1. Всебічний аналіз доступної наукової, науково-методичної літератури вітчизняних та зарубіжних авторів дає підстави стверджувати, що проблематика параолімпійського руху в сучасній українській науково-методичній літературі, незважаючи на бурхливий розвиток вітчизняного інвалідного спорту, висвітлена недостатньо. Бракує ґрунтовних джерел з історії зародження і розвитку міжнародного параолімпійського руху та спортивного руху неповносправних в Україні, наукових праць, у яких би висвітлювалися ідейно-філософські, організаційні, медико-соціальні та інші гуманітарні аспекти параолімпійського руху, теоретико-методологічних розробок щодо методики спортивного тренування в окремих видах інвалідного спорту. 2. Параолімпійський рух сьогодні є важливою складовою міжнародного спорту, важливим чинником забезпечення соціальної адаптації інвалідів у суспільстві, підтримки впевненості та віри неповносправних у власні можливості тощо. Параолімпійський спорт сприяє оптимізації фізичного, психічного, морального стану інвалідів. У системі міжнародного спорту неповносправних передбачено проведення змагань для осіб таких нозологій: з вадами зору, слуху та мови, розумового розвитку, із церебральним паралічем, з ампутованими кінцівками, з пошкодженнями хребта й спинного мозку. Для кожної з цих груп інвалідностей проводяться комплексні міжнародні ігри, світові та регіональні чемпіонати, серед яких найвагомішими є: зимові та літні Параолімпійські ігри, Міжнародні ігри Спеціальної Олімпіади, Всесвітні ігри глухих (Дефлімпійські ігри). Одне з чільних місць у системі міжнародного спорту посідають Параолімпійські ігри. Ці змагання з року в рік набувають неабиякої міжнародної популярності та інтересу з боку світової громадськості. В останні десятиліття спостерігається виразна тенденція зростання темпів розвитку кількісних та якісних показників у їх проведенні: розширюється географія проведення змагань, збільшується кількість країн-учасниць, спортсменів, нозологій спортсменів-учасників, кількість видів спорту. Так, кількість спортсменів-учасників Параолімпійських ігор зросла більш як у десять разів (на перших Параолімпійських іграх у 1960 році (Рим, Італія) змагалося 360 спортсменів, на Параолімпійських іграх у 2000 році (Сідней, Австралія) – 3824 спортсмена); представництво країн зросло у 5 разів (у других Параолімпійських іграх у 1964 році (Токіо, Японія) взяло участь 22 країни, у 2000 році (Сідней, Австралія) – 125); втричі збільшилася кількість видів спорту у програмі змагань (на перших Параолімпійських іграх (Рим, Італія) програма змагань складалася з 6 видів спорту, у 2000 році (Сідней, Австралія) – з 18). 3. Сьогодні в міжнародному інвалідному русі функціонує сім міжнародних організацій, які здійснюють керівництво спортом певної групи інвалідності. Найвищим органом параолімпійського руху є Міжнародний параолімпійський комітет, під юрисдикцією якого діють чотири міжнародні федерації: Міжнародна Сток-Мандевільска федерація спорту на візках – здійснює керівництво спорту осіб на візках із пошкодженнями хребта і спинного мозку (утворена у 1952 році); Міжнародна спортивна організація інвалідів - керує розвитком спорту осіб з ампутованими кінцівками та іншими порушеннями органів руху (утворена у 1964 році); Міжнародна асоціація спорту та рекреації осіб із церебральним паралічем - керує розвитком спорту осіб із церебральним паралічем (утворена у 1978 році); Міжнародна асоціація спорту сліпих - керує розвитком спорту осіб із вадами зору (утворена у 1980 році). Окрім цих федерацій, на міжнародному рівні діють: Міжнародний спортивний комітет глухих – здійснює керівництво спорту осіб із вадами слуху (створений у 1924 році); Міжнародна організація Спеціальних Олімпіад - керує розвитком спорту осіб із вадами розумового розвитку (утворена у 1968 році); Міжнародна асоціація спорту осіб з вадами розумового розвитку - керує розвитком спорту осіб із вадами розумового розвитку (утворена у 1986 році). Міжнародний Параолімпійський комітет координує діяльність міжнародних федерацій і забезпечує проведення Параолімпійських ігор, а також тісно співпрацює з Міжнародним Олімпійським комітетом та іншими міжнародними спортивними організаціями та федераціями. Структуру Міжнародного параолімпійського комітету складають Національні параолімпійські комітети та Національні організації неповносправних (Національні контактні агенства). 4. Керівництво фізкультурно-реабілітаційною та спортивною роботою інвалідів в Україні здійснює Український центр фізичної культури і спорту інвалідів “Інваспорт”, у підпорядкуванні якого діють 27 регіональних центрів, 61 їх відділення в областях, в АР Крим, містах Києві та Севастополі, 26 дитячо-юнацьких спортивних шкіл для дітей-інвалідів, 112 фізкультурно-оздоровчих клубів, а також спеціалізовані дитячо-юнацькі школи інвалідів параолімпійського резерву. За формування національних збірних команд спортсменів-інвалідів України, підготовку і участь їх у Параолімпійських іграх, Спеціальних Олімпіадах, Всесвітніх іграх глухих, чемпіонатах світу та Європи відповідає утворений у 1992 році Національний комітет спорту інвалідів України. Цей комітет об’єднує чотири національні федерації спорту інвалідів: Всеукраїнську спортивну федерацію інвалідів із порушеннями опорно-рухового апарату (утворено у 1992 році); Всеукраїнську спортивну федерацію глухих (утворено у 1992 році); Всеукраїнську спортивну федерацію незрячих (утворено у 1992 році); Всеукраїнську спортивну федерацію інвалідів із вадами розумового та фізичного розвитку (утворено у 1993 році). 5. Одними з перших спортивних федерацій для неповносправних в Україні були створені на початку 30-х років ХХ століття Українське товариство глухих (УТОГ) та Українське товариство сліпих (УТОС). На ці організації покладалися обов’язки щодо підготовки, формування та участі українських спортивних команд у всесоюзних та міжнародних змаганнях. З 1957 року глухі українські атлети у складі збірної команди СРСР вперше беруть участь у Всесвітніх іграх глухих, а у 1960 році незрячі українські спортсмени в складі СРСР дебютували на Міжнародних шахових олімпіадах. Спортсмени-інваліди України у складі збірної команди СРСР вперше виступили у Параолімпійських іграх у Сеулі (1988 р.). Національні збірні спортсменів-інвалідів України успішно виступають з 1992 року самостійними командами на міжнародній спортивній арені. Українські спортсмени-інваліди на чотирьох Параолімпійських іграх в період з 1996 по 2002 р. вибороли загалом 65 медалей, з них 7 золотих, 32 срібних та 26 бронзових. Щорічно в Україні проводяться понад 200 чемпіонатів, першостей та кубків із 17 видів спорту серед інвалідів із вадами зору, слуху, опорно-рухового апарату та інтелекту; проводяться змагання щорічної Спартакіади серед дітей-інвалідів. З активізацією демократичних процесів, гуманізацією українського суспільства спорт неповносправних посідає важливе місце в соціальній адаптації цієї категорії людей. Це, зокрема, знайшло своє відображення у цілій низці Законів України та інших державних програмно-нормативних документах. 6. В процесі роботи узагальнено історичний досвід, тенденції, традиції розвитку параолімпійського руху, що свідчить про розширення спектру використання засобів спорту у фізкультурно-спортивній та оздоровчо-рекреаційній діяльності серед неповносправних. В умовах розбудови національної системи фізичної культури і спорту потреба подальшого широкого та всебічного залучення інвалідів до активних занять фізичними вправами розширюватиметься і набуватиме першочергового значення в процесах соціалізації неповносправних. | 