Анотація до роботи:

Муха О.Я. Категорія тіла в історико-філософській традиції раннього західноєвропейського Середньовіччя. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05 – історія філософії. – Львівський національний університет імені Івана Франка. – Львів, 2007.

Дисертація присвячена з’ясуванню змісту категорії людського тіла у ранньосередньовічній західноєвропейській філософській традиції. З’ясовано зміст і обсяг понять «тіло», «плоть» та «тілесність», визначено їх смислові відмінності. Доведено, що поняття плоті не належить виключно до тілесного, а стосується як тіла, так і душі людини та є ознакою гріховності.

Розкрито специфіку й особливості сприйняття тіла в духовній, побутово-соціальній і культурно-мистецькій площинах античної та ранньосередньовічної світоглядної парадигми, зокрема, прослідковано механізми формування нового суспільного ідеалу (аскета), концепції інтелектуальної краси, символічність художнього оформлення та змісту тіла в пам’ятках мистецтва.

Проаналізовано зміст категорії тіло в контексті основних понять християнської сакраментології: гріха, святості, смерті та воскресіння. Запропоновано новий підхід до детермінації гріховності, в якому через розрізнення понять тіло і плоть доведено, що причиною і притулком гріха є не тіло, а плоть як продукт гріхопадіння. Здійснено аналіз природи святості тіла в контексті християнських таїнств і релігійних практик та виведено особливості сакральних стратегій доби Античності та періоду раннього Середньовіччя.

Встановлено, що смерть розуміється як тимчасова «дезактивація» людської особистості, що не втрачає існування, однак без тіла не здатна до жодної діяльності. Доведено, що тіло набуває цілісності у феномені християнського тілесного воскресіння. У паритетному співвідношенні душі і тіла вбачається фундаментальний принцип повноцінності людини: функціональність тіла не стосується лише земного життя, а має відношення і до потойбічної перспективи.

Обґрунтовано, що тіло є поліваріантною категорією, змістовне наповнення якої обумовлює спосіб життя, самоідентифікації та самопрезентації особистості, а в історії філософії є однією із визначальних характеристик певної епохи.

Відповідно до поставленої мети і завдань дисертаційного дослідження зроблено наступні висновки:

1. Проаналізовано різні підходи до з’ясування сутності категорії «тіло», показано, що у сучасній філософській традиції є два провідних терміни – «тіло» та «тілесність», натомість для пам’яток раннього середньовіччя характерне вживання термінів «тіло» і «плоть». Показано, що поняття тілесності вводиться некласичною філософією і пов’язується насамперед із атрибутами сексуальності, смертності, афектів тощо. Крім того, акцентовано на низці відмінностей між поняттями «тіла» і «плоті», зазначаючи онтологічну, феноменологічну, моральну, естетичну та догматичну відмінності (за С. Лоховим).

На основі категоріального аналізу зроблено висновок, що поняття плоті рівною мірою стосується душі та тіла людини, є ознакою її включеності до гріха.

2. Висвітлено еволюцію категорії «тіло» в процесі руху філософських ідей. Здійснено порівняльний аналіз місця та особливостей сприйняття тілесного в різних аспектах світоглядної парадигми античності та раннього Середньовіччя: соціально-побутовому, духовному та культурно-мистецькому. В результаті проведеного аналізу ми зробили такі висновки щодо парадигмальних змін у розумінні та функціонуванні тіла й тілесного: виникнення нового суспільного ідеалу аскета і монаха, зміна контекстів сприйняття сексуальності, формування концепції інтелектуальної краси, символічність змісту зображень і «оформлення» тіла в пам’ятках мистецтва раннього західного середньовіччя. Крім того, критично переосмислено традицію використання поняття «естетики потворного» щодо середньовічної естетики та запропоновано термін «естетика цілісного» чи «естетика системи».

3. В аналізі категорії тіла в системі понять християнської сакраментології зроблено спробу відійти від усталених традиційних підходів до історико-філософської традиції раннього західного Середньовіччя. Запропоновано новий підхід до детермінації гріховності, в якому через розрізнення понять тіло і плоть доведено, що причиною і притулком гріха є не тіло, а плоть як продукт гріхопадіння. Також обґрунтовано позицію, що зміна внутрішньої структури людини після гріхопадіння полягала у «роздвоєнні людини». На нашу думку, пошук близькості з Богом, намагання шляхом аскези й утримання очистити й уподібнити тіло образу Божому є боротьбою не з тілом, а боротьбою за тіло, позбавлене плотськості. Виділено існуючі у патристичній традиції варіанти співвідношення тіла з гріхом: тіло як першоджерело гріха, як притулок та інструмент зла, як блага матерія творіння людини, як «межа» і рамки для лікування духа, тіло як благо.

4. Здійснено аналіз природи святості тіла в контексті християнських таїнств і релігійних практик. Вважаємо, що у сфері ритуальної практики відбулася засаднича зміна центральних понять: міфологічного екстазу на релігійну аскезу. Ці два різних типи сакральної стратегії відрізняються такими особливостями: розчинення, деперсоніфікація і періодичне долучення до загальноствореної досконалості в екстазі; збереження індивідуальності, векторність наближення до Бога, але не розчинення у ньому в аскезі.

5. Розглядаючи поняття тілесної смерті, визначено три підходи у ставленні до смерті: 1) як природного ворога; 2) як набуття; 3) як найжахливішої ознаки людського падіння. Отже, смерть тут має двояку оцінку: з одного боку, розтинає ланцюг нескінченного взаємопереходу грішності і покути, і тим самим рятує людину; з іншого – неприродна й негативна для людської особистості, бо повноцінне існування без тіла неможливе і не бажане (Оріген), позбавлення від тіла не є абсолютним благом і метою (Амвросій), зрештою, смерть руйнує гармонію людської істоти (Августин).

Попри те, що смерть є необхідним атрибутом людського життя, стверджено, що смерть як позбавлення від тіла «унерухомлює» активність людської особистості: душа після смерті здатна сприймати, але не здатна діяти та нести відповідальність.

6. З’ясовано, що тіло набуває цілісності у феномені християнського тілесного воскресіння, що пов’язується з поняттям «актуалізованого тіла», яке характеризується такими властивостями: воскресає завдяки особливій потенції, закладеній у ньому Творцем; зберігає всі індивідуальні та статеві особливості; у «віці досконалого чоловіка»; не зберігає матеріальної тотожності з «земним тілом», але тільки його субстанцію; «ангелоподібне» та позбавлене плотськості. Отже, на підставі проведеного аналізу, можемо зробити висновок, що тіло є необхідним компонентом людської особистості на рівні з душею, і неодмінність його існування стосується і земного, і потойбічного, «майбутнього» життя.

7. Запропоновано сім поширених форматів ставлення людини до власного тіла («співіснування», аскетичний, гедоністичний, здоровий, спортивний, естетичний та ставлення до тіла як раціоналізатора, «наглядача душі») та простежено низку ідей, трансформованих у сучасний контекст із доби раннього Середньовіччя. Обґрунтовано, що тіло є поліваріантною категорією, яка слугує виразом сутності людської істоти, обумовлюючи спосіб життя, самоідентифікації та самопрезентації, а в історії філософії задає межі дискурсивних підходів.

Публікації автора:

1. Муха Ольга Людське тіло в контексті марґіналізації культури (філософсько-релігійний аспект) // Наука. Релігія. Культура.: збірник наукових статей. – Донецьк, 2004. – № 1. – С. 136-143.

2. Муха Ольга Страждання як шлях для тіла і духа // Історія релігій в Україні. Науковий щорічник. – Львів: Логос, 2004. – Книга ІІ. – С. 319-324.

3. Муха Ольга Людське тіло на зламі цивілізацій: перехід із античності до раннього християнства // Історія релігій в Україні. Науковий щорічник. – Львів: Логос, 2005. – Книга IІ. – С. 172-178.

4. Муха Ольга Тілесність як неусвідомлений горизонт людського досвіду // Духовність. Культура. Нація. Культурологічний збірник. Вип. 1. - Л: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2005. – С. 50-57.

5. Муха Ольга Становлення філософського інтересу до категорій «тіла» і «тілесності»: хронологічний ракурс // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Філософія. – №13, 2005. – С. 59-63.

6. Муха О.Я. Формати ставлення до власного тіла: парадокс духовності ХХ сторіччя // Наука. Релігія. Культура.: збірник наукових статей. – Донецьк, 2006. – №1.

7. Муха О.Я. Дослідження проблематики людської тілесності у сучасній вітчизняній філософській думці // Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки. – 2006. – № 3. – С. 19-23.