У дисертаційній роботі обґрунтовано теоретичне узагальнення та накреслені практичні шляхи вирішення наукового завдання - покращити результати хірургічного лікування хворих на кровавлячу виразку дванадцятипалої кишки, які перебували під тривалим впливом малих доз радіації. Це наукове завдання виконано шляхом вивчення особливостей загального та місцевого імунітету, рН-метрії шлунка і дванадцятипалої кишки, а також дослідження гелікобактерного зараження пілородуоденальної слизової оболонки. У результаті вирішення наукового завдання зроблено наступні наукові та практичні висновки: 1. У хворих з кровавлячою дуоденальною виразкою, які зазнали тривалого впливу малих доз іонізуючого опромінення, встановлено вірогідне пригнічення імунного захисту пілородуоденальної зони, що проявилось у зниженні у пристінковому слизі вмісту секреційного імуноглобуліну А -концентрація sIgA в мг/л (М±т) була нижчою порівняно з контролем, у 6,5 раза (7,87±0,42, — р<0,001). 2. У пацієнтів з кровавлячою виразкою дванадцятипалої кишки, які зазнали тривалого впливу малих доз радіації, не встановлено вірогідних змін у загальному імунітеті, порівняно з вислідами в осіб контрольної групи та пацієнтів, які жили на радіаційне незабруднених територіях. Водночас у цієї групи хворих існує значне підвищення концентрації циркуляційних імунних комплексів (на 175% більше, ніж у групі контролю, р<0,001). 3. У хворих, які зазнали радіаційного впливу, не відзначено виразної різниці кислототвірної функції шлунка, у порівнянні з показниками пацієнтів із радіаційне незабруднених територій. Проте, кислототвірна функція шлунка в обох групах пацієнтів мала тенденцію до підвищення. 4. У пацієнтів, які зазнали тривалого впливу малих доз іонізуючого опромінення, діагностували зараження слизової пілородуоденальної зони Helicobacter pylori у 89,7 % випадків проти 85,9 % у пацієнтів групи зіставлення (без радіаційного впливу). 5. Згідно зі створеним алгоритмом вибору методу хірургічного лікування пацієнтів із кровавлячою дуоденальною виразкою, які зазнали тривалого радіаційного впливу, виконання резекційних методів операційного втручання е допустимим за умов змін місцевого імунного захисту І та II ступеня важкості. При III ступені порушення місцевого імунного захисту доцільним є виконання лише органозберігальних операційних втручань. 6. У післяопераційному періоді, при змінах місцевого імунного захисту II і III ступенів важкості, рекомендовано застосування імунокорекційної терапії. 7. Запропонований алгоритм вибору методу хірургічного лікування та імунокорекційної терапії хворих на кровавлячу виразку дванадцятипалої кишки у післяопераційному періоді дозволив зменшити частоту післяопераційних ускладнень від 15,1 % до 7,1 %. |