Анотація до роботи:

Мацюк Ю.О. Хірургічне лікування хворих на синдром стопи діабетика: вибір лікувальної тактики та об’єму хірургічного втручання. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за фахом 14.01.03 – хірургія (медичні науки). – Тернопільська державна медична академія ім. І.Я. Горбачевського МОЗ України. – Тернопіль, 2002.

Дисертація присвячена хірургічному лікуванню хворих на синдром стопи діабетика. За допомогою електротермометричних методів дослідження авторами обґрунтована оптимальна лікувальна тактика стосовно термінів виконання оперативних втручань в хворих на синдром стопи діабетика в залежності від форми та ступеня важкості. Дана тактика сприяє вибору адекватного об’єму оперативного втручання. Розроблено об’єктивний спосіб оцінки здатності тканин післяопераційної рани до приживлення аутодермального трансплантату. Достовірність способу підтверджено клінічними даними та цитологічною картиною стану рани. Обстежено 105 хворих на синдром стопи діабетика різної форми та ступеня важкості. Застосована лікувальна тактика дозволила зменшити кількість “високих” ампутацій, повторних оперативних втручань, скоротити тривалість стаціонарного лікування хворих, що підтверджено даними порівняльного аналізу із 75 хворими контрольної групи.

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і практичне вирішення наукової задачі, що виявляється у покращенні результатів хірургічного лікування хворих на синдром стопи діабетика. Задача вирішена шляхом розробки та застосування диференційованої лікувальної тактики в залежності від форми та ступеня важкості синдрому, розробки об’єктивних критеріїв прогнозування загоєння та термінів аутодермальної пластики післяопераційних ран на основі проведених досліджень. Зроблено наступні висновки:

1. Хірургічне лікування хворих на синдром стопи діабетика необхідно проводити з урахуванням його форми та ступеня важкості некротично-запального процесу.

2. Хворим на синдром стопи діабетика будь-якої форми із ступенями ураження 3 та 4В доцільно виконувати відстрочені оперативні втручання після проведення передопераційної підготовки. Вона полягає в корекції рівня глікемії, адекватній антибіотикотерапії із використанням шляхів введення препаратів, які підвищують їх концентрацію в патологічному вогнищі, застосуванні місцевої гіпотермії. У пацієнтів із ступенем ураження 1, 2, 4А термін виконання оперативного втручання принципового значення немає.

3. У хворих з ішемічно-гангренозною або змішаною формами ураження стопи 4А ступеня дані шкірної електротермометрії та визначення інтенсивності теплового потоку можуть бути використані як прогностичні критерії загоєння рани. Значення шкірної температури в ділянці стопи > 31,85+0,06 ⁰С та інтенсивності теплового потоку > 79,8+0,5 Вт/м² є благоприємними прогностичними критеріями загоєння післяопераційної рани.

4. Готовність рани до аутодермальної пластики можна оцінити за допомогою об'єктивних даних про стан її тканин, результатів цитологічного дослідження, показників шкірної температури та інтенсивності теплового потоку. При значеннях шкірної температури > (32,60+0,13) ⁰С та інтенсивності теплового потоку > (81,5+0,7) Вт/м², регенераторному типу цитограми – прогноз приживлення аутодермотрансплантату благоприємний.

5. Метод реовазографії дає змогу зробити висновок про доцільність призначення спазмолітиків з метою покращення периферичного кровотоку в хворих на синдром стопи діабетика. Хворі з реографічним індексом 0,5-0,4 та відносною недостатністю систолічного кровотоку більше 46 % становлять групу підвищеного ризику розвитку некротично-запальних уражень стопи.

6. Застосування диференційованої лікувальної тактики при синдромі стопи діабетика в залежності від форми та ступеня важкості патологічного процесу, аутодермальної пластики ран дає змогу зменшити кількість “високих” ампутацій при ішемічно-гангренозній формі синдрому з 52,2 % до 33,3 %, при змішаній – з 24,1 % до 9,7 %, при нейропатично-інфікованій формі синдрому – з 4,3 % до 0 %; кількість повторних оперативних втручань при ішемічно-гангренозній формі синдрому – з 21,7 % до 11,1 %, при нейропатично-інфікованій – з 30,4 % до 4 %, при змішаній – з 34,5 % до 14,5 %; тривалість стаціонарного лікування хворих – з (42,00+3,66) до (23,00+2,10) ліжкоднів.

Публікації автора:

1. Шідловський В.О., Мацюк Ю.О. Хірургічне лікування хворих на синдром ступні діабетика //Буковинський медичний віснік.-1999.-Т.3, №3-4.-С.108-110.

2. Мацюк Ю.О.,Чонка І.І., Прокопчук А.І., Ладика Р.Б. Діагностичне значення вимірювання шкірної температури та густини теплового потоку у хворих на синдром ступні діабетика // Галицький лікарський вісник.-1999.-№3.-С.100-101.

3. Мацюк Ю.О. Порівняльний аналіз результатів хірургічного лікування хворих із синдромом діабетичної стопи //Одеський медичний журнал.-2001.-№4.-С.62-63.

4. Шідловський В.О., Мацюк Ю.О. Результати хірургічного лікування хворих на синдром діабетичної ступні із застосуванням тактики відстрочених операцій //Шпитальна хірургія.-2001.-Додаток до №3.-С.133-135.

5. Шідловський В.О., Мацюк Ю.О., Чонка І.І., Прокопчук А.І. Рання аутодермальна пластика в хірургічному лікуванні хворих на синдром ступні діабетика // Галицький лікарський вісник.-1999.-№3.- С.81-82.5.