Анотація до роботи:

ІЗОТОВ А.О. Історико-містобудівне формування Китаївського комплексу в контексті розвитку Києва Х – початку ХХІ століть. – Рукопис.

Дисертація на здобуття науково ступеня кандидата архітектури за спеціальністю 18.00.01 – Теорія архітектури, реставрація пам’яток архітектури. – Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури. – Київ, 2008.

Китаївським комплексом в роботі визначено сукупність історичних, археологічних, спелеологічних, архітектурних та природних елементів, історично поєднаних в межах урочища Китаїв, яке є адміністративно-територіальною одиницею сучасного Голосіївського району міста Києва. Даний комплекс, пройшовши всі етапи сталого формування, має риси притаманні історичному розвитку й самого Києва: від часів освоєння Київського Придніпров’я першими поселеннями до середини ХХ століття. При цьому комплекс увібрав та зберіг значний історико-культурний потенціал, який досі не знайшов гідного відображення та не був акумульований в ґрунтовне узагальнююче дослідження. Враховуючи це, в дисертаційній роботі з’ясовано та досліджено історико-містобудівне формування Китаївського комплексу; визначено етапи, умови, чинники та особливості цього процесу, виявлені та досліджені його втрачені елементи.

В результаті активної урбанізації південної київської околиці, комплекс опинився в серединній зоні міста та перебуває під загрозою порушення свого традиційного характеру середовища, що обумовило розробку науково-обґрунтованих рекомендацій щодо регенерації історичного середовища комплексу, зокрема щодо відтворення його втрачених елементів та подальшого розвитку з використанням існуючого історико-культурного потенціалу.

Аналізуючи історико-містобудівне формування Китаївського комплексу, можна зробити наступні висновки:

1. На даний час узагальнююче дослідження історико-містобудівного формування Китаївського комплексу та наукові розробки щодо його подальшого розвитку відсутні.

2. На основі проведеного дослідження виявлено та введено до наукового обігу архівні, історіографічні та іконографічні матеріали, зокрема, плани та карти кінця ХVІІІ – початку ХХ століть, а також креслення та начерки складових елементів Китаївського комплексу, в тому числі Спасо-Преображенського скиту створених протягом кінця ХVІІІ – початку ХХІ століть; зібрана та упорядкована правова база щодо комплексу в часових межах 1929-2007 років; введені до наукового обігу історії архітектури досі невідомі імена лаврських зодчих: рясофорного монаха Анастасія, лаврського архітектора В.Іванова, ієродиякона О.Памви, послушника Андрія Петренка, ще потребують свого подальшого та окремого дослідження. Розширено перелік творчого наробку архітектора В.Ніколаєва, який спроектував ряд будівель Спасо-Преображенського скиту.

3. Розроблено та вперше введено до наукового обігу графічні реконструкції складових елементів Китаївського комплексу: первісної об’ємно-просторової структури Троїцької церкви Китаївської пустині, церкви Преображення Господнього, архітектурно-планувальної структури Спасо-Преображенського скиту.

Вперше проведено комплексне дослідження Спасо-Преображенського скиту та розроблено науково-практичні рекомендації щодо відтворення його окремих будівель і споруд.

4. Головними періодами історико-містобудівного формування Китаївського комплексу є: перші поселення Трипільської, Черняхівської та Пізньозарубинецької культур в регіоні Київського Подніпров’я – V століття; V-ІХ століття; ІХ – середина ХІІІ століття; ХІV століття – 1716 рік; 1716 – початок середина ХІХ століття; друга половина ХІХ – початок ХХ століття; друга половина ХХ – початок ХХІ століття. Історичними, політичними, соціальними, економічними та інші чинниками, які обумовили та впливали на розвиток Китаївського комплексу у визначені періоди були:

освоєння нових територій та перехід окремих кочових племен до осілого способу життя, зміна соціально-етнографічного складу на території Київського Придніпров’я, організація та поглиблення торгівельних зносин;

протекторат Києво-Печерської лаври, секуляризація монастирських земель державою, активізація заміського літнього відпочинку, економічне зростання комплексу в результаті формування промислової забудови, вирішення соціально-побутових потреб населення;

діяльність князя Д.Голіцина, ігумена Аніна, відвідини Києва імператрицею Єлизаветою.

Сьогодні на стан Китаївського комплексу негативно впливають зовнішні чинники, які підрозділяються на містобудівні та екологічні: порушення в функціональному зонуванні території, і як результат – розміщення екологічно небезпечних підприємств в безпосередній близькості до житлової забудови; перевантаження транспортної мережі.

5. Встановлено внутрішні та зовнішні зв’язки Китаївського комплексу: територіальні, природні, функціонально-планувальні, транспортні та пішохідні, об’ємно-просторові, візуальні, політичні, військові, історичні, соціальні, економічні, духовні, культурні. На всіх етапах розвитку комплексу головними були його візуальні, культурні та духовні зв’язки, які вплинули на розвиток Китаївського комплексу, його інтеграцію до містобудівної структури Києва.

6. Формування історичного оточення Китаївського комплексу припадає на такі періоди: освоєння території Київського Придніпров’я Трипільською, Черняхівською та Пізньозарубенецькою культурами; ХІ-ХІІІ століття; ХVІ-ХVІІ століття; ХІХ-ХХІ століття. Період ХХ – початку ХХІ століття поділяється на кілька значних етапів, пов’язаних з функціонально-планувальною та об’ємно-просторовою організацією території: початок 1900-1930-ті роки; 1946-1950-ті роки; 1960-1980-ті роки; 1990-ті – початок ХХІ століття. Формування історичного оточення та зв’язків Китаївського комплексу, визначили чотири етапи інтеграції комплексу до містобудівної структури Києва: Х – середина ХІІІ століття; ХVІІІ-ХІХ століття, 1923-1960-ті роки, 1960-ті – 2008 роки. На сьогодні Китаївський комплекс перебуває в серединних зонах міста.

7. Історичні, територіальні та планувальні зв’язки історичного оточення з Китаївським комплексом, обґрунтували коригування меж Китаївського історичного ареалу з визначенням його в кордонах, що охоплюють сучасні урочища Болгарське, Самбурки та територію колишнього Спасо-Преображенського скиту. Рекомендовано подальше розширення меж історичного ареалу з визначенням в межах колишньої Китаєво-Голосіївської лісної дачі.

8. На основі визначених візуальних зв’язків, з метою їх збереження, розкриття та удосконалення розроблено межі зон регулювання забудови: Китаєво-Голосіївську (вулиця Учбова, 5/8 – провулок Учбовий – вулиця Трахтемирівська – вулиця Академіка Кащенка – провулок Самбірський – вулиця Ягідна, 9 – вулиця Степана Дуки – вулиця Китаївська до № 9-а – вулиця Червонопрапорна, 42 – проспект Науки – вулиця Учбова) та Корчуватську (проспект Науки – вулиця Червонопрапорна – Лисогірський спуск – вулиця Панорамна – вулиця Ракетна – верхній схил Багринової гори – вулиця Моторна – проспект Науки).

9. Подальший розвиток Китаївського комплексу та його історичного оточення повинен регулюватись визначеними в роботі містобудівною буферизацією історичних територій, історичною відповідністю, візуалізацією середовища, містобудівною пріоритетністю. Визначено за необхідне врахування принципу спадковості розвитку комплексу. Відповідно до містобудівної буферізації історичних територій рекомендовано встановлення буферної зони в межах території колишнього Спасо-Преображенського скиту, історичні межі якого в сучасній планувальній структурі визначено на основі аналізу виявленого картографічного матеріалу: вул. Ягідна – Самбірський пров. – вул. Академіка Кащенка – приватна забудова с. Мишоловка по вул. Академіка Кащенка, 45-49. Зміна функціонального призначення окремих територій, збереження та розвиток існуючої пішохідно-транспортної мережі, відновлення втрачених та розвиток існуючих візуальних зв’язків комплексу на внутрішньому та зовнішньому рівнях, забезпечить покрашення містобудівних якостей комплексу та збереження його як історичного, культурного та містобудівного елементу структури Києва.

Отримані в роботі результати вказують на необхідність комплексного наукового підходу до дослідження розвитку історико-містобудівних осередків зі значним історико-культурним потенціалом, а отже обумовлюють проведення подальших досліджень саме в цьому напрямку. Крім того, вони також можуть стати не лише необхідною науковою базою в питаннях забезпечення збереження традиційного характеру середовища Китаївського комплексу та його історичного оточення, але й для інших історичних населених місць, забезпечивши таким чином збереження культурного надбання сучасної України для прийдешніх поколінь.

Публікації автора:

Статті в наукових фахових виданнях з архітектури, затверджених ВАК України

1. Ізотов А.О. Китаївський історико-археологічний та архітектурний комплекс у Києві: основні етапи формування і дослідження / А.Ізотов // Українська академія мистецтв. Дослід. та наук.-метод. праці. – К, 2003. – Вип. 10. – С.53-64;

2. Ізотов А.О. Художні особливості Китаївського архітектурно-ландшафтного комплексу V-ХХІ століть у Києві / А.Ізотова / Київськ. державн. ун-т. будівництва і архітектури // Сучасні проблеми архітектури та містобудування. Наук.-тех. зб. – К.: КНУБА, 2003. – С.60-72. – Вип. 11-12;

3. Ізотов А.О. Домінантні споруди монастирського комплексу ХVІІІ – першої половини ХХ століть Китаївської пустині: аспекти реставрації і функціонування в сучасних умовах / А.Ізотов / Одеська держ. академ. будівництва і архітектури // Проблемы теории и истории архитектуры Украины: Изучение и охрана архитектурного наследия. Сб. науч. трудов. – Одесса: Астропринт, 2004. Вып. 5. – С.185-192;

4. Ізотов А.О. Іконографічні матеріали як джерело дослідження Китаївського комплексу в Києві А.Ізотов // Українська академія мистецтв. Дослід. та наук.-метод. праці. – К, 2004. – Вип. 11. – С.308-318;

5. Ізотов А.О. Троїцька церква Китаївської пустині: образно-просторова еволюція храму // Українська академія мистецтв. Дослід. та наук.-метод. праці. – К, 2005. – Вип. 12. – С.249-263;

6. Ізотов А.О. Еволюція архітектурно-планувальної структури Китаївського комплексу за картами та планами кінця ХVІІІ – початку ХХ століть / А.Ізотов / Київськ. державн. ун-т. будівництва і архітектури // Сучасні проблеми архітектури та містобудування. Наук.-тех. зб. – К.: КНУБА, 2007. – Вип. 17. – С.140-154;

Статті у наукових виданнях з історичних наук та мистецтвознавства,

затверджених ВАК України

7. Ізотов А.О. Китаївський комплекс у Києві в світлі державного законодавства України з охорони пам’яток історії та культури / А.Ізотов // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. – К., 2004. – Вип. 3. – С.71-75;

8. Ізотов Анатолій. Роль київських зодчих у формуванні Китаївського монастирського комплексу ХVІІІ – початку ХХ століть // Мистецтвознавство України. Зб. наук. праць. – К.: Музична Україна, 2005. – Вип. 5. – С.387-398;

Статті у наукових збірниках за матеріалами конференцій

9. Ізотов Анатолій. Літопис Китаївського історико-архітектурного комплексу в постатях. Київ і кияни: матеріали щорічної наук.-практ. конф. / Гол. упр. культури і мистецтв Київської міськ. держ. адмін., Музей історії Києва. – К.: Видавництво „Кий”, 2005. – Вип. 4. – С.27-35;

10. Ізотов А.О. Джерелознавчі аспекти у вивченні Китаївського комплексу в Києві. Монастирські комплекси в контексті християнської культури: зб. наук. праць за матеріалами міжнар. конф. [“Х Могилянські читання”. Ювілейні], (8-9 груд. 2005 р.). – К., 2006. – С.164-176;

11. Ізотов Анатолій Китаївський комплекс у Києві: збереження, відтворення та організація історичного середовища. Київ і кияни: матеріали щорічної наук.-практ. конф. / Гол. упр. культури і мистецтв Київської міськ. держ. адмін., Музей історії Києва. – К.: Видавництво „Кий”, 2006. – Вип. 6. – С.35-43;

12. Ізотов А.О. Преображенський скит у Китаєво. З історії однієї знищеної пам’ятки в контексті її відтворення. Доля музейних зібрань: зб. наук. праць за матеріалами міжнар. конф. [“ХІ Могилянські читання”. До 80-річчя Нац. Києво-Печерського істор.-культ. зап.], (7-8 груд. 2006).– К., 2007. Ч. 1. – С.249-264;

13. Ізотов Анатолій. Відомі та невідомі топоніми й гідроніми Голосіївського району Києва. Київ і кияни: матеріали щорічної наук.-практ. конф. / Гол. упр. культури і мистецтв Київської міськ. держ. адмін., Музей історії Києва. – К.: Видавництво „Кий”, 2007 – Вип. 7. – С.187-195.