Анотація до роботи:

Сіновець П.А. Ядерне стримування в політиці США і Росії в постбіполярний період. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.04 – політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку. - Інститут світової економіки та міжнародних відносин, Київ, 2004.

У дослідженні на основі вивчення праць американської та російської політичної науки, а також військово- стратегічних документів Росії та США проаналізовано еволюцію ядерного стримування в перше десятиліття після закінчення “холодної війни”. Головною частиною дисертаційного аналізу є сучасна політика Росії та США у взаємозалежності з головними постулатами цієї концепції як феномену глобальної стратегічної стабільності, а також оцінка перспектив трансформації майбутньої поведінки Москви та Вашингтона в ядерній сфері, що може стати наслідком адаптації класичної теорії біполярної конфронтації до нової структури міжнародних відносин. Суттєву увагу приділено вивченню таких режимів, як ядерне роззброєння та нерозповсюдження; крім того, на практичних прикладах простежено основні тенденції розвитку сучасного ядерного світу.

1. Винахід ядерної зброї призвів до необхідності вироблення нових підходів, що регулювали б можливості її існування як компоненти військової стратегії держав-власників у ситуації жорсткої біполярної конфронтації. Ці підходи були втілені в концепції ядерного стримування, побудованій за принципом класичного військового стримування, розширеного до самостійної теорії з урахуванням впливу ядерного фактора. При формуванні ядерних стратегій США й СРСР саме така політика стала домінуючою. Протягом періоду “холодної війни” вона видозмінюється, проходячи еволюцію від «залякування» ядерною монополією, а далі й суттєвою перевагою США, аж до можливості «взаємного гарантованого знищення» шляхом удару-відповіді.

2. Ядерне стримування з моменту свого зародження зазнало істотної еволюції: від активного стримування, заснованого на стратегії ведення війни, до класичного, що припускає зміцнення безпеки погрозою відплати. Комплексний аналіз цього феномену та його еволюції дав змогу об`єктивно оцінювати розвиток військової політики Сполучених Штатів у світлі останніх подій і процесів із позицій хрестоматійних теорій стримування; можливість подивитися на політику Вашингтона ніби зсередини; виявити основні джерела її формування в сьогоденні та прогнозувати тенденції розвитку в майбутньому.

3. У повоєнній історії ядерне стримування виступало як правила гри, за якими співіснували обидві світові наддержави і, відповідно, військово-політичні блоки, правила, на базі яких розвивалися міжнародні відносини аж до початку 90-х. З розпадом біполярної структури міжнародних відносин правила залишаються незмінними й провокують протягом цілого десятиліття гостру дискусію між Москвою й Вашингтоном, які в нових умовах співіснування живуть ще за старими правилами, що спричиняє зіткнення національних інтересів із традиційними концептуальними установками. Такі ж правила покладено в основу всіх договорів зі скорочення стратегічних наступальних потенціалів (СНО/СНП), укладених у 1991-2002 роках, та в основу полеміки з приводу внесення змін, а потім і виходу із Договору з ПРО 1972 р.

4. Найбільш гострою в 90-ті роки була проблема невідповідності між характером концепції «взаємного гарантованого знищення» та тональністю нових відносин між Москвою й Вашингтоном. Водночас умови ВГЗ фактично залишаються незмінними, що спонукає в 90-ті рр. обидві сторони до маневрів для підтримки здатності завдання суперникові неприйнятного збитку шляхом удару по його території. Будь-які політичні заяви про остаточний відступ від «лиховісної теорії» видаються насьогодні безпідставними, оскільки ядерна зброя залишається в руках обох сторін, причому будь-яке його скорочення відбувається при незмінній умові збереження можливостей гарантованого удару відплати. Проблема «взаємного гарантованого знищення», реально існуючи у відносинах Москви й Вашингтона, ще не вирішена остаточно, й хоча психологічно вона залишається явним рудиментом «холодної війни», так само як і «баланс страху», все ж продовжує існувати на рівні «балансу можливостей», визначаючи напрямок діалогу між Росією й США

5. В дев`яності роки ХХ століття ядерне стримування зазнає суттєвої еволюції, що супроводжується як збереженням його колишніх якостей, так і появою нових. З одного боку, ядерне стримування, як і раніше, продовжує існувати у відносинах Москви й Вашингтона, зумовлене можливістю “взаємного гарантованого знищення”. Проте ця структура нині істотно відрізняється від біполярності епохи конфронтації деглобалізацією впливу на міжнародну систему загалом, звуженням до суто воєнно-стратегічного рівня. З іншого боку, вже зараз можна говорити про трансформацію структури ядерного стримування, що проявляється в кількох напрямках:

1) Зміна конфігурації ядерного стримування, яка чітко відображена в політиці Сполучених Штатів. Від глобального двополярного стримування Москви, яке раніше було домінуючим напрямком, у 90-ті роки Вашингтон переходить до багатополярного стримування, головним об`єктом якого є так звані “країни-ізгої”. Ця стратегія відбита в проголошеній адміністрацією Дж. Буша-молодшого “доктрині випереджувального удару”, хоча й не можна говорити про певну самостійність цієї доктрини відносно класичної формули стримування, яка не відкидається, а навпаки, відновлюється в контексті, аналогічному до риторики ранніх періодів “холодної війни”, але вже з іншими учасниками. Cхожа тенденція спостерігається і в нещодавно проголошеній Росією так званій “доктрині Іванова”, яка не виключає можливості нанесення превентивних ядерних ударів по території колишніх радянських республік в разі виникнення там терористичної загрози або нестабільності.

2) Загальна тенденція до регіоналізації конфліктів зумовила переміщення впливу ядерного стримування з глобального на регіональний рівень, але аж ніяк не до втрати його актуальності. У свою чергу, прагнення отримати здатність до ядерного стримування є нині одним з наймогутніших стимулів розповсюдження ядерної зброї серед держав «третього світу», що знову перетворює його у фактор глобального масштабу та потенційну загрозу ХХІ століття.

6. Процес трансформації ядерного стримування в політиці США зумовлений однаковою мірою як можливими викликами безпеці держави з боку країн «дуги нестабільності», так і впевненістю більшості сучасних американських політиків та вчених у тім, що класична схема стримування не працює стосовно держав незахідної культури. В межах полеміки з цією ідеєю на прикладі Індії була розглянута концепція стримування в стратегіях держав незахідної системи цінностей, що дає певні підстави говорити про універсально-психологічний характер концепції.

7. Таким чином, на порозі нового тисячоліття концепція ядерного стримування опинилася на роздоріжжі двох протилежних тенденцій. З одного боку, вона може перетворитися саме на інструмент глобальної військової експансії США, з іншого – відігравати роль у процесах денуклеаризації, що почалися ще з часів “холодної війни”. Але другий варіант видається можливим лише за умов поділу контрольних функцій з впливовими ядерними державами, передусім, з Росією.

Публікації автора:

1. Сіновець П.А. “Зоряні війни: Pro et Contra”// Дослідження світової політики: Зб.наук.пр. – К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України. - 2001. –Вип. 17.- С.94-100.

2. Сіновець П.А., Коваль І.М.“ Гра з нульовою сумою - чи є альтернатива? (наукова дискусія щодо майбутнього концепції ядерного стримування) // Дослідження світової політики: Зб.наук.пр. – К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України.–2002. –Вип. 18. – С.73-80.

3. Сіновець П.А. “Теорія стримування та перспективи її виживання в XXI столітті”// Нерозповсюдження та контроль озброєнь. - 2002. - №1. –С.4-8.

4. Сіновець П.А. “Еволюція концепції “неприйнятного збитку” в ядерних стратегіях”// Нерозповсюдження та контроль озброєнь. – 2002. – №2. –С.4-7.

5. Sinovets P. A. September 11^th – strategical turning-point in Russian – American relations?// Proc. International Conf. “11septembrie 2001: noul concept de securitate internationala”/ Institutul Muncii. –Cisinau, 2002. –P.50-57.

6. Сіновець П.А. “Американська ПРО: виклик класичному стримуванню?”// Дослідження світової політики: Зб. наук. пр. – К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України. - 2002. - Вип. 21.– С. 151-162.

7. Сіновець П.А. “Договір СНП – остання крапка в закінченні “холодної війни?” // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Зб.наук. пр. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин – 2003.- Вип. 41(1) – С.97-102.

8. Сіновець П.А. Україна в системі стратегічної стабільності після “холодної війни” – реальність та перспективи// Дослідження світової політики: Зб. наук. пр. – К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України. - 2003. –Вип. 24. - С. 182-189.