У висновках узагальнено основні результати проведеного дослідження, що винесені на захист : Як свідчить дисертаційне дослідження, землеробство було складовою частиною соціально-економічного життя в Україні. 10 1. Своїми коренями українська агрономічна практика сягає багатовікової давнини. Ще задовго до Геродота, у період Трипільської культури за даними археологічних знахідок простежуються елементи розвиненого землеробства. Характерно, що сам Геродот вказує, по-перше, на наявність на теренах майбутньої України орного землеробства; по-друге, засвідчує його розвинений характер, що дає змогу експортувати хлібну продукцію. 2. Свідчення про наявність землеробства як провідної галузі буття українського народу означені в таких елементах народної агрономії, як казки, прислів’я, приказки тощо. Змістовність народної агрономії із власне українськими елементами підкреслює сталий характер і значимість аграрної галузі. 3. Аналіз та порівняння результатів дослідження вітчизняних і зарубіжних учених підтверджують, що процес зародження наукових знань про системи землеробства має багатовікову історію і у своїй основі базується як на народній агрономії, так і на природничих, гуманітарних й економічних науках. Аналіз дозволяє стверджувати, що вперше на науковій основі було узагальнено землеробську практику в античному світі. Але всі наведені висновки ґрунтувалися не тільки і не стільки на власному (грецькому та римському) досвіді, а й на практиці інших народів, зокрема тих, що жили на теренах майбутньої України. 4. Процес зміни систем землеробства зумовлений не тільки природними законами, а й волевиявленням людей, їх економічними інтересами, потребами товарного розвитку сільського господарства. У дисертації з огляду на вище означене, історичний аналіз здійснено з урахуванням розвитку українського суспільства. 5. На відміну від попередників, на основі новітньої методології внесені зміни й обґрунтовані етапи розвитку науково-практичних знань про системи землеробства в Україні. По-перше, це донауковий період, який сягає своїми коренями у давнину, базується на народній агрономії, первинних наукових уявленнях. Він завершується в останній чверті XVIII ст. Другий розпочинається наприкінці XVIII ст. і пов’язаний з епохою Просвітництва. На цьому етапі сільськогосподарська наука завершує своє виокремлення як самостійна серед природничих наук в Україні і за кордоном. Значний внесок у розробку науково-практичних знань з агрономії зробив М.Ліванов. Третій охоплює першу половину XIX ст., коли сільськогосподарська наука, насамперед відповідно до потреб розвитку товарного аграрного сектору економіки, висуває на перший план необхідність переходу в практичній площині до прогресивної плодозмінної системи землеробства. На цьому етапі виокремлень діяльність хлібовиробників Полтавщини, Херсонщини та Миколаївщини, що стали засновниками експорту сільськогосподарської продукції. 11 Четвертий датується другою половиною XIX - першими десятиріччями XX ст. Він поділяється у свою чергу на два етапи: а) пореформений, коли імпульс розвитку наукам давала економіка, що знаходилася на етапі становлення; б) 90-ті роки XIX ст. – початок XX ст., тобто епоха так званої модернізації. Значний вплив на формування землеробської науки мали узагальнення у природничих, філософських та економічних науках, затвердження як методологічного системно-структурного методу. 6. Порівняльний аналіз досягнень провідних вітчизняних учених –землеробів та їх зарубіжних сучасників дозволив оцінити наукову спадщину перших та її значення для розвитку аграрної науки в Україні. Спираючись на вітчизняну практику, вчені розвинули ідеї попередників, пристосували свої здобутки до потреб української економіки. 7. Усвідомлюючи первинний характер землеробської праці, історичні тенденції землеустрою та землекористування для майбутніх поколінь можна стверджувати, що їх роль у діяльності агросфери зростатиме. Дисертаційне дослідження дає змогу усвідомити реальні тенденції подальшого розвитку українського суспільства, яке потребує: по-перше, визнання його сучасної сутності, як аграрно-промислової держави; по-друге, необхідність визначення типу і рівня культури землеробства, які притаманні цивілізації, в межах якої в історичних формах здійснюється українська державність. Сучасний розвиток України потребує визначення в аграрній сфері реальної ситуації, усвідомлення природного, науково-технічного потенціалу, створення соціально сприятливих сценаріїв конструктивних зрушень, що потребує впровадження адекватних (адаптованих) агротехнологій. Комплексний розгляд в історичному аспекті розвитку систем землеробства дає змогу на початку ХХІ ст. українській державі зробити цивілізаційний вибір. Усвідомлюючи важливість інформаційних ресурсів і виробничих комплексів слід визначити, що вагомим у процесі вибору стає аграрний потенціал. | 