія, 2000. - С. 68 – 73. (0,6 др. арк.)

3. Риторика та іронія у новелістиці Івана Франка // Наукові записки НаУКМА. – К.: Академія, 2001. - С. 24 - 27. (0,4 др. арк.)

Додаткові публікації:

4. Своєрідність стрілецької поезії як українського національного міфу // Наукові записки НаУКМА. – Т. 4. – Філологія. – 1998. – С. 18 - 24. (0,7 др. арк.)

5. Шлях до українського бестселеру – постмодерний вихід // Art Line. - 1998. - №. 7-8. - С. 88 - 89. (0,3 др. арк.)

6. Шевченків “Сон” (“У всякого своя доля”): діалогічність, карнавальність // Слово і Час. – 1999. – № 7. – С.56 - 59. (0,4 др. арк.)

7. “Swka” Тадеуша Желенського-Боя та перформенс театру “Zielony Balonik”: іронізм авангарду // НаУКМА. Серія “Маґістеріум”. Випуск другий. Літературознавчі студії. – К.: Академія, 1999. - С. 98 - 103. (0,6 др. арк.)

8. Бунтівливий лорд (Байрон і про нього) // Art Line. - 1999. - №3. - С. 77-79. (0,4 др. арк.)

9. Вогонь, вода і мідні плати: про літературу кіберпанку // Art Line. - 1999. - № 5-6. - С. 76 - 77. (0,3 др. арк.)

10. Б/Ж: Богдан Жолдак “Бог буває” // Література плюс. - 2001. - ч.1. - С. 6. (0,3 др. арк.)

11. Іронія непокірної структури (Іздрик “Подвійний Леон”) // Критика. - 2001. - ч.5. - С. 28 – 30. (0,6 др. арк.)

12. Фраґменти: Літературознавчі есе. - К.: Смолоскип, 2001. – 84 с.

13. Ловець ароматів: про роман П.Зюскінда “Парфумер” // Критика. - 1999. - ч.8. - С. 24 - 27. (0,8 др. арк.; у співавторстві з С.Матвієнко).