Аналіз категорії умови у функціонально-когнітивному вимірі, з’ясування засобів реалізації відношень умови на формально-семантичному рівні речення, опис типології структур, здатних поставати репрезентантами семантики умови, дає можливість зробити такі висновки і узагальнення: 1. Умова – це ємна категорія, яка виходить за межі граматики, виникла на основі відношень, які передавали локативно-темпоральні зв’язки, що існують в об’єктивній дійсності, і є продуктом пізнішого й складнішого за суттю осмислення навколишності. 2. Категорія умови є номінаційною й передає значення, здатні у свідомості мовця пов’язувати два простих факти в один складний, компоненти якого витворюють біном умова – мета. Умовно-цільові відношення існують на рівні смислових, оформлюваних як понятійна категорія умови, а на рівні мови відповідають функціонально-семантичній категорії умови. 3. Основною диференційною ознакою категорії умови постає її гіпотетичність, що знаходить свій конкретний вияв у межах семантичної опозиції породжувальна ірреальна/реальна подія – породжена ірреальна/реальна подія. Характерною рисою умовних відношень є обов’язковість, передбачуваність бінарної опозиції умова – мета, де умова передує меті в часі. Визначальними постають, з одного боку, переважно однобічна спрямованість – від умови до мети, що визначає наявність генетичної залежності подій, пов’язаних такими відношеннями і, з іншого, альтернативний характер зв’язку двох ситуацій. 4. Визначаючи статус умови у системі категорій сучасної української мови, ми поділяємо думку тих мовознавців, які вважають її рівнорядною щодо категорій допусту, мети, причини, наслідку. 5. Специфіка категорії умови мотивує наявність різних форм вираження, а відтак до парадигми засобів передачі умовно-цільових відношень залучаємо: складне речення, просте речення, надфразну єдність. 6. Однією з особливостей формального вираження категогорії умови постає можливість імпліцитно реалізувати значення умови. У цьому випадку спостерігається невідповідність одиниць плану змісту й одиниць плану вираження. 7. Метод трансформацій допомагає розкрити глибинний зміст синтаксичних конструкцій зі значенням умови. 8. Ядром парадигми засобів мовленнєвої реалізації значення умови є складнопідрядне речення з детермінантним синтаксичним зв’язком, у якому основним актуалізатором семантики умови постають спеціалізовані сполучники та сполучні вирази. 9. Внутрішньовидовий характер відношень умови залежить від видо-часової й модальної ознак дієслова-присудка головної та підрядної частин: дієслова-присудки у формі умовного способу в обох частинах виявляють нереально-умовні відношення (ірреальні), дієслова-присудки у формі дійсного способу (переважно майбутнього часу) й умовного способу – потенційно-умовні відношення; узагальнено-особові структури в обох частинах – умовно-цільові відношення. Модальні ознаки головної й підрядної частин взаємозалежні: модальність ірреальності виражається в обох частинах одночасно. Часову співвіднесеність дієслів-присудків у формі умовного способу в обох частинах визначають лексичні засоби (завтра, вчора) й ситуація. 10. За детермінантної залежності підрядної частини головна, за нашими спостереженнями, досить часто вміщує корелятивні компоненти, усунення яких може призвести до руйнації умовно-цільових смислових відношень. 11. Речення реального й нереального типу по-різному виявляють альтернативність передаваної інформації. У реченнях нереального типу інформація, звільнена від альтернативи, набуває модальної однозначності – вона кваліфікується як така, що не відповідає дійсності. Отже, в аспекті знань про ситуацію для мовця умовні структури названих типів різняться епістемічним статусом. В одному випадку мовець повідомляє про незнання того, реальною чи нереальною є описувана в підрядній частині ситуація, в іншому – він знає, що ситуація нереальна. Будучи рівнорядними, названі типи умовних речень виявляють зміну епістемічного стану суб’єкта мовлення. Результати аналізу категорії умови в її функціонально-когнітивному аспекті не вичерпують усіх питань, пов’язаних із вивченням категорії умови в сучасній українській мові, проте відкривають перспективи для подальших наукових розвідок щодо розв’язання проблеми концептуалізації мовних одиниць умовної семантики. |