Анотація до роботи:

Литвин Т. О. Іван Крип’якевич як книгознавець. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук зі спеціальності 27.00.03 – книгознавство, бібліотекознавство, бібліографознавство. Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського НАН України. – Київ, 2008.

У дисертації досліджено місце і роль книгознавчих і бібліотекознавчих поглядів Івана Крип’якевича в національно-культурному житті України новітньої доби. Простежено особливості формування історико-книгознавчих поглядів Івана Крип’якевича у першій половині ХХ ст. Узагальнено науково-організаційну діяльність ученого в розвиток історичної бібліографії. Проаналізовано внесок науковця у розвиток національного книгодрукування і книгопоширення, бібліотекознавство. Розкрито специфіку редакторсько-видавничої діяльності вченого в різні історичні періоди.

Досліджено сфери прояву громадсько-культурної активності Івана Крип’якевича в Бібліотечній комісії “Просвіти” (1913–1939), Бібліологічній комісії Наукового Товариства ім. Шевченка (1909–1939), Українському товаристві бібліофілів (1929–1939) у Львові, Кружку українських екслібрисів (1931) в контексті розвитку українського та європейського бібліологічного руху.

1. У першій половині ХХ ст., час активної творчої діяльності вченого-енциклопедиста І. Крип’якевича, відбувався процес формування української бібліології, а також її складової – історичної бібліографії, яка набула рис наукової дисципліни; започатковано національні школи бібліографів і книгознавців. До цього насамперед прислужилися фахові студії І.Левицького, В.Дорошенка, В.Перетца, М.Комарова, С.Маслова, Л.Биковського, П.Зленка, Ю.Меженка, М.Сагарди, М.Яшека, М.Ясинського, І.Кревецького, Є.Пеленського, І.Калиновича, М.Кордуби, Ф.Максименка, а також І.Крип’якевича як чільного діяча бібліофільсього руху в Західній Україні першої третини ХХ ст., талановитого історика друкарства, книгознавця, редактора і видавця. Власне завдяки цій когорті галицьких і наддніпрянських учених українське книгознавство досягло в міжвоєнний період світового рівня.

2. Водночас наприкінці XIX – початку ХХ ст. на українських землях, що входили до Російської та Австро-Угорської імперій, набуло розвитку прикладне бібліотекознавство, створено підгрунтя для формування бібліотекознавства як окремої галузі науки, за участю І.Крип’якевича відкрито бібліотекознавчі підрозділи Наукового товариства ім. Шевченка у Львові (1909) і товариства “Просвіта” (1913).

3. Як і більшість учнів М.Грушевського І.Крип’якевич належав до державницької школи української історіографії. Концептуальними проблемами у працях ученого виступали питання державотворення і формування української нації. З огляду на це І.Крип’якевич досліджував роль раннього книговидання і друкарства, бібліотек у контексті формування української національної культури, державно-соборного процесу. Для цього він використовував всі складові частини книжкової справи: редагування і видання, книготоргівлю, бібліотечну справу, бібліографію.

4. І.Крип’якевич серед перших дослідників відкинув домінуючі до нього концепції щодо підпорядкованості української книжкової справи російській, а також традиційне датування початків і етапів розвитку національного книгодрукування. Вчений довів, що друкарство і українські книжки на українські землі прийшли не з Москви, а з Заходу, задовго до виходу у Львові “Апостола” (1574) Івана Федорова. “Наші книжки”, на думку вченого, друкували чужі друкарні у Кракові, Празі, Німеччині. І.Крип’якевич також реконстуював шляхи постачання паперу до друкарень Львова, Стрятина, Крилоса, Угорців, Унева, Острога, спробував розшифрувати зміст давніх водних знаків. Книгознавчі студії вченого ще раз підтвердили, що стародавня книга, насамперед для навчання у братських школах, була важливим джерелом інформації про освіту, культуру і побут народу. Він також чи не вперше в національному книгознавстві узагальнив призначення і мистецьку цінність бібліотечних знаків в Україні у XVII–XX ст.

5. Спеціальні студії І.Крип’якевича, а згодом його учнів (Я.Ісаєвича, Я.Запаска, О.Мацюка та ін.) показали негативні фактори розвитку національного книгодрукування і формування читацьких ринків у нову і новітню добу. Це, зокрема, загалом невеликі наклади видань, вузькість їх репертуару у порівнянні з багатою книжковою продукцією Західної Європи. Відповідальність за відставання у національному друці XVI–XIX ст. учений відніс до політики різних чужинецьких влад, зокрема Речі Посполитої, Російської та Австро-Угорської імперій. Гальмував розвиток українського книговидання також низький рівень письменності підневільного населення Прикарпаття і Наддніпрянщини.

6. І.Крип’якевич прагнув надати бібліологічній активності громадськості західноукраїнських земель в Австро-Угорщині і в міжвоєнній Польщі організованого характеру. Цією роботою він, зокрема, займався будучи заступником голови Бібліотечної комісії товариства “Просвіта”; пропагував необхідність застосування чіткої бібліотечної статистики, видання різних каталогів книг і видавництв, обов’язкове фахове навчання громадських бібліотекарів та ін.

І.Крип’якевич вніс певний вклад у розробку концепції, методів і теоретичних засад бібліотечного читачезнавства як відносно самостійної галузі спеціального бібліотекознавства. Підготовлена під його орудою просвітянська анкета (1908) закладала основи наукового вивчення читачів, їхніх інтересів у масових бібліотеках регіону, відповідність тогочасних інформаційних ресурсів громадських бібліотек запитам читачів-українців. Культуру читання пропагував у редагованих ним часописах “Дзвінок” (1911–1914), “Ілюстрована Україна” (1913–1914), “Історичні листки” (1914), “Зоря” (1921), книжкових серіях “Дешева бібліотека” (1909–1910), “Історична бібліотека “Просвіти” (1923–1924) та ін.

7. У складі Бібліографічної комісії НТШ у Львові І.Крип’якевич поряд із І.Левицьким, М.Возняком, М.Кордубою, І.Свєнціцьким, В.Дорошенком, І.Кревецьким займався проблемами укладання ретроспективної та поточної української бібліографії, зокрема систематичних покажчиків з окремих галузей, шукаючи кращі зразки в європейських аналогах. Насамперед узагальнювався досвід поляків, чехів, австрійців, німців і норвежців; аналізувалися також бібліологічні та історичні студії в УРСР, зокрема, ВУАН, Українського наукового інституту книгознавства. Власне, у рамках діяльності цієї комісії та її Бібліографічного бюро І.Крип’якевич прорецензував (анотував) низку українських, російських, польських, німецьких друків.

8. І.Крип’якевич став співзасновником Українського товариства бібліофілів у Львові (1929–1939), члени якого вивчали і прагнули наслідувати досвід роботи Українського наукового інституту книгознавства.

У часописі товариства “Українська книга” (1937–1939) опубліковано студії вченого, які реконструювали початки українського друкарства. І.Крип’якевич також проаналізував тенденції розвитку східно- і західноєврпейського книговидання, досвід бібліофільського руху в Польщі, Чехословаччині, Німеччині, Норвегії, Росії та інших країнах.

9. Уже від початку самостійної наукової діяльності молодий вчений активно публікував критико-оглядові праці, з часом перейшовши до систематичного збору літератури до власної бібліотеки, а також комплексних історіографічних досліджень, узагальнень історичної бібліографії. Критико-бібліографічні зацікавлення І.Крип’якевича сформувалися під впливом професора кафедри всесвітньої історії з окремим узагальненням історії Східної Європи Львівського університету і голови НТШ (1897–1913) у Львові М.Грушевського, галицьких знавців історичної бібліографії І.Калиновича, В.Дорошенка, М.Кордуби. Бібліографічні огляди здебільшого ділилися на аналіз нових надходжень, джерелознавчі (тематичні) огляди інформаційних видань, в ході яких проводився змістовний і формальний аналіз різних видань, оцінювалася їхня наукова, соціальна і практична значимість, художньо-мистецький рівень, складність змісту праці й підготовленості читачів за віком чи фахом. І.Крип’якевич усвідомлював важливість інтеграції західноукраїнської науки, зокрема історичної бібліографії у всеукраїнський і європейський інформаційний простори.

Після Другої світової війни І.Крип’якевич прагнув відродити національну історичну бібліографію, активізувати практичну бібліографічну роботу. Обґрунтував наукову актуальність і суспільну потребу фундаментального видання бібліографії історії України, яка мала показувати тяглість історико-культурних традицій співвітчизників. Підтримував принцип рівності національних мов у бібліографії, який висунула Українська книжкова палата. Вважав доцільним дотримання міжнародних стандартів бібліографічних описів.

10. Аналіз складу особистої бібліотеки та архіву вченого сприяє поповненню інформації не лише про його родину, але й про духовні та інтелектуальні потреби суспільства, рівень освітності окремих громадян і цілих родин, стан книжкового ринку Австро-Угорщини, Росії, Польщі, Чехословаччини, Німеччини, СРСР–УРСР та інших країн. Вважаємо також, що Міністерство культури і туризму, Верховна рада мають розробити спеціальне положення про статус таких бібліотек, фінансування упорядкування та їх зберігання.

Таким чином, І.Крип’якевич як дослідник історії книги і друкарства, організатор бібліотечної справи, активний учасник бібліофільського руху став одним із чільних співавторів історичної бібліографії і загалом української бібліографії. Його праці з історії літописання, друкарства, мистецтва української книжки, бібліотекознавства не втратили наукової вартості й в XXI ст.

11. Вважаємо за доцільне перевидати історико-краєзнавчий і книгознавчий доробок академіка окремим п’ятитомником. Вартувало би також в установах і бібліотеках НАН України започаткувати архівування інформаційних ресурсів національних інтернет-сегментів, які стосуються життя та творчості провідних учених держави, насамперед член-кореспондентів і академіків державних академій наук, створення на їх основі спеціальних електронних журналів відкритого доступу.

Публікації автора:

1. Литвин Т. Книгознавчі зацікавлення Івана Крип’якевича / Тамара Литвин // Іван Крип’якевич у родинній традиції, науці, суспільстві / [відп. ред. Я. Ісаєвич, упор. Ф. Стеблій]. – Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2001. – С. 920–924.

2. Литвин Т. Літопис українського книговидання: здобутки вітчизняної історіографії / Тамара Литвин [рец. на кн.]: Ісаєвич Ярослав. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми (Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2002. – 250 с.) // Наукові записки державного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка. Серія: Історія / [заг. ред. Миколи Алексієвця]. – Тернопіль, 2002. – Вип. 2. – С. 152–153.

3. Литвин Т. Досвід використання окремих газетних відбитків при укладанні краєзнавчої бібліографії західноукраїнських земель першої третини XX ст. / Тамара Литвин // Українська періодика: Історія і сучасність: Доп. та повідомл. сьомої Всеукр. наук.-теорет. конф., Львів, 17–18 трав. 2002 [відп. ред. Мирослав Романюк]. – Львів, 2002. – С. 384–388.

4. Литвин Т. Із журналістської діяльності Івана Крип’якевича / Тамара Литвин // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики / НАН України. ЛНБ ім. В. Стефаника [відп. ред. Мирослав Романюк]. – Львів, 2002. – Вип. 10. – С. 446–453.

5. Литвин Т. Суспільно-культурна і фахова діяльність Українського товариства бібліофілів у Львові (за матеріалами журналу “Українська книга”(1937–1939 рр.) / Тамара Литвин // Українська періодика: історія і сучасність: Доп. та повідомл. восьмої Всеукр. наук.- теорет. конф., Львів, 24–26 жовт. 2003 р. / НАН України. ЛНБ ім. В. Стефаника. НДЦ періодики [відп. ред. Мирослав Романюк]. – Львів, 2003. – C. 408–416.

6. Литвин Т., Литвин М. Перемиська повітова Українська Національна Рада 1918 р. / Тамара Литвин // Перемишль і Перемиська земля протягом віків: Збірник наук. праць та матеріалів міжнар. наук. конф. Перемишль, 11–13 квітня 2002 р. – Перемишль; Львів, 2003. – С. 101–106.

7. Литвин Т. Колекція періодики в приватній бібліотеці Івана Крип’якевича / Тамара Литвин // Українська періодика: історія і сучасність: Доп. та повідомл. дев’ятої Всеукр. наук.- теорет. конф., Львів, 28–29 жовтня 2005 р. / НАН України. ЛНБ ім. В. Стефаника. НДЦ періодики [відп. ред. Мирослав Романюк]. – Львів, 2005. – С. 597–602.

8. Литвин Т. “Украинское общество библиофилов” во Львове (1929–1939): научно-издательская деятельность и международные связи / Т.Литвин // Альманах библиофила. – М., 2005. – Вып. 29. – С. 115–130.

9. Литвин Т. Українське товариство бібліофілів у Львові 1929–1939 рр.: пошук діалогу з польськими бібліофілами / Тамара Литвин // Warszawskie Zeszyty Ukrinoznawcze 19–20 / Katedra Ukrainistyki Uniwersytetu Warszawskiego. [Pod. red. S. Kozaka]. – Warszawa, 2005. – S. 295–307.

10. Литвин Т. Особиста бібліотека вченого як пам’ятка культури та історичний архів епохи: приклад Івана Крип’яковеча / Тамара Литвин // Бібліотечний вісник. – 2006. – № 2. – С. 30–35.

11. Литвин Т. Особиста бібліотека Івана Крип’якевича початку 30-х рр. XX ст.: спроба реконструкції / Тамара Литвин // Бібліотеки на західноукраїнських землях XVIII–XX ст.: Доповіді та повідомлення другої наукової конференції, Львів, 29–30 жовтня 2004 р. / НАН України. ЛНБ ім. В. Стефаника. Упоряд.: М. Р. Кульчицький, Н. Е. Кунанець [наук. ред. С. А. Арсірій]. – Львів, 2006. – С. 157–162.

12. Литвин Т. Бібліофільський рух / Тамара Литвин // Історія Львова: У 3 т. / Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України [відп. ред. Ярослав Ісаєвич]. – Львів: Центр Європи, 2007. – Т. 3. – С. 107–109.