Історія УПА є складовою частиною більш широкої області досліджень українського націоналізму. Історія, як одна з наук, що досліджує націоналізм, виконує особливу роль по відношенню до націоналізму: вона не тільки досліджує, але часом і створює його, постачаючи матеріал для формування історичних міфів. Типовим прикладом у цьому плані є історіографія історії УПА. Переважною більшістю істориків і політиків УПА розглядається як квінтесенція українського націоналізму як в позитивному, так і негативному значенні. Тому вивчення історіографії історії УПА дуже важливе для того, щоб побачити і зрозуміти, як розвивається дослідження українського націоналізму, що є однією з найважливіших політичних та ідеологічних течій в історії України ХХ ст. Історія УПА є складовою частиною загальноєвропейської проблеми – співвідношення і ролі опору і колаборації в роки Другої світової війни. Звідси її тісний зв'язок з дослідженням цієї складної й сильно ідеологізованої теми. При дослідженні історіографії історії УПА необхідно враховувати той факт, що часто авторами робіт виступали самі учасники подій, як українські націоналісти, так і їхні супротивники. Тому так різняться оцінки діяльності УПА: для одних українські повстанці герої, для інших – злочинці. Проте, в будь-якому дослідженні необхідно керуватися правилом, що свідки завжди знають більше про те, свідками чого вони були, ніж ті, хто не мав безпосереднього відношення до подій, що розглядаються. Новітні дослідження показують, що з віддаленням у часі від подій, що розглядаються, в історіографії історії УПА відбуваються певні зміни. Праці стають менш ідеологічно мотивованими і більш академічними за характером. Певним чином це можна пояснити тим, що до досліджень приступають люди, які не були учасниками подій. Важливим чинником змін є і значне збільшення кількості джерел за рахунок відкриття колишніх радянських архівів. Проте, треба визнати, що найбільший вплив на історіографію історії УПА мало падіння комуністичної системи і зміна політичного режиму в Україні. З числа національних історіографій важливо відзначити певні досягнення української та польської історичної науки. Беручи до уваги той факт, що українська історіографія у 1991 р. була у значно гіршому становищі, ніж польська, слід відзначити її особливо динамічний розвиток. Історія УПА, як і раніше, привертає увагу західних істориків, хоча в цілому ця тема продовжує зберігати маргінальне значення в їхніх роботах з історії Східної і Центральної Європи. Позитивно слід оцінити появу наукового інтересу до цієї теми серед істориків Білорусі. Практично ніяких змін не спостерігається в сучасній російській історіографії. Дисертаційна робота не є вичерпним аналізом історіографії історії УПА. У процесі дослідження були окреслені контури тих напрямів, в рамках яких досліджувалася тема, показано розвиток впливу політики на вивчення історії УПА. Необхідне подальше глибоке вивчення багатьох питань, якими б складними і неоднозначними вони не здавалися. Таких питань в історіографії історії УПА багато, проте найскладніше з них – це роль УПА в польсько-українському конфлікті в роки Другої світової війни. Вкрай бажаною була б поява робіт, які ставили б історію УПА в широкий історично-порівняльний контекст. З іншого боку, потрібні дослідження на рівні мікроісторії (діяльність УПА в окремих населених пунктах і регіонах, біографії учасників повстанського руху), які відкрили б нові можливості для дослідження загальних питань, таких як чисельність і соціальний склад УПА, співвідношення між членами ОУН і безпартійними тощо. Поки що відсутнє і окреме дослідження монографічного характеру, присвячене історії розвитку досліджень історії УПА. Дана дисертаційна робота в певним чином може заповнити цю прогалину. |
