Анотація до роботи:

Шейко В.М. Історико-культурологічні концепції цивілізаційної еволюції в добу глобалізму (кінець ХІХ – початок ХХІ ст.) – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальностями 07.00.02 – Всесвітня історія; 17.00.01 – Теорія та історія культури. – Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, Харків, 2002.

У дисертації на основі широкого комплексу джерел і літератури системно аналізуються історико-культурологічні концепції еволюції цивілізації в умовах глобалізму наприкінці ХІХ – початку ХХІ ст. Уперше у всесвітній історико-культурологічній теорії науково сформульовані та обгрунтовані парадигми генезису континууму культур і планетарної цивілізації, співіснування культур і поліетносфери у глобальному розвитку людства. Визначаються методологічні підходи дослідження культурологічних трансформацій різних етносів, зокрема українського, характеризуються можливості цивілізаційно-циклічного підходу, синергетичної парадигми при розгляді всесвітнього історико-культурного процесу.

Доведено, що наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. разом із формуванням глобальної системи склалася і планетарна цивілізація, яка в подальшому трансформується із техногенної в інформаційну. Різні ж рівні розвитку культур, їх ментальні традиційні особливості віддзеркалюються у суперкультурах.

Особлива увага приділяється проблемам історії становлення та розвитку української культури у всесвітньому контексті.

У дисертації проведено теоретико-методологічне узагальнення і запропоновано нове вирішення історико-культурологічних проблем цивілізаційної еволюції у добу глобалізму. Це виявляється насамперед у тому, що вперше у всесвітній історії культури кінця XIX – початку XXI ст. за допомогою стадійного, цивілізаційно-циклічних та синергетичних підходів сформульовано й обгрунтовано історико-культурологічні концепції генезису континууму культур та цивілізації у глобальній еволюції людства й України. Вони розглядалися цілісно, в їх органічній єдності, взаємозалежності в системі людина суспільство природа космос. Проведене в дисертації комплексне дослідження дало змогу сформулювати такі узагальнюючі положення.

1. З метою розробки історико-культурологічних концепцій еволюції цивілізації та методології їх дослідження було здійснено джерелознавчий аналіз основних історичних, філософських, соціологічних, психологічних та культурологічних шкіл і напрямів. З’ясовано, що з проблем розвитку теорії та історії культури накопичено значний матеріал. Однак тема дисертації так і не стала предметом окремого дослідження.

2. Для вирішення поставленої в дисертації наукової проблеми використано спеціально-історичні методи і принципи, застосовано стадійний, цивілізаційно-циклічні, синергетичні та міждисциплінарні підходи.

3. Застосування цивілізаційного підходу до вивчення культур ускладнено, оскільки різні дослідники по-різному тлумачать саму дефініцію “цивілізація”. Не виявлено досліджень, де була б здійснена грунтовна спроба розмежування еволюційних концепцій розвитку культури та цивілізації. Найчастіше поняття “культура” і “цивілізація” вживаються як синоніми або як протилежний профанований негатив. У зв’язку з цим дисертант пропонує структуру культури, що складається з “трикутника взаємодій” – технології та економіки (економічний спосіб виробництва) духовної культури людини та суспільної свідомості (духовна сфера) культурних норм і соціально-політичних відносин – заглибленого в етногенез і культурогенез. Усупереч твердженням про кризу історичного знання та методології дослідження культурно-історичних процесів розроблено нові концептуальні підходи до аналізу траєкторій розвитку культури різних соціумів, визначено закономірності еволюції культур і цивілізації, їх місце в історичному процесі.

4. З метою багатовимірного історико-культурологічного пізнання цілісного світу, аналізу взаємовпливів та циклічного розвитку елементів системи “людина суспільство природа космос” досліджені і запропоновані цивілізаційно-інноваційні цикли, пов'язані з безпосередньою діяльністю людини, виявлено їхній вплив як на розвиток окремих культур, так і на геопростір. Вивчення цивілізаційно-інноваційних циклів всесвітньої історії культури показало, що образ світу постає як сукупність нелінійних процесів. Усвідомлення ж нелінійності історичного процесу приводить до філософії нестабільності, теорії дисипативних структур і, врешті-решт, до концепції синергетики. Комплекс синергетичних моделей самоорганізації в науках про людину і суспільство дав змогу по-новому осмислити традиційні проблеми антропології, історії, культурології, соціальної та історичної психології, етики тощо, розкрити маловивчені причинні залежності.

5. Цивілізаційно-циклічний підхід до вивчення історико-культурологічних параметрів етногенезу свідчить, що культура етносу проходить циклічні фази від пасіонарного поштовху до гомеостазу. Етногенез нерозривно пов'язаний із культурогенезом як одним із видів соціальної та історичної динаміки культури. Це, зокрема, проявляється в породженні нових культурних форм, їх інтеграції в існуючі культурні системи та у формуванні нових культурних систем і конфігурацій. Основною причиною культурогенезу – з позицій теорії циклів – є необхідність в адаптації людських спільнот до мінливих умов їх існування через вироблення нових форм діяльності та соціальної взаємодії. Істотну роль у культурогенезі відіграє також індивідуальний творчий пошук в інтелектуальній, технічній, художній та інших сферах.

6. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. разом зі створенням глобальної системи формувалася і планетарна макроцивілізація, яка трансформується із індустріальної, або техногенної, в постіндустріальну, або інформаційну. Різні ж рівні розвитку регіонів, їх особливості віддзеркалюються у суперкультурах. За історико-географічними, культурно-ментальними критеріями та культурологічними парадигмами в дисертації запропоновано новий порядок таких семи суперкультур: 1) євро-американська (Західна та Центральна Європа, Північна Америка, Австралія, Нова Зеландія); 2) латиноамериканська (Південна та Центральна Америка); 3) євразійська (Східна Європа, Північна Азія); 4) китайсько-японська (Південна і Східна Азія); 5) індуїстська (Південна Азія); 6) ісламська (Північна Африка, Західна і Центральна Азія); 8) африканська (Центральна та Південна Африка). Разом з тим усвідомлення нелінійності розвитку історичного процесу свідчить про те, що XXI ст. – це точка біфуркації нового світового порядку, при якому на світ впливають п'ять чинників у співіснуванні суперкультур: зверхність сили, глобалізація світової економіки, хаос, пошук самоідентифікації, чинник нерівності.

7. Системи культурних специфічних особливостей, характерних для деяких соціальних груп, породжують субкультури. Сьогодні можна виділити: молодіжну, субкультури окремих фахових груп, міста і села, масову, елітарну та ін. Ці субкультури визначають стадійні, регіональні та національні типи культур. Самобутність окремих субкультур збагачує культурне життя всього суспільства. У сучасному соціумі передує масова культура, яка є породженням техногенних інформаційно-віртуальних тиражувань іманентно вторинної культури, попит на яку культивується і розповсюджується у сфері послуг у добу глобалізму. Масова культура посідає проміжне місце між повсякденною культурою, опанування якою потребує людина в процесі загальної соціалізації в середовищі проживання (насамперед, у процесах виховання і загальної освіти), та спеціалізованою культурою, засвоєння якої потребує спеціальної (професійної) освіти.

8. Через культуру людина реалізується як особистість, проходить формування самосвідомості, освіченості, духовності та інтелігентності. До того ж простір цінностей, цілей і змістів життєдіяльності людини перебуває під впливом інтеграції та відсторонення, які формують особливу базову напруженість у людини. Вона визріває і формується між полюсами: гедонізм - альтруїзм, любов - влада, творення – самообожнювання тощо, які не тільки задають простір цілей і змістів життєдіяльності носіїв даної культури, а й виступають одним з основних орієнтирів для самовизначення та самопізнання людини.

9. В історії євро-американської культури в контексті цивілізаційно-інноваційного та синергетичного підходів можна виділити чотири цикли, які правомірно розглядати як глобальні революції, що змінили наукову картину світу. Першою з них була революція XVII ст. Вона ознаменувала собою становлення класичного природознавства. Наприкінці XVIII – у першій половині XIX ст. відбулася друга наукова революція, яка визначила перехід до нового стану природознавства – дисциплінарно організованої науки. Зародження глобальної цивілізації та поняття: “цивілізація – це континуум культур” також стосується цього періоду. Від кінця XIX до середини XX ст. мала місце третя цивілізаційно-інноваційна хвиля, пов'язана з перетворенням стилю мислення класичної науки і становленням нового, некласичного природознавства. У 80-х рр. ХХ ст. виникла всесвітня інформаційна мережа Інтернет, яка започаткувала єдине світове розподілене інформаційно-стільникове співтовариство, світову історію інформатизації суспільства. Отже, в останню третину ХХ ст. відбувається четверта глобальна наукова революція, під час якої народжується інформаційна цивілізація. У процесі визначення науково-дослідницьких пріоритетів поряд із власне пізнавальною метою дедалі більшу роль починають відігравати цілі культурологічного та соціально-політичного характеру. Узагальнюючи вищезазначене, історико-культурологічну ретроспективу хронологічних засобів усіх етапів, включаючи й інформаційну цивілізацію, можна уявити собі в такій послідовності: мова, друкарство, телекомунікації і телерадіозв’язок, електронно-обчислювальна техніка, локальні інформаційно-стільникові мережі, людиноприродні об'єкти, єдина світова розподілена інформаційно-стільникова спільнота.

10. У дослідженні визначена структура сучасної техногенної цивілізації. Вона подається як “тріада”, що складається із засобів зв'язку (телекомунікації та телерадіозв’язок) інтернаціоналізації і глобалізації економіки глобальних проблем цивілізації, занурена в континуум культур зі своєю поліетносферою. Техногенна цивілізація, а потім інформаційна революція зумовили прискорення процесу інтернаціоналізації та глобалізації економіки і залучення країн до міжнародного розподілу праці, обміну продукцією, інформацією та культурними надбаннями. Історико-культурологічний процес цивілізаційної еволюції наприкінці ХІХ – початку ХХІ ст. призвів до так званих глобальних проблем, що принесли серйозну загрозу існуванню людства. Вони мають загальнолюдський планетарно-цивілізаційний характер: iнтерсоцiальнi, iнтерекологiчні, iнтердемографiчні. Нагальною залишається і iнтеросвiтня проблема. Її складовими є: планетарне культуротворче мислення, фундаменталізація та гуманізація освіти, єдиний інформаційно-освітній простір.

11. У дисертації запропонована структура інформаційної цивілізації, яка зароджується. Вона складається із трьох таких взаємопов’язаних, взаємозалежних та взаємодіючих інваріантних компонентів: єдиного світового розподіленого інформаційно-стільникового співтовариства інформаційної економіки відкриття та освоєння нових видів енергії, занурених у федерацію культур зі своєю ноосферою. Єдине світове розподілене інформаційно-стільникове співтовариство – це інформаційна цивілізація з децентралізованими розподілено-функціональними адміністративно-територіальними, соціально-економічними та культурологічними стільниками, які адекватно відбивають стільникову структуру простору Всесвіту. Культурологічну основу інформаційної цивілізації становлять не тільки технічні засоби, високі технології, а й знання як її основний фундамент. У межах цих тенденцій інформаційна цивілізація трактується як “суспільство, основане на знаннях”. Зі зростанням ролі культури, теоретичних знань як джерела інновацій у різних галузях пов’язана зміна поняття послуг та запропонована характеристика постіндустріального суспільства, в якому на зміну “економіки товарів-речей” приходить “економіка послуг”, зокрема у сфері культури.

12. Сьогодні етнічне відродження розглядається як одна з основних рис розвитку планетарної цивілізації. Психологічні зміни в настроях людей, пов’язані з дедалі більшим інтересом до коренів, традицій і звичаїв попередніх поколінь, пояснюється низкою чинників культурологічного характеру. По-перше, пошуками орієнтирів і стабільності в перенасиченому інформацією і нестабільному світі; по-друге, інтенсифікацією міжетнічних контактів, як безпосередніх (трудова міграція, студентські обміни, переміщення мільйонів емігрантів і біженців, туризм), так і опосередкованих сучасними засобами масової комунікації. Етноси з подібними стереотипами поводження створюють величезні етнічні коаліції - суперетноси, які в історії, звичайно, називають “культурами”, “цивілізаціями”, “світами”. Слід визнати, що народи, етноси, групи й організації, що перебувають у тісному контакті або виступають один проти одного, пов'язані між собою й утворюють об'єднану спільноту – континуум культур, тобто єдину цивілізацію. Сучасний світ, незважаючи на унікальність і різноманіття континууму культур, став взаємопов’язаним і взаємозалежним. При цьому культури зберігають свою ментальність та традиційні особливості (Латинська Америка, Китай, Індія, Японія тощо), а їх діалог стає основним напрямом інтеріснування народів.

13. Інтеріснування передбачає континуум культур, а основною одиницею виміру культури в історії виступає етнос. Кожний етнос має свою етносферу, етнічні галактики – поліетносферу як одну з оболонок Землі, але з урахуванням численних розбіжностей при взаємодії етносів, кожного зі своєю етносферою, з природним середовищем. Поліетносферу визначено як серію процесів виникнення етносів у тих чи інших регіонах – етногенез, розширення первинних субстратів, перетворення їх у частину етнічної історії людства та розпад етнічних колективів. Формування поліетносфери та поліетносферогенезу відбувається на основі континууму культур. І тільки коли природним світом людини будуть остаточно сформовані інфосфера, а потім екосфера і поліетносфера, лише в такому разі будуть створені всі передумови для ноосферогенезу як гаранта сталого майбутнього людства.

14. Планетарна цивілізація, яка опанувала небачений культурологічний та технологічний потенціал, зможе уникнути самознищення у черговій точці біфуркації тільки в тому разі, якщо люди встигнуть своєчасно вдосконалити систему базових цінностей, норм і механізмів самоорганізації відповідно до нових вимог історії. Це передбачає, зокрема, що розмаїтість макрогрупових культур, самоорганізованих за моделлю “вони – ми”, буде сходити нанівець, трансформуючись у дедалі більшу розмаїтість мікрогрупових та індивідуальних культур. Цьому процесові може сприяти розвиток нового, глобального виміру, названого інтеріснуванням.

15. У процесі інтеріснування в контексті світової культури узагальнюються кращі зразки національних культур як її іманентні складові. Українська культура є однією із світових національних культур. Історіософська розробка історії та теорії культури привертає увагу до проблеми внутрішнього діалогізму української національної культури. У другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. це було зумовлено перебуванням у складі двох імперій, що гальмувало суспільний культурно-економічний розвиток, хоч і створювало ілюзорну причетність до цивілізаційних процесів. Історія української культури в ХХ ст. – це доба складного і суперечливого розвитку, який, з одного боку, дедалі більше залучав Україну до загально-світового культурного процесу, а з іншого, – у воєнних та суспільно-політичних колізіях руйнував фундаментальні засади національного народного буття, нищив витвори культури, як і її носіїв. Серед найбільш дискусійних і неоднозначних проблем культурно-політичної історії України кінця ХІХ – першої третини ХХ ст. залишається проблема вивчення суті й оцінки так званої “українізації”. Дослідження доводить, що процес українізації, як такий, зародився ще наприкінці ХІХ ст. і має дві полярні оцінки в українознавстві. І тільки з 1991 р., коли незалежність України стає фактом світової політики, розпочався поступовий процес подолання культурної ізоляції і входження до загальносвітового культурного простору.

Проведене дослідження дозволяє авторові висловити рекомендації щодо використання матеріалів дисертації.

1. Результати дослідження становлять певну методологічну базу для подальшої розробки як вузлових моментів всесвітньої історії і, насамперед, трагічних періодів розвитку в ХХ ст., так і визначення ролі культур у подоланні її негативних наслідків. Використовуючи розроблену концепцію розгляду всесвітньої історичної еволюції культури, можливе подальше вивчення картини багатомірного цілісного сучасного світу, суспільства, людини, природи.

2. Матеріали дослідження сприяють подальшому вивченню процесу формування й розвитку глобальної цивілізації та ролі суперкультур у розмаїтих процесах трансформації людської спільноти, всебічному аналізові світової глобалізації та її впливу на розвиток економіки, культури, соціуму, людини.

3. Для процесу реформування культурно-духовної сфери України пропонується здійснити:

• вдосконалення законодавчої бази для культури, мистецтва, суміжних сфер суспільного життя, яка б відповідала сучасним світовим вимогам та українським особливостям;

• реорганізацію державних та регіональних інституцій, які донині “керували культурою”, аби спрямувати їх діяльність на підтримку культури;

• заохочення недержавних культурно-мистецьких спілок та організацій, які покликані забезпечити ефективний розвиток культури;

• гуманізацію культурного життя, передусім у сфері освіти та науки;

• створити режим здорового протекціонізму щодо вітчизняної культури, аби забезпечити її конкурентоспроможність, не допустити нової “культурної колонізації” України, сприяти її входженню в континуум світових культур.

Публікації автора:

Монографії

1. Культура. Цивілізація. Глобалізація (кінець ХІХ – початок ХХІ ст.). В 2 т. Т. 1: Монографія. – Х.: Основа, 2001. – 520 с. – Бібліогр.: 1024 назв. (30,23 друк. арк.).

2. Культура. Цивілізація. Глобалізація (кінець ХІХ – початок ХХІ ст.). В 2 т. Т. 2: Монографія. – Х.: Основа, 2001. – 400 с. – Бібліогр.: 866 назв. (23,25 друк. арк.). – Рец.: Касьянов Г. Глобальна еволюція людства: культурно-цивілізаційний вимір // Вісн. Кн. палати. – 2001. – № 12. – С. 14.

3. Історія української культури: Монографія. – Х.: ХДАК, 2001. – 400 с. – Бібліогр.: 258 назв. (27,02 друк. арк.). – Рец.: Удод О. Вагомий здобуток української історико-культурологічної науки // Бористен. – 2001. – № 12. – С. 5.

4. Історико-культурологічні аспекти психоаналізу: Монографія. – Х.: Основа, 2001. – 152 с. – Бібліогр.: 240 назв. (8,85 друк. арк.). – Рец.: Дусавицький О.К. Психоаналіз та культура: сучасний підхід, нове значення, взаємозв’язок та взаємовплив // Вісн. Харк. держ. акад. культури: Зб. наук. пр. – Х., 2001. – Вип. 7. – С. 149-150.

5. Вища освіта в країнах Заходу: соціальні та етичні аспекти / Харк. держ. акад. культури. – Х.: ХДАК, 1999. – 152 с. (8,84 друк. арк.).

6. Харьковский государственный институт культуры, 1929-1979. – Харьков: Вища шк. Изд-во пpи Хаpьк. ун-те, 1979. – 72 с. (У співавторстві з А.Л. Оприщенком, В.З. Фрадкіним, Г.Й. Чернявським. Особисто автору належить 1 друк. арк.).

7. Интеллигенция Советской Украины (некоторые вопросы историографии и методологии исcледования) / АН СССР. Ин-т истории. – Киев: Наук. думка, 1988. – 190 с. (У співавторстві з Г.С. Брега, М.М. Варварцевим, Н.В. Комаренко, Ю.О. Курносовим, Л.І. Ткачовою. Особисто автору належить 1,2 друк. арк.).

Статті у наукових фахових виданнях

1. Організація культурно-освітньої справи на Україні // Укр. іст. журн. – 1975. – № 10. – С. 142-149. (0,75 друк. арк.).

2. Державне керівництво в галузі культури у радянській історичній літературі (1926-1937 рр.). // Питання історії СРСР: Респ. міжвід. темат. наук. зб. – К., 1975. – Вип. 20. – С. 132-141. – Бібліогр.: 46 назв. (0,75 друк. арк.).

3. Охорона, примноження і широке використання духовних цінностей – вимога Конституції СРСР / Укр. т-во охорони пам'ятників історії та культури. – К., 1978. – 20 с. – Бібліогр.: 20 назв. (У співавторстві з М.В. Дяченком. Особисто автору належить 0,7 друк. арк.).

4. Великий Октябрь и культурно-просветительная деятельность научной интеллигенции Украинской ССР (1921-1925) // Вопр. истории СССР: Респ. межвед. науч. сб. / Харьк. гос. ун-т им. А.М. Горького. – Харьков, 1979. – Вып. 24. – С. 58-64. – Библиогр.: 16 назв. (0,51 друк. арк.).

5. Из истории идейно-политического перевоспитания старого учительства УССР (1921-1925) // Вопр. истории СССР: Респ. межвед. науч. сб. / Харьк. гос. ун-т им. А.М. Горького. – Харьков, 1980. – Вып. 25. – С. 51-58. – Библиогр.: 15 назв. (0,72 друк. арк.).

6. Великий Жовтень і залучення старої технічної інтелігенції до соціалістичного будівництва в Українській РСР (1917-1925 рр.) // Укр. іст. журн. – 1984. – № 11. – C. 67-78. (У співавторстві з В.П. Литвиновою. Особисто автору належить 0,5 друк. арк.).

7. Динамика социальной структуры интеллигенции в переходной период: (На материалах Украинской ССР) // Советский народ – новая интернациональная общность людей: [Сб. науч. тр.] / АН СССР. Ин-т истории СССР и др. – Кишинев, 1987. – С. 198-201. (0,43 друк. арк.).

8. Інтелігенція України під час голодомору на початку 20-х рр. // Культура України: Зб. ст. / Харк. держ. ін-т культури. – Х., 1993. – [Вип. 1]. – С. 33-44. (0,52 друк. арк.).

9. Харьковский государственный институт культуры // Высшие учебные заведения Харькова. – Х., 1995. – С. 151-159. (0,75 друк. арк.)

10. Значення міжнародного співробітництва у підготовці бібліотечно-інформаційних фахівців // Вісн. Кн. палати. – 1997. – № 4. – С. 28-29. (0,32 друк. арк.).

11. Харківський державний інститут культури: досягнення та перспективи // Культура України: Зб. ст. / Харк. держ. ін-т культури. – Х., 1997. – Вип. 4. – С. 3-13. (0,52 друк. арк.).

12. ХДІК на порозі ХХІ століття // Вісн. Кн. палати. – 1997. – № 2. – С. 12-13. (0,29 друк. арк.).

13. Міжнародні зв'язки та оновлення навчальних планів бібліотечно-інформаційної освіти в Україні // Вісн. Кн. палати. – 1998. – № 5. – С. 7-10. (0,34 друк. арк.).

14. Електронне діловодство в Україні: проблеми та завдання впровадження // Вісн. Кн. палати. – 1999. – № 1. – С. 17-19. (0,41 друк. арк.).

15. Інтеріснування культур і концепція поліетносфери: (До проблеми співвідношення понять) // Схід-Захід: Іст.-культурол. зб. / Сх. ін-т українознав. ім. Ковальських та ін. – Х., 1999. – Вип. 2. – С. 160-172. (0,83 друк. арк.).

16. Перспективи розвитку Харківської державної академії культури як фундатора культурологічної та бібліотечно-інформаційної освіти в Україні: (До 70-річчя з дня заснування) // Культура України: Зб. наук. пр. / Харк. держ. акад. культури. – Х., 1999. – Вип. 5. – С. 163-175. (0,52 друк. арк.).

17. Гуманізація освіти і культури // Вісн. Харк. держ. акад. культури: Зб. наук. пр. – Х., 2000. – Вип. 2. – С. 99-109. – Бібліогр.: 7 назв. (0,74 друк. арк.).

18. Етнокультурний розвиток: етапи та структура // Бористен. – 2000. – № 11. – С. 9-10. – Бібліогр.: 12 назв. (0,41 друк. арк.).

19. Історико-філософські аспекти ролі фінансової кризи 1987 р. в кінці техногенної парадигми розвитку індустріальних суспільств // Гуманіт. журн. – 2000. – № 1. – С. 60–65. – Бібліогр.: 10 назв. (0,55 друк. арк.).

20. Історичні аспекти екологічного погляду на глобальну енергетичну систему // Зб. наук. пр. Сер. Історія та географія / Харк. держ. пед. ін-т ім. Г.С. Сковороди. – Х., 2000. – Вип. 5. – С. 80-89. – Бібліогр.: 10 назв. (0,53 друк. арк.).

21. Історичні аспекти розвитку індустріальної цивілізації на шляху до інформаційного суспільства // Грані: Наук.-теорет. і громад.-політ. альм. / Дніпропетр. держ. ун-т. – Д., 2000. – № 6. – С. 22-26. – Бібліогр.: 13 назв. (0,54 друк. арк.).

22. Історія культури України: історіогр. огляд // Сіверян. літопис. – 2000. – № 6. – C. 80-89. – Бібліогр.: 17 назв. (0,86 друк. арк.).

23. Монополізація радянською системою основних сфер духовного життя суспільства 30-х років // Вісн. Держ. акад. кер. кадрів культури і мистец. – К., 2000. – № 3. – С. 99-111. – Бібліогр.: 26 назв. (0,53 друк. арк.).

24. Основні етапи та тенденції розвитку цивілізації // Вісн. Харк. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна. – Х., 2000. – № 485: Історія, вип. 32. – С. 94-103. (0,76 друк. арк.).

25. Поняття “культура” як феномен суспільства // Вісн. Київ. нац. ун-ту культури і мистец. Сер. Історія. – К., 2000. – Вип. 2. – С. 116-125. – Бібліогр.: 18 назв. (0,58 друк. арк.).

26. Просвіта і більшовизм: ідеологізація культурного життя України в 20-х рр. // Вісн. Харк. держ. акад. культури: Зб. наук. пр. – Х., 2000. – Вип. 3. – С. 4-26. – Бібліогр.: 33 назв. (1,4 друк. арк.).

27. Самовизначення людини в культурі // Вісн. Держ. акад. кер. кадрів культури і мистец. – К., 2000. – № 4. – C. 5-13. – Бібліогр.: 16 назв. (0,79 друк. арк.).

28. Сучасна культура: динаміка та тенденції розвитку // Вісн. Держ. акад. кер. кадрів культури і мистец. – К., 2000. – № 2. – С. 5-10. – Бібліогр.: 12 назв. (0,85 друк. арк.).

29. Електронні бібліотеки в Україні: перспективи розвитку // Бібл. вісн. – 2001. – № 5. – C. 31-34. (0,35 друк. арк.).

30. Історико-філософські аспекти становлення культурології (фрейдизм) // Вісн. Кн. палати. – 2001. – № 6. – C. 27-32. – Бібліогр.: 42 назв. (0,56 друк. арк.).

31. Історико-філософські аспекти становлення культурології як науки (школа функціоналізму) // Вісн. Держ. акад. кер. кадрів культури і мистец. – К., 2001. – № 1. – C. 47-53. – Бібліогр.: 24 назв. (0,52 друк. арк.).

32. Історико-філософські аспекти феномена “цивілізація” (огляд літератури) // Вісн. Харк. держ. акад. культури: Зб. наук. пр. – Х., 2001. – Вип. 6. – С. 4-24. – Бібліогр.: 126 назв. (1,52 друк. арк.).

33. Історіографічні аспекти становлення культурології (школа еволюціонізму) // Схід-Захід: Іст.-культурол. зб. / Сх. ін-т українознав. ім. Ковальських та ін. – Х., 2001. – Вип. 3. – С. 112-129. – Бібліогр.: 17 назв. (1,2 друк. арк.).

34. Концептуальні основи переходу від традиційного до онлайнового та дистанційного навчання (з досвіду університетів США і Канади) // Вчені зап. Харк. гуманіт. ін-ту “Нар. укр. акад”. – Х., 2001. – Т. 7. – С. 142 – 152. – Бібліогр.: 8 назв. (0,64 друк. арк.).

35. Проблеми культури України 30-х рр. ХХ ст. // Вісн. Харк. держ. акад. культури: Зб. наук. пр. – Х., 2001. – Вип. 4. – С. 4-17. – Бібліогр.: 27 назв. (0,98 друк. арк.).

36. Проблеми становлення та розвитку соціальних функцій масової культури // Вісн. Харк. держ. акад. культури: Зб. наук. пр. – Х., 2001. – Вип. 5. – С. 4-19. – Бібліогр.: 33 назв. (1,1 друк. арк.).

37. Становлення та розвиток культурології як науки: історіографічний аспект // Бібл. планета. – 2001. – № 2. – С. 32-35. – Бібліогр.: 53 назв. (0,28 друк. арк.).

38. Історико-культурологічні аспекти впливу інноваційних циклів на геопростір // Сіверян. літопис. – 2001. – № 4. – С. 90–96. (0,61 друк. арк.).

39. Історичні аспекти криз техногенної цивілізації // Вісн. Харк. держ. акад. культури: Зб. наук. пр. – Х., 2001. – Вип. 7. – С. 4–11. – Бібліогр.: 16 назв. (0,55 друк. арк.).

40. Історія культури та цивілізації в синергетичній парадигмі // Вісн. Харк. держ. акад. культури: Зб. наук. пр. – Х., 2001. – Вип. 8. – С. 4-20. – Бібліогр.: 70 назв. (1,8 друк. арк.).

41. Історіографічні аспекти становлення культурології як науки (школа дифузіонізму) // Дніпропетр. іст.-археогр. зб. – Д.: Генеза, 2001. – Вип. 2. – С. 255–276. (1,76 друк. арк.).

42. Від техногенної цивілізації до інформаційної: виробництво та використання послуг і знань // Вісн. Кн. палати. – 2000. – № 4. – С. 21-23. (0,75 друк. арк.).

43. Глобальні проблеми земної цивілізації: минуле та сьогодення // Вісн. Кн. палати. – 2000. – № 10. – С. 26-32. – Библиогр.: 57 назв. (1,07 друк. арк.).

44. Дистанційна освіта в США // Новий колегіум. – 2000. – № 5. – С. 31-35. – Бібліогр.: 7 назв. (0,44 друк. арк.).

45. Інформаційна цивілізація: проблеми становлення та розвитку // Вісн. Кн. палати. – 2000. – № 6. – C. 11-14. – Бібліогр.: 24 назв. (0,82 друк. арк.).

46. Континуум культур: проблеми взаємозалежності та співробітництва // Культура України: Зб. наук. пр. / Харк. держ. акад. культури. – Х., 2000. – Вип. 6: Мистецтвознавство. – С. 4-12. – Бібліогр.: 10 назв. (0,71 друк. арк.).

47. Культура та інтелігенція України після Жовтневої революції 1917 р. // Культура України: Зб. наук. пр. / Харк. держ. акад. культури. – Х., 2000. – Вип. 7: Мистецтвознавство. – С. 4-15. – Бібліогр.: 40 назв. (0,88 друк. арк.).

48. Освіта в інформаційній цивілізації // Вісн. Кн. палати. – 2000. – № 9. – С. 17-19. – Бібліогр.: 14 назв. (0,41 друк. арк.).

49. Культура України в роки незалежності // Культура України: Зб. наук. пр. / Харк. держ. акад. культури. – Х., 2001. – Вип. 8: Мистецтвознавство. – С. 4-16. – Бібліогр.: 13 назв. (1,05 друк. арк.).

50. Методологічні засади історико-культурологічного процесу // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. / НАН України. Ін-т історії України. – К., 2002. – Вип. 6. – С. 16-32 (1,5 друк. арк.).

Підручники та матеріали конференцій

58. Історія української художньої культури: Навч. посіб. / Під ред. автора; Харк. держ. ін-т культури. – Х.: ХДІК, 1991. – 92 с. (5,35 друк. арк.).

59. Історія української художньої культури: Підруч. для студ. вищ. навч. закладів мистец. і культури / Харк. держ. акад. культури. – Х.: ХДАК, 1999. – 194 с.: іл. – Бібліогр.: 232 назв. (У співавторстві з Л.Г. Тишевською. Особисто автору належить 10,0 друк. арк.).

60. Історія художньої культури. Первісність. Стародавній світ: Підруч. для студ. вищ. учб. закладів мистец. і культури / Харк. держ. акад. культури. – Х.: ХДАК, 1999. – 210 с.: іл. – Бібліогр.: 150 назв. (У співавторстві з О.А. Гаврюшенком, О.В. Кравченком. Особисто автору належить 7,5 друк. арк.).

61. Історія художньої культури. Візантія. Арабо-мусульманський світ. Китай. Японія: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. мистец. і культури / Харк. держ. акад. культури. – Х.: ХДАК, 2001. – 181 с. – Бібліогр.: 15 назв. (У співавторстві з О.А. Гаврюшенком, О.В. Кравченком. Особисто автору належить 8,0 друк. арк.).

62. Історія художньої культури. Середньовіччя. Відродження: Підруч. для студ. вищ. навч. закладів мистец. і культури / Харк. держ. акад. культури. – Х.: ХДАК, 2001. – 189 c.: іл. – Бібліогр.: 9 назв. (У співавторстві з О.А. Гаврюшенком, О.В. Кравченком. Особисто автору належить 7,0 друк. арк.).

63. Історія художньої культури. Західна Європа, ХVІІ і ХVІІІст.: Підруч. для студ. вищ. навч. закладів мистец. і культури / Харк. держ. акад. культури. – Х.: ХДАК, 2001. – 183 c.: іл. – Бібліогр.: 9 назв. (У співавторстві з О.А. Гаврюшенком, О.В. Кравченком. Особисто автору належить 8,4 друк. арк.).

64. Історія художньої культури.Західна Європа, ХІХ–ХХ ст.: Підруч. для студ. вищ. навч. закладів мистец. і культури / Харк. держ. акад. культури. – Х.: ХДАК, 2001. – 205 c.: іл. – Бібліогр.: 9 назв. (У співавторстві з О.А. Гаврюшенком, О.В. Кравченком. Особисто автору належить 8,5 друк. арк.).

65. Всесоюзна конференція істориків культури // Укр. іст. журн. – 1975. – № 5. – С. 155-156.

66. Советская власть и буржуазная интеллигенция (на материалах УССР) // Советская интеллигенция и ее роль в коммунистическом строительстве в СССР: Тез. докл. Всесоюз. конф., Новосибирск, июнь 1979 г. / АН СССР. Ин-т истории СССР. – М., 1979. – [Т.] 1. – C. 110-114.

67. Симпозіум з міждисциплінарних проблем дослідження історії культури // Укр. іст. журн. – 1985. – № 2. – C. 156.

68. Всесоюзний симпозіум, присвячений проблемам вивчення соціалістичної культури // Укр. іст. журн. – 1985. – № 5. – С. 160.

69. Из истории организации музейно-краеведческой работы в период построения фундамента социализма // Первая Всесоюзная научная конференция по историческому краеведению (г. Полтава, октябрь 1987 г.): [Тез. докл. и сообщ.]. – К., 1987. – C. 237-238.

70. Итоги и перспективы развития болгаристики в Харьковском государственном институте культуры // Харьков и Болгария: Материалы науч. конф. / Болгар. культур.-информ. центр в Москве и др. – М., 1991. – С. 23-29.

71. Українська культура першої половини ХІХ століття // Культура України: історія і сучасність: Міжнар. наук.-теорет. конф., 25-26 жовт. 1994 р.: Тези доп. / Харк. держ. ін-т культури. – Х., 1994. – С. 21-22.

72. Интеллигенция Украины в условиях начала формирования тоталитарной системы // Тоталитаризм и антитоталитарные движения в Болгарии, СССР и других странах Восточной Европы (20-80-е годы ХХ века): Материалы междунар. науч. конф., Харьков, 21-23 сент. 1993 г. / Харьк. гос. ин-т культуры. – Х., 1995. – Т. 2. – С. 278-287.

73. Міжнародна діяльність ХДІК у сфері бібліотечно-інформаційної освіти // Проблеми оновлення вищої бібліотечної та інформаційної освіти: Міжнар. конф., 15-18 трав. 1995 р.: [Зб. ст.] / Харк. держ. ін-т культури. – Х., 1996. – С. 9-14.

74. Глобалізація проблем війни і миру // Побудова культури миру: універсальні цінності та служіння суспільству: [Тези доп. міжнар. конф., Київ, груд. 2000 р.]: Додатк. матеріали / Міжреліг. та міжнар. федерація за мир в усьому світі та ін. – К., 2000. – С. 1-2.

75. Процес соціалізації в контексті глобальних проблем людства // Культура політиків в Україні у контексті світових трансформаційних процесів: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф., Київ, 12-13 груд. 2001 р. / Київ. держ. акад. кер. кадрів культури і мистец. – К., 2001. – С. 128-130.

76. Українська культура та інтелігенція в умовах кризового суспільства // Вчені зап. Харк. гуманіт. ін-ту “Нар. укр. акад.”. - Х., 2001. – Т. 6-ІІ: Громадянськість інтелігенції: шляхи формування у кризовому суспільстві. – С. 86–89.

77. Історія української культури у глобально-цивілізаційному вимірі // Духовна культура в інформаційному суспільстві: Матеріали міжнар. наук.-теорет. конф. – Х., 2002. – С. 4-5.