1.Історико-науковий аналіз становлення та розвитку еволюційної морфології хребетних тварин в Україні вперше став об'єктом дисертаційного дослідження. Вивчення наукової спадщини вітчизняних еволюційних морфологів України показало, що відсутність всебічного наукового аналізу, достатнього обсягу відомостей про їх науково-педагогічну діяльність, незнання окремих сторін біографій і світогляду вчених, невикористання в науковому обігові нових архівних, документальних і літературних матеріалів у сукупності не дозволяло глибоко і всебічно представити особистості та їх науковий доробок. 2. Одним із вагомих факторів, що сприяли формуванню еволюційної морфології як науки, вважається той, що біля її витоків стояли відомі українські вчені зі своїми зоологічними школами: О.М. Сєверцов, І.І. Шмальгаузен, М.М. Воскобойников, Б.О. Домбровський і Д.К. Третьяков. Своєрідність підходів зумовлена різною “первинною” спеціалізацією їхніх лідерів і певними особливостями національного менталітету. Це сприяло швидкій синтезації розрізнених знань про еволюцію органічного світу. Для того щоб еволюційна морфологія стала наукою, потрібні були чітко спрямовані й плідно інтерпретовані морфологічні дані школи О.М. Сєверцова, бездоганні методики І.І. Шмальгаузена, побудована на загальнобіологічних засадах функціональна морфологія М.М. Воскобойникова, біоморфологічна школа Б.О. Домбровського, порівняльно-морфологічні та гістологічні дослідження Д.К. Третьякова. Еволюційна морфологія об’єднала в єдине ціле життєдіяльність організму з формою і функцією. І лише тоді, коли наукові школи узагальнили результати своєї діяльності, еволюційна морфологія одержала міцне підґрунтя для подальшого успішного розвитку. Вирішальний і відносно короткий період становлення еволюційної морфології є лише однією, хоч і дуже важливою, ланкою в процесі формування, утвердження й розвитку цієї галузі науки. Запропоновано удосконалену періодизацію становлення та функціонування еволюційної морфології хребетних тварин, в якій виділено два етапи: а) 1908-1917 рр. – праці О.М.Сєверцова та 1917-1939 рр. – І.І.Шмальгаузена, М.М.Воскобойникова, Б.О.Домбровського, Д.К.Третьякова. 3. Серед першопрохідників еволюційної морфології чимало дослідників з України. На її теренах, у двох великих університетах – Києві та Одесі, на початку ХХ ст. сформувалися визначні морфологічні центри, кожен з яких мав характерні особливості залежно від географічних і соціально-економічних умов. Київський центр на чолі з О.М. Сєверцовим відомий своїми досягненнями в галузі еволюційної морфології. У цьому науковому центрі основну увагу дослідники зосередили на розробці фундаментальних питань еволюційної теорії. 4. Розвиток еволюційної морфології в Україні в означеному періоді дає надбагатий матеріал для загальних методологічних висновків. Так, визначення наступності розвитку еволюційних знань дозволяє виразніше побачити логіку розвитку наукових ідей, надати перевагу гносеологічній компоненті. Спостереження динаміки розвитку інституціалізаційних процесів у еволюційній морфології дає змогу простежити шляхи формування інституту науки як мережі наукових закладів і засобів комунікацій та виявити соціальні аспекти динамічного розвитку науки. Період передісторії еволюційної морфології можна класифікувати як доінституціональний. Початком періоду її соціальної інституціалізації стали перші наукові школи О.М. Сєверцова та І.І. Шмальгаузена. 5. Морфологічні закономірності еволюції, сформульовані О.М. Сєверцовим та іншими українськими морфологами-еволюціоністами, не одержали достатнього розвитку в морфології ссавців, і особливо людини. Це стосується і проблеми зміни темпів онтогенетичного розвитку і, зокрема, впливу гетерохронії, яку О.М. Сєверцов охарактеризував як самостійний спосіб філогенетичного розвитку органів дорослого організму. Без історичного висвітлення цих питань неможливо пояснити зростаюче ускладнення будови органів таких, наприклад, систем, як нервова, ендокринна, кровоносна та інших у ссавців і людини. Питання еволюційних перетворень внутрішньоклітинних і внутрішньоорганних фізіологічних та хімічних процесів знаходяться у центрі уваги сучасної біохімії і фізіології. Цьому прогресивному напряму, який виник завдяки працям О.М. Сєверцова та його “київської школи” у надрах вітчизняної морфології, необхідно забезпечити належний розвиток не тільки в академічних центрах, але і в стінах університетів України. 6. Показано, що наукові дослідження українських морфологів здійснювалися в контексті конкретних завдань біологічної науки. Визначено п’ять основних напрямів досліджень, які сформульовано та запроваджено до наукового обігу: морфологічних доказів і теоретичних узагальнень теорії еволюції Ч. Дарвіна (О.М. Сєверцов); відкриття в галузі еволюційної і експериментальної ембріології (І.І. Шмальгаузен); вивчення морфо-функціональних перетворень зябрового апарату круглоротих і риб (М.М. Воскобойников); розшифровка еволюційних перетворень вентральної тулубової мускулатури (респіраторні м’язи і черевний прес) (Б.О. Домбровський) та розробка низки важливих питань систематики і філогенії хребетних тварин (Д.К. Третьяков в Одесі). |