Анотація до роботи:

Лось В.Е. Історія Греко-уніатської церкви на Правобережній Україні кінця XVIII – першої половини ХІХ ст.: джерелознавчий аспект. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.06 – історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. – Український науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства, Київ, 2007.

Дисертація присвячена джерелознавчому аналізові документів державних та церковно-адміністративних органів управління Російської імперії, які є основним джерелом до вивчення становища Греко-уніатської церкви на Правобережній Україні кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. Наведено характеристику основних здобутків історіографії ХІХ–ХХІ ст. з даного питання; проведено систематизацію та класифікацію джерел; здійснено спробу визначення їх наукової цінності та достовірності. В процесі класифікації та систематизації джерел визначено типи документів та запропоновано комплексну класифікацію джерел за походженням та родо-видовими ознаками. Особлива увага приділена аналізу змісту документів, що несуть цінну інформацію щодо висвітлення таких малодосліджених та актуальних питань, як реалізація політики царату на місцях, пастирська діяльність церкви, релігійність населення тощо.

1. У історіографічному дослідженні масиву джерел з історії Греко-уніатської церкви кінця XVIII – першої половини ХІХ ст. можна виокремити такі основні етапи: середина ХІХ – початок ХХ ст.; радянський період; праці істориків міжвоєнного Львова; джерелознавчі праці української діаспори; сучасні унієзнавчі дослідження. Згадані етапи характеризуються виявленням, обліком, систематизацією та вибірковим вивченням джерел з історії Греко-уніатської церкви. Серед них найбільш плідними є праці істориків ХІХ ст., які нагромадили великий джерельний масив та здобутки сучасних дослідників, що звернули увагу на раніше не задіяний комплекс церковних джерел з цієї тематики.

2. Попри значні втрати, джерельний масив з історії Греко-уніатської церкви саме в досліджуваний період репрезентований широкою видовою палітрою документів. Пояснюється це ліквідаційною по відношенню до Греко-уніатської церкви політикою російської влади, яка була зацікавлена в постійному надходженні повної інформації про цей процес, що й створило передумови появи великої кількості російської діловодної документації. Даний масив інформації, що міститься у фондах світських органів влади і дозволяє ґрунтовно відтворити взаємини церкви та держави, зберігся найбільш повно. Втім, наявні в ньому відомості потребують доповнення та взаємоперевірки, що здійснюється при залученні власне церковних документів, які походять з органів управління Греко-уніатської, Православної та Римо-католицької церков. Хоча інформація, яку зафіксовано в світських та церковних офіційних документах, є найбільш репрезентованою для створення цілісної картини, необхідне залучення джерел переважно приватного характеру, які представлені масивом різноманітних документів особового походження, колекцій та збірок як архівних, так і бібліотечних, і музейних.

Таким чином, розпорошеність документів у фондах різних конфесій, а також характер їхнього походження з світських та церковних джерел дають можливість співставлення, верифікації та взаємодоповнення наявної інформації, що, в свою чергу, дозволяє достатньо повно та більш об’єктивно охарактеризувати досліджуваний комплекс архівних джерел з історії Уніатської церкви на теренах Правобережної України.

3. Проаналізовані джерела дають змогу більш об’єктивно відтворити й ситуацію відносин церкви та держави досліджуваного періоду та їх вплив на організаційну структуру Греко-уніатської церкви. Перші десятиліття ХІХ ст. ознаменувалися якісними змінами в становищі церкви. Насамперед це стосується відновлення її адміністративних структур, зокрема, єпархій та єпархіальної системи управління, деканатської та парафіяльної мережі, що є необхідними атрибутами організації церкви. Спостерігалося й кількісне зростання духовенства, що свідчить не тільки про організаційне посилення церкви, а й про її активну пастирську діяльність, оскільки духовенство завжди виступало найбільш дієздатною частиною церкви. Однак, це було тимчасовим явищем, оскільки концепція єдиновірної держави завжди домінувала в російській політичній еліті, що і було реалізовано в період правління Миколи І. Весь комплекс заходів владних кіл, які найбільш повно відображені у виявленому нами джерельному масиві документів офіційного та особового походження, сприяв завершенню ліквідації Греко-уніатської церкви, започаткованої в другій половині XVIII ст.

4. Процес змін правового та майнового становища уніатського парафіяльного духовенства досліджуваного періоду найбільш достовірно простежується на прикладі корпусу консисторських документів, в яких відображено його майнові конфлікти. Найбільша кількість судових розслідувань пов’язана з суперечками щодо культових споруд, церковних та монастирських земель і церковного майна. Важливою причиною міжконфесійних конфліктів були і самі вірні. Міжконфесійні суперечки, які часто перебільшувалися в історіографії ХІХ–ХХ ст., переважно мали економічне, а не релігійне підґрунтя і були характерною рисою відносин і серед уніатського населення. Втім, на початку ХІХ ст. майнові конфлікти духовенства поглибилися, визначальним чинником чого виступала саме урядова політика приєднання.

5. Досліджені нами документи канцелярії генерал-губернатора є комплексним джерелом, оскільки крім адміністративних містять і судово-поліцейські документи, для дослідження особливостей релігійної свідомості уніатського населення Правобережної України першої половини ХІХ ст. Вони подають цінну інформацію щодо особливостей релігійної свідомості мирян, для яких було характерним виявлення побожності по відношенню до храмів різних християнських конфесій. Поряд з тим, джерела зафіксували і вияви самоідентифікації уніатів. Яскравим прикладом релігійної толерантності населення Правобережних губерній є також співіснування християнських обрядів на родинному рівні, що можна простежити на прикладі судових документів 30–40-х років ХІХ ст.

6. Співставлення джерел засвідчує, що Греко-уніатська церква та її пастирі чинили опір урядовій політиці ліквідації упродовж усього сорокарічного періоду самодержавно-адміністративного тиску на церкву. За нашими приблизними підрахунками, навіть після 1839 р. близько 25% парафіяльних і понад 50% безмісних священиків чинили опір приєднанню. Особливості цього опору найкраще простежуються в скаргах та донесеннях уніатського та православного духовенства, які, через свою контраверсійність, вимагають ретельного аналізу. Саме тому виправданим є застосований нами комплексний підхід у дослідженні документів державних та церковно-адміністративних органів управління.

7. Освітня та доброчинна діяльність церкви репрезентована в джерелах лише фрагментарними даними, які можна почерпнути з документів особового походження. Аналіз зазначених документів дозволяє стверджувати про недостатній розвиток цієї сфери діяльності церкви, що було спричинене слабким рівнем матеріального забезпечення та відсутністю соціальної опори в середовищі тогочасної еліти. Із всіх напрямів пастирської праці церкви найбільшого розквіту досягли духовна праця з парафіянами та видавнича діяльність ЧСВВ (Чин святого Василія Великого). Катехізація мирян, турбота про діяльність церковних братств, виконання релігійних практик були основним обов’язком парохів, про що свідчать візитації церков. Найбільших успіхів досягла видавнича справа Греко-уніатської церкви, яка репрезентована значною кількістю її книжкової спадщини, що, за свідченням різних джерел, вдало конкурувала з російськими православними друкарнями та сприяла зміцненню релігійних обрядів церкви.

Публікації автора:

1. Опір уніатської традиції державно-силовим методам впровадження православ’я в першій третині ХІХ ст. (на прикладі Волинської губернії) // Дрогоб. краєзн. зб. – Дрогобич, 2002. – Вип. VI. – С. 316–326

2. Ліквідація унії на Правобережній Україні у 1839 р. // Вісн. Київ. нац.
   ун-ту ім. Тараса Шевченка. Серія: Історія. – К., 2002. – № 68/70. – С. 105–109.

3. Луцька єпархія у 1801–1825 рр.: майнові конфлікти уніатського та православного духовенства // Дрогоб. краєзн. зб. – Дрогобич, 2003. – Вип. VIІ. –
   С. 259–269.

4. Релігійні конверсії в шлюбно-сімейних стосунках населення Правобережної України за судовими справами 30–40-х рр. ХХ ст. // Укр. іст. зб. – К., 2004. –
   Вип. 6. – С. 159–175.

5. Релігійне життя вірних: особливості виконання релігійних практик уніатським населенням Правобережної України (перша половина ХІХ ст.) // Дрогоб. краєзн. зб. – Дрогобич, 2004. – Вип. VIІІ. – С. 264–272.

6. Зміни територіально-адміністративної організації Греко-Католицької Церкви (Правобережна Україна наприкінці XVIII – у першій половині ХІХ ст.) // Укр. іст. зб. – К., 2004. – Вип. 7. – С. 153–166.

7. Василіанські монастирі як основна опора унії на Волині (кінець XVIII – перша половина ХІХ ст.) // Наук. зб. “Велика Волинь”. – Житомир, 2004. – Т. 31. – С. 240–247.

8. Становище уніатського духовенства Правобережної України наприкінці XVIII ст. // Зб. молодих вчених. – К., 2005. – С. 412–426.

9. Освітня та видавнича діяльність Греко-Католицької церкви (Правобережна Україна першої третини ХІХ ст.) // Рукопис. та книжк. спадщина України. – К., 2005. – Вип. 10. – С. 75–90.

10. Уніатське духовенство Правобережної України першої третини ХІХ ст.: міжконфесійні конфлікти за майно і паству // Kocioіy wschodnie w Rzeczypospolitej XVI–XVIII wieku. Zbiуr studiуw. Lublin, 2005. – T. 3. – S. 107–122.

11. Монастирська книга дубенських василіанок та її інформаційні можливості // Архівознавство. Археографія. Джерелознавство. – К., 2006. – Вип. 9. – С. 128–145.

12. Уніатська церква Правобережної України кінця XVIII – початку ХІХ ст.: історіографія проблеми // Рукопис. та книжк. спадщина України. – К., 2006. –
    Вип. 11. – С. 151–170.

13. “Україніка” в Любліні: короткий огляд церковних джерел // Рукопис. та книжк. спадщина України. – К., 2007. – Вип. 12. – С. 40–51.

14. Корпус церковних джерел з історії Греко-уніатської церкви на Правобережній Україні кінця XVIII – першої половини ХІХ ст.: класифікація та інформаційні можливості // Бібл. вісн. – К., 2007. № 6. – С. 11–16.

15. Документи державно-адміністративних установ як джерело до історії Греко-уніатської церкви (Правобережна Україна кінця XVIII – початку ХІХ ст.) // Студії з архів. справи та документознавства. – К., 2007. – Т. XV. – С. 30–37.