1. Комплексний аналіз стану дослідження проблеми дав змогу виявити основні історичні закономірності та тенденції формування теорії і практики обробітку ґрунту, що дало можливість обґрунтувати напрями дослідження й відтворити у світовому контексті цілісну історико-наукову картину цього найважливішого технологічного процесу в землеробстві. 2. Наукові передумови дослідження історії обробітку ґрунту, розроблені на основі вчення про ноосферу, законів термодинаміки і теоретичної механіки, дозволили викласти еволюцію цього технологічного процесу в узагальненому вигляді, який, як всяка замкнута система, прямує до рівноваги і формується під впливом наукової думки, що розвивається. Сформульовані наукові основи можуть бути використані при дослідженні інших проблем історії науки і техніки. 3. Розроблено періодизацію еволюції технології обробітку ґрунту, яка включає: ранній період (кінець неоліту – ХVІ ст.), характеризується використанням примітивного знаряддя і формуванням загальної схеми плуга; підготовчий період наукового підходу в розвитку ґрунтообробітку (перша половина ХVІІ ст. – 70 роки ХІХ ст.), який характеризується появою нових наукових теорій в природознавстві, які створили необхідні передумови для появи прикладних теорій в землеробстві; класичний період бурхливого розвитку теорії і практики обробітку ґрунту (70 роки ХІХ ст. – середина ХХ ст.), друга половина цього періоду відрізняється великою енергоємністю процесу ґрунтообробітку, використанням потужних тракторів і багатокорпусних плугів; сучасний період розвитку теорії і практики обробітку ґрунту (починаючи з 50-х років ХХ ст.), характеризується переглядом традиційних поглядів на обробіток ґрунту, розробкою нових технологій його обробітку, у цей період розробляються нові комбіновані ґрунтообробні агрегати, починають використовуватись перспективні технології з використанням космічної навігаційної техніки, розширюються обсяги робіт щодо застосування мінеральних добрив і пестицидів. Періодизація історії науки і практики обробітку ґрунту сприяє розумінню перебігу подій, які супроводжували розвиток цієї важливої для сільського господарства галузі знань. 4. Запропонована математична модель системи (грунт + ґрунтообробна техніка), що являє собою суму певним чином упорядкованих матеріальних точок, які в процесі людської діяльності перетворюють грунт на оптимальне середовище для росту і розвитку культурної рослини. Ця модель в узагальненому вигляді описує обробіток ґрунту на всьому історичному шляху землеробства, включаючи новітні технології майбутнього. 5. З’ясовано, що використання глибокого чи мілкого обробітку ґрунту, перегною, сидеральних добрив, попелу в античному світі обґрунтовувалось природно-кліматичними і місцевими умовами, в епоху середньовіччя інтерес до обробітку ґрунту зменшився, застосування досвіду, накопиченого агрономічними діячами минулого має не тільки загальнокультурне, але і практичне значення, оскільки здобутки наших предків можуть бути використані при творчому підході при розробці заходів з обробітку ґрунту в нових умовах, при залученні останніх досягнень науки і техніки. 6. Ще у VІІІ – Х ст. основним знаряддям обробітку ґрунту на теренах теперішньої України було рало з вузьколезим або широколезим наральником, яке використовувалось з метою переорювання на різну глибину. Використання плуга дозволило перейти від розпушування ґрунту до підрізання, переміщення й обертання шару, що сприяло підйому вологи з нижніх шарів у верхні, аерації ґрунту, процесу мінералізації органічних речовин у ґрунтах, тобто формування гумусу, що було важливим для підвищення родючості ґрунтів. Із впровадженням плужної техніки почалось використання видів рослин, що забезпечували систему землекористування з регулярним чередуванням озимих і ярих, із заміною плівчастих культур голозерними, для яких була потрібною саме глибока плужна оранка. 7. Виявлено основні позиції класиків агрономічної науки щодо обробітку ґрунту; вважалося, що обробіток повинен бути різним для різних грунтово –кліматичних умов і своєчасним для збереження вологи; рекомендувалось виробляти тільки основні наукові принципи обробітку відповідно до зміни умов; діаметрально протилежні думки про глибину обробітку ґрунту пояснювались тим, що дослідники працювали на різних за станом ґрунтах, у різні роки, несхожим знаряддям і обробляли грунт під різні культури. Ці узагальнення можуть бути використані при доопрацюванні наукових основ обробітку ґрунту в наш час і на перспективу. 8. Показано, що в ХVІІІ ст. намітились шляхи наукового підходу до обробітку ґрунту. Мистецтво обробітку ґрунту вже в ХVІІІ і ХІХ століттях було піднесено на досить високий рівень і важливі питання про строк, кількість, послідовність і глибину оранки були добре розроблені. Вважалося, що в сільському господарстві потрібно робити завжди те, що найбільше вигідно для даної місцевості чи конкретного випадку. У дев’ятнадцятому столітті виникла необхідність створення єдиної теорії обробітку ґрунту, яка за прикладом інших наук могла б бути застосована повсюдно. На практиці жодна універсальна теорія не підтверджувалась широкою перевіркою на практиці (це теорії: повсюдного глибокого обробітку ґрунту, поверхневого чи мілкого обробітку, а іноді грунт пропонувалось зовсім не обробляти). Тоді ж вперше робиться висновок про неможливість загальних правил для різних природно – кліматичних умов. 9 Історико-науковий аналіз дозволив узагальнити дослідження і дискусії щодо мінімізації обробітку ґрунту, які сприяли перегляду поглядів на глибину обробітку. Майже одностайно сучасні вчені висловлюють думку про доцільність застосування в сівозмінах різноглибинного зяблевого обробітку, в якому чергуються глибокі, середні, мілкі й поверхневі полицеві та безполицеві обробітки. Поряд з цим окремі дослідники вважають, що безполицевий обробіток у поєднанні з добривами більше, ніж оранка, сприяє підвищенню запасів гумусу і зможе забезпечити його бездефіцитний баланс при меншій кількості внесення гною. 10. Установлено, що за всю історію обробітку ґрунту пряма й опосередкована дія обробітку допомагала регулювати доступність до рослин поживних речовин, впливати на окремі компоненти родючості ґрунту. Відмічається, що здатність ґрунту формувати урожай передбачає наявність трьох основних компонентів: хімічної родючості – здатності забезпечення рослин елементами мінерального живлення; фізичної родючості – здатності забезпечувати рослину вологою, створити середовище, сприятливе для росту коренів; біологічної родючості – результаті взаємодії різних складових частин ґрунтової біоти, що впливає на режим мінерального живлення й санітарний стан ґрунту. 11. На основі історичного дослідження сформульовано науковий принцип збалансованості рівня механізації обробітку ґрунту з розвитком агрономічної наукової думки і потребами суспільства, який полягає у взаємному впливові на певному проміжку історії аграрної науки і техніки соціальних, наукових і технічних чинників, які в кінцевому підсумку ведуть до підвищення врожайності та забезпечення населення оптимальною кількістю продуктів сільськогосподарського виробництва. 12. Підкреслюється, що основними напрямами досліджень з питань обробітку ґрунту в Україні на сучасному етапі розвитку землеробства слід вважати такі: розробку агроекологічних основ землеробства (О.Г.Тараріко, Л.В. Погорілий, В.Ф. Сайко), механізацію землеробства на схилах стосовно умов України (М.С. Хоменко, М.Н. Нагорний, В.О. Зирянов, В.Т. Малютяк), дослідження параметрів коренемісткого шару ґрунту з метою його моделювання та підтримання в субоптимальному стані (В.В. Медведєв, Г.В. Новикова, А.М. Малієнко), вивчення процесу взаємодії клина з ґрунтовим середовищем (Я.С. Гуков, А.С. Кушнарьов, Д.Д. Прокопенко, А.М Панченко), розробку й дослідження нових способів обробітку грунту та технологій, що на них базуються (М.К. Шикула, А.М. Малієнко, В.О. Дубровін, Л.К. Литвинюк, М.С. Левчук), створення новітніх конструктивних схем ґрунтообробних машин (Я.С. Гуков, І.М. Панов, П.М. Бурченко, О.Ф. Жук , А.П. Грибановський), обгрунтування параметрів та удосконалення конструкцій робочих органів ґрунтообробних машин (Д.Д. Прокопенко, В.І. Корабельський, А.К. Костріцин, А.С. Кушнарьов). |