У висновках автор підводить підсумки проведеного дослідження й узагальнює отримані результати.
Внаслідок постійної трансформації методології досліджень махновського руху в 1920-і рр. науковці користувалися переважно підходами неокантіанської та діалектико-матеріалістичної шкіл, у 1930-50-і роках переважали позитивістські та вульгарно-матеріалістичні засади, а пізніше, й особливо з кінця 1980-х рр., використовувалися комбіновано, у т.ч. ментальний та мікроісторичний прийоми.
Щодо ідеології руху переважає погляд, згідно з яким анархічність “махновщини” проявлялась головним чином формально – у гаслах та у протиставленні себе будь-якій владі. За внутрішньою природою цей рух репрезентував економічну свободу й самоврядування.
Характер та рушійні сили повстанства на чолі з Н.І. Махном мали, на думку більшості дослідників, дві тенденції - висхідну (від вузькокласового дрібнобуржуазного до загальноселянського) – з 1918 до кінця 1920 р., й зворотню – з грудня 1920 - до кінця 1921 року.
Інтегральний варіант періодизації руху є таким:
а) 1918 рік – початковий етап, який мав антипоміщицьку спрямованість і передбачав завершення буржуазно-демократичних перетворень;
б) 1919 – кінець 1920 рр. – найвище піднесення “махновщини”, коли в ньому були представлені майже всі верстви населення й відбувався пошук оптимальної соціальної програми та політичної орієнтації;
в) кінець 1920 – 1921 рр. – занепад руху, обмеження його заможними верствами та люмпенпролетарськими елементами в умовах політичного курсу більшовиків на економічне й військово-політичне викорінення повстанства.
Історіографічні оцінки значення руху під проводом Н.І. Махна є глибоко суперечливими й коливаються в діапазоні його тлумачення між “соціальним бандитизмом під анархічними гаслами”, з одного боку, й загальнонародним буржуазно-демократичним – з іншого. Відтак інтегральна оцінка руху на основі ґрунтовного осмислення його сутності на різних етапах фактично відсутня.
Напрямки подальшого наукового пошуку визначаються:
малодослідженість проблеми соціальних і національних мотивів повстанської боротьби на чолі з Н.І. Махном. Глибший зміст національного вияву руху необхідно шукати в соціальній базі повстанців, у характері дотримання ними українських політичних та побутових традицій, у природі соціальної програми повстанців, з її базовим компонентом – індивідуалізованим, а не комунізованим анархізмом;
потребою глибшого вивчення економічного стану та рівня соціальної диференціації селянства в контексті виявлення соціально-економічних причин повстанської боротьби;
майже цілковитим ігноруванням науковцями проблеми історичних передумов махновського руху, яка включає, зокрема, питання ступеня традиційності й укоріненості в Україні індивідуального способу господарювання, витоків та еволюції вітчизняної анархістської ідеології тощо;
нерівномірним вивченням різних етапів руху, наприклад, малодослідженістю першого й завершального; при цьому саме вони є ключовими в плані поглибленого осмислення мотивів рушійних сил характеру очоленої Н.І. Махном селянської війни в центрі та на південному сході України.
|