| Здійснений у роботі аналіз засвідчив, що творчість Володимира Дрозда в українській літературі другої половини ХХ ст. посідає особливе місце. У прозі письменника порушуються сутнісні питання буття особистості, які не могли не хвилювати мислячих людей у задушливу радянську епоху. Його визначні повісті та романи й сьогодні є актуальними завдяки осмисленню в них не лише важливих проблем минулого і сучасного, але й проблем, що є вічними, загальнолюдськими. Незмінною рисою найзнаковіших творів В. Дрозда різних років є іронія як один із варіантів ставлення до дійсності й чи не єдиний спосіб висловити власну точку зору. На наявність іронії в прозі В. Дрозда вказують такі ознаки, як двоплановість, а то й багатоплановість зображення, одночасне ствердження й заперечення якоїсь думки, ідеї. Письменник протягом життя втілював у творчості власне неоднозначне сприйняття довколишнього світу і себе самого в ньому, а невід’ємною частиною світобачення митця є постійне загострення уваги на суперечностях у житті, незалежно від їхнього масштабу. Роздвоєння ж, два чи більше поглядів на один і той же предмет, які існують одночасно, – це і є необхідна умова іронічного світобачення. Іронія в прозі письменника виражається в різний спосіб: на рівні мови та структури творів, в концепції зображення головного героя та його внутрішнього конфлікту, на загально-ідейному рівні, зокрема через осмислення іронії в долі об’єкта (трагічна іронія) й суб’єкта зображення, яким є сам автор (самоіронія), тощо. Для прози В. Дрозда в цілому характерні експерименти зі словом, мовна гра в різних її проявах, як-от: буквалізація метафор і парономазія; обігрування канцеляризмів, мовних штампів, що вживаються в несподіваних контекстах; автокоментарі персонажів і самого автора, які часто створюють смислові двозначності у текстах; змішування стилів та стилізація з елементами пародійності тощо. На іронію автора опосередковано також указує введення в мову героїв слів типу “іронічно”, “зіронізувати”. Багатьом текстам письменника притаманна неоднорідність мовного стилю, що виражається у змішуванні високого і низького, розмовно-побутового та офіційно-ділового стилів, за рахунок чого нерідко твориться комічний ефект. Іронічні настанови В. Дрозда помітно впливають на структуру його текстів, як зовнішню, так і внутрішню. Багатозначними й символічними є назви творів (“Катастрофа”, “Спектакль”, “Вовкулака”, “Ирій”, “Листя землі”, “Балада про Сластьона”, та ін.) та імена багатьох героїв. Двозначне трактування допускає поділ багатьох текстів на частини або розділи, що також засвідчує бажання письменника малювати суперечливу картину дійсності. Фінали переважної більшості повістей і романів автора є відкритими, що пов’язано зі свідомим небажанням митця давати остаточні відповіді на поставлені у творах питання. Іронічний ефект у прозі В. Дрозда твориться також і завдяки пародіюванню і переосмисленню вічних образів. Внутрішню структуру текстів В. Дрозда визначають такі часто повторювані мотиви, як автобіографічний та ігровий. Свій складний внутрішній світ, деякі моменти біографії автор нерідко переносить у твори, але одночасно й усувається від будь-якого зв’язку з образами персонажів, ніби заграє з читачем. Мотив гри взагалі є визначальним у прозі письменника. Гра є важливим механізмом існування іронії. Передовсім це гра зі смислами: розходження задуму й об’єктивного смислу. Його іронія часто має саме ігровий характер, вона близька до романтичної іронії, яка визначається як основа творчості. Думка про те, що життя – це великий театр, де кожен грає якусь роль, є наскрізною в прозі письменника. Тому визначення справжності/удаваності поведінки, думок, життя персонажів творів В. Дрозда – питання, яке доволі важко з’ясувати. Антропоцентризм прози автора зумовлює таку побудову творів великої жанрової форми, в яких неодмінно присутній один головний герой, з його особою пов’язані основні проблеми, конфлікт твору (романи “Катастрофа”, “Вовкулака”, “Спектакль”, “Убивство за сто тисяч…”). В. Дрозд реалізує в багатьох своїх художніх образах власне уявлення про неможливість зведення персонажу до однозначно негативного або позитивного. Він доводить штучність цього поділу, змальовуючи людей досить складних і неоднозначних. Докладний аналіз образів таких героїв, як Іван Загатний, Андрій Шишига, Ярослав Петруня та Робінзон Макуха, засвідчує те, що амбівалентність є однією з основних ознак цих персонажів. Кожен із них змальовується автором як індивідуальність, що протиставляє себе іншим та іронізує зі світу й навіть із себе. Можна стверджувати, що іронія виявляється в таких варіантах поведінки персонажів, як втеча від світу, що насправді є нездійсненою (Робінзон Макуха); гра, за якою втрачається справжнє Я людини (Ярослав Петруня); протиставлення героєм себе як самотнього генія масі з хворобливим страхом бути зрозумілим більшості та втратити свою індивідуальність, а отже, й право на іронію (Іван Загатний); а також містичне перевтілення персонажа на вовка, його зависання між двох видів тілесності з марними спробами знайти душевний спокій за непримиренності двох начал – людського і звірячого (Андрій Шишига). Важливу роль у творчості письменника відіграють такі два різновиди іронії, як об’єктивна (іронія долі) та самоіронія. Названі різновиди є ніби крайніми полюсами іронії, що найкраще репрезентують об’єктивний і суб’єктивний її характер. Використовуючи трагічну іронію, тобто змальовуючи персонажів лише як об’єкти, а не суб’єкти іронізування, письменник утверджує думку про постійну двозначність, трагіко-комічність, що характеризує буття людини в світі. Автор не пропонує вирішення вічного конфлікту людини із зовнішніми обставинами, які від неї не залежать, він не розставляє всі крапки над “і” в суперечливій історії української нації. У прозі В. Дрозда варто відзначити наявність ще й такого різновиду іронії, що безпосередньо пов’язаний з особою автора, який виступає одночасно об’єктом і суб’єктом іронізування. Самоіронія автора у повісті “Музей живого письменника…” демонструє найвищу свободу його як митця – висміювання самого себе і своїх піднесених ідеалів, які він неодноразово піддавав сумніву. Аналіз найбільш визначних творів В. Дрозда з погляду втілення в них авторського Я показує, що саме іронія виявилась для письменника найкращим засобом звільнення від можливих помилок, зумовлених некритичним, наївним прийняттям усіляких стереотипів та загальновідомих істин. Особливо уважним автор був до складних питань, пов’язаних із суперечливою природою людини та буттям людини у світі. Шукаючи відповіді у власних творах на ці вічні питання, іронічне знецінення будь-яких тверджень митець поєднував із суб’єктивною вірою у можливість розуму й серця пізнати істину. Ця віра часом долала скептичні наслідки іронічної позиції В. Дрозда. При цьому автора найбільше хвилював сам шлях пошуку істини, а не остаточне її віднайдення, яке для кожної людини є глибоко особистою подією. Іронія ж на цьому шляху була для митця не лише художнім прийомом, але й способом мислення, “станом душі”. Основні результати дослідження викладені в таких публікаціях: 1. Харченко А. В. Іронія в романі В. Дрозда “Злий дух. Із житієм” / А. В. Харченко // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна. – Сер. Філологія. – Х., 2006. – № 727. – Вип. 47. – С. 137–140. 2. Харченко А. В. Міфологізм і сміхове начало у прозі В. Дрозда: до проблеми рецепції творів письменника українською літературною критикою / А. В. Харченко // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна. – Сер. Філологія. – Х., 2007. – № 765. – Вип. 50. – С. 167–170. 3. Харченко А. В. Театральний мотив у романі В. Дрозда “Спектакль” / А. В. Харченко // Актуальні проблеми слов’янської філології : міжвуз. зб. наук. ст. – К., 2008. – Вип. 15 : Лінгвістика і літературознавство. – С. 282–287. 4. Харченко А. В. Самоіронія як вияв авторської свідомості (повість-шоу В. Дрозда “Музей живого письменника…”) / А. В. Харченко // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В. Н. Каразіна. – Сер. Філологія. – Х., 2008. – № 798. – Вип. 53. – С. 180–184. Додаткові публікації: 1. Харченко А. Елементи антиутопії в романі В. Дрозда “Листя землі” / Алла Харченко // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства : матеріали Всеукр. наук. конф., 14–16 травня 2007 р. – Ужгород, 2007. – Вип. 11 : Творчість Івана Чендея в загальноукраїнському літературному контексті. – С. 172–174. 2. Харченко А. Робінзон ХХ ст.: до проблеми інтерпретації роману В. Дрозда “Убивство за сто тисяч американських доларів” / Алла Харченко // Література. Фольклор. Проблеми поетики : зб. наук. праць. – К., 2007. – Вип. 26. – С. 479–485. |
