У висновках викладено найважливіші наукові і теоретичні результати проведеного дослідження, яке підтвердило теоретичні гіпотези, дозволило досягти загальної мети і розв'язання конкретних завдань, поставлених перед роботою; засвідчило доцільність вибору понятійного апарату й ефективність застосування покладених в основу наукової праці методологічних принципів. Обґрунтовано дисертантом і евристичну плідність впровадженої концептуалізації. Аналіз взаємовпливів історичної пам'яті соціальної спільноти як складової духовного світу сучасної людини має самостійну цінність, оскільки допомагає піднятися до певних узагальнень, придатних для розуміння загальної сутності феномену сучасної нації, механізму її формування та розвитку. Нагальне питання сьогодення - осмислення українським народом свого історичного шляху, пройденого з найдавніших часів. Звернення до історичного досвіду, історичної пам'яті сприяє усвідомленню своєрідності, культурно-побутових відмінностей етнічних груп українців і подальшій консолідації нації. Йдеться саме про консолідацію суспільства навколо базових спільностей – духовних, соціальних, моральних, дотримання принципів толерантності, які б стимулювали оздоровлення суспільства через демократичні процеси, а на основі цього й формувалася духовна культура українського народу навколо національної ідеї. У дослідженні відзначено, що для вивчення таких складних феноменів як "історична пам'ять" і "духовний світ сучасної людини" необхідна інтеграція багатьох галузей знання, таких як соціальна філософія, філософія історії, історія, історія релігії, культурологія. У їх суті – ідея пам’ятання, без якої не могла виникнути і не може існувати будь – яка культура. Глобальні повороти в розвитку людства (перехід від усної культури до письмової, від рукописної книги до друкованої, від культури книги до інформаційного суспільства) викликані зміною ставлення сучасної людини до історичної пам'яті, радикальною зміною способів збереження і передачі знання. Дослідження дозволяє також зробити висновок, що обрана методологія адекватна поставленій науковій проблемі. Серед принципів комплексної дослідницької методології історичні моделі й прототипи відбиваються в свідомості людини, а сучасність усвідомлює себе через історію. За допомогою екстраполяції проблем сучасності в історичну площину в дисертації розроблено концепцію взаємозалежних типів історичної пам'яті: колективної, історичної, сакральної, які немислимі одна без одної й утворюють єдину констеляцію, де механізми сакралізації та каталогізації взаємопов’язані: не забуття історичного є пригадування сакрального джерела, а не забуття сакрального є повернення в історію. З цього погляду вихід із кризового стану сучасної культури багато в чому пов'язаний з необхідністю метаморфози збереження і передачі історичної пам'яті й набуває не стільки мнемонічного, скільки онтологічного та етико-релігійного аспектів подолання порога пам'яті – звертання свідомості до історичної пам'яті та ресакралізації основ і цінностей буття. Результати дослідження суттєво трансформують уявлення про історичну пам'ять як складову духовного світу сучасної людини, як складалися у досвіді її смислове, тематичне і проблемне поля на нових теоретико-методологічних засадах, що відповідають сучасним дискурсивним контекстам. Основні теоретичні висновки й положення дисертації мають методологічне значення для соціально-філософської та педагогічної рефлексії, для відродження історичної пам'яті та формування духовності людини щодо вироблення конкретних програм та проектів, спрямованих на розвиток духовних основ української спільноти, її консолідації. Визначено перспективні напрямки подальшого дослідження феномену історичної пам'яті в системі духовного світу сучасної людини. Тільки комплексне вивчення досліджуваної проблеми на стику філософії, культурології, релігієзнавства, історії, соціальної психології, теорії пізнання могли б дати підстави для визначення всієї повноти феномену "історична пам'ять і духовний світ сучасної людини" з поглядом у минуле, оцінкою сучасного і прогнозами, зверненими в майбутнє. Впровадження основних результатів дисертаційного дослідження в життя сприятиме процесові відродження історичної пам'яті та формування духовності українського народу, зокрема, й сучасної людини. |