У висновках відповідно до мети дисертації зроблено узагальнення та підбито підсумки виконаного дослідження.
Протягом 1990-х рр. – на початку 2000-х рр. сім’я в Донбасі еволюціонувала в умовах нової повсякденності. На тлі індустріально розвиненого регіону мали місце досить масштабні зміни в родинному житті, оскільки повсякденність перебудовувалася тут радикальніше. Ознакою регіону стало зменшення кількості сімей у складі населення. Ця тенденція проявилася вперше і була зумовлена якісно новим характером розвитку сім’ї, який охопив усі боки її життєдіяльності. Так, по-перше, докорінних змін зазнав шлюб. Специфіка Донбасу виявилася в тому, що тут раніше та яскравіше за інші регіони України шлюб як основа сім’ї виявив нові характеристики. Альтернативність його посилювала кризове становище інституту сім’ї у державі. Зміни характеру шлюбу в Донбасі протягом 1990-х – початку 2000-х рр. зумовив кількісні та структурні перетворення сім’ї. В цей період з’явилися і нові традиції структурування сімейного складу населення. По-друге, сім’я еволюціонувала під впливом різнобічних змін її життєдіяльності.
Основним чинником прискорених змін шлюбу та сім’ї стала ринкова економіка. Перехід від державного соціалізму до ринкової економіки зумовив фундаментальні зміни моделей шлюбу в житті суспільства та людини. На зламі епох у жителів Донбасу сформувалися нові ціннісні орієнтації людини, що поєднали в собі життєві погляди європейців. Вони теж лягли в основу рушійних змін, що відбувалися у сім’ї.
Загальна картина соціального життя сімей Донбасу характеризувалася посиленням одних та послабленням інших функцій, що стало реакцією на соціально-економічну дійсність. Основу становила матеріально-господарська функція. Найбільше зазнала перебудови родина в традиційних її ролях – народженні дітей та їх соціалізації. Поступово формувалися нові закономірності відтворення поколінь на фізичному та духовному рівні. Перехідний період визначив наявність широкого прошарку дисфункціональних сімей у суспільному середовищі регіону. На їх основі утворилися соціальні суперечності, що призвели до загострення проблеми дитинства.
У Донбасі чітко проявилася тенденція до роздержавлення сфери сімейних відносин. Це прискорило перехід до нового характеру внутрішньосімейного життя, а саме індивідуально орієнтованої родини. У регіоні почала вирізнятися економічна, соціальна, культурна диференціація сімей. Внутрішньосімейні стосунки утворили особливе соціальне середовище, що позначалося на всіх боках функціонування сім’ї. Еволюція їх не визначилася перевагою кращого. В цей період загострилася проблема подружніх та стосунків між батьками та дітьми. Наслідком стало наростання маргіналізації суспільства та втрата для частини суспільства сутнісного виміру сім’ї в якості фізичного та морально-психологічного відтворення особистості. Порушено і усталені в традиціях радянського суспільства гендерні принципи у сімейному житті, що визначило поворот до наростання патріархальності в системі розподілу влади у ній. Умовами до цього була завантаженість жінки вдома та погіршення становища на ринку праці. Разом з тим буденність сформувала на рівні сім’ї і тенденцію наростання індивідуалізму. Сім’я все більше еволюціонувала на позиції підтримання індивідуальності кожного члена родини. У частині родин жінка вже була зорієнтована на поєднання родинних та професійних обов’язків
Родина в регіоні продовжувала виконувати визначену їй суспільним розвитком унікальну можливість до поєднання особистих, колективних та суспільних інтересів, завдяки закладеній багатовекторності її функціонування. Але при цьому, в залежності від соціальних відносин, норм та цінностей, що панували в суспільстві, на той час відбулося посилення ролі одних функцій (економічної, соціально-побутової) та послаблення інших. Сім’ям Донбасу найбільш властивим стало послаблення репродуктивної діяльності. Знизився і виховний їх потенціал. Унаслідок цього в регіоні загострилися різнопланові проблеми дитинства. Внутрішньородинні стосунки відроджували патріархальні традиції. Разом з тим, у цій сфері сімейних стосунків започаткувався перехід від соціально орієнтованої до індивідуально орієнтованої сім’ї. Відбулося зростання ролі сім’ї як соціально-психологічного фактора у житті людини. В цілому ж нові соціальні орієнтації родини принципово сформували в суспільстві питання сімейної індивідуалізації, що було не характерно попередньому часу. У кожній родині утвердився свій власний стиль відносин, який поєднував в собі стиль подружнього життя, прийняття рішень, можливі сфери відносини з навколишнім світом, пошук виходу сім’ї із кризового становища.
Незважаючи на критичне становище родини в суспільстві, у ціннісному вимірі людьми повсякдення зберігався престиж сімейного життя. Це було наслідком того, що кризові явища в ній більше виступали як результат неупорядкованого суспільства.
Загальні тенденції в розвитку сім’ї Донбасу в цілому співпадали з напрямком еволюції родини в розвинених країнах світу, передусім у Західній Європі.
Таким чином, протягом першого десятиріччя незалежності України сім’я в щоденному житті Донбасу, утворила нові альтернативи розвитку та породила численні протиріччя. Вони вплинули на суспільний розвиток і приватне життя людини перехідної епохи, визначали хід подальшого її розвитку. Отже, щоб утримати інститут сім’ї від поглиблення кризи в державі необхідно терміново відреагувати на причини конфліктних сторін буття сім’ї в суспільстві.
Здійснене дослідження має прямий вихід на сьогодення. У зв’язку з чим можна сформулювати ряд практичних рекомендацій:
1. З метою уникнення загострення кризи сім’ї розробити функціональну сімейну політику в Україні; посилити її ідеологічні засади.
2. Передбачити вчасне внесення змін до вітчизняного законодавства про шлюб та сім’ю на основі прогнозування наслідків змін шлюбно-сімейного життя, а саме незареєстрованого шлюбу, позашлюбних народжень, розвитку соціального патронату дитинства.
3. На рівні регіонів підвищити ефективність діяльності органів виконавчої влади щодо розвитку народонаселення. Для Донбасу це – стимулювання народжень, підвищення ефективності охорони материнства та дитинства, підвищення тривалості життя, розвитку інфраструктури соціальних служб з утримання дітей-сиріт, осіб з девіантною поведінкою та людей похилого віку. Розвивати на регіональному рівні соціальне партнерство з даного питання.
4. З метою обмеження міграції із села до міста в донецькому та інших індустріально розвинених регіонах визначити першочергові завдання щодо сприяння соціально-економічному розвитку сільської сім’ї, приділити особливу увагу покращенню соціально-побутових умов.
5. Паралельно із запровадженням економічних реформ розробляти соціальні механізми щодо стабілізації становища сім’ї.
6. При програмуванні соціальних реформ на рівні регіону враховувати динаміку його сімейної структури.
7. На державному рівні актуалізувати розв’язання житлової проблеми, особливо для сімей пільгових категорій.
8. На рівні Міністерства освіти і науки вирішити питання про запровадження до навчальних планів загальноосвітніх закладів дисципліни „Етика та психологія сімейного життя”.
9. З метою привернення уваги громадськості до проблем сім’ї підготувати навчальні посібники, довідкові, просвітницькі видання, запровадити спецкурси такої проблематики: „Історія сім’ї в Україні наприкінці ХХ ст.”, „Сім’я в контексті регіональної історії Донбасу на межі ХХ – ХХІ ст.” тощо.
| 