Анотація до роботи:

Петрушенко В.В. Холелітіаз після оперативних втручань на шлунку та дванадцятипалій кишці (фактори ризику, особливості патогенезу, профілактика) – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.03. – хірургія. – Вінницький національний медичний університет ім. М.І.Пирогова, Вінниця, 2002.

Дисертація присвячена такому післярезекційному та поствагото-мічному ускладненню як холелітіаз. На основі комплексного обстеження визначено співвідношення розвитку холелітіазу після резекції шлунку за Більрот І, Більрот ІІ, Ру, гастректомії, селективній проксимальній ваготомії, стовбуровій ваготомії з пілоропластикою.

Визначений характер моторно-евакуаторних змін жовчного міхура та встановлений чіткий кореляційний взаємозв’язок між гіпотонічно-гіпокінетичними розладами, ступенем вираженості запальних, дегенеративно-дистрофічних та атрофічних процесів в слизовій оболонці шлунку та дванадцятипалої кишки та розвитком холелітіазу.

З’ясовано основні біохімічні зміни жовчі у хворих після оперативних втручань на шлунку та дванадцятипалій кишці, що призводять до пігментного холелітіазу.

Визначено, що морфофункціональні зміни печінки у хворих з післяоперативним холелітіазом мають ознаки неспецифічного реактивного гепатиту.

Встановлені фактори ризику та особливості патогенезу пігментного холелітіазу після оперативних втручань на шлунку та дванадцятипалій кишці.

На основі співставлення отриманих результатів резекція шлунку за Більрот І визначена як оптимальний метод хірургічної корекції шлунку та дванадцятипалої кишки з метою попередження розвитку холелітіазу.

В дисертації наведено узагальнення результатів дослідження патогенезу порушень моторно-евакуаторної функції жовчного міхура, пігментного обміну, факторів розвитку холелітіазу після оперативних втручань.

1. Хірургічні втручанні на шлунку та дванадцятипалій кишці достовірно підвищують ризик розвитку холелітіазу у післяопераційному періоді (22,5% у порівнянні з 10% у загальній популяції).

2. Частота холелітіазу вище при виключенні дванадцятипалої кишки з процесів травлення, а також при пересіченні черевної та печінкової гілки блукаючого нерва (при гастректомії – 39,5%, резекції за Більрот ІІ – 31,7%, за Ру – 22,34%, стовбуровій ваготомії з пілоропластикою – 20,0%). При збереженні пасажу хімусу по дванадцятипалій кишці ризик холелітіазу значно нижче (Більрот І – 12,7%, селективна проксимальна ваготомія –10,64%).

3. Одним з ведучих патогенетичних механізмів утворення каміння в жовчних шляхах у хворих з оперованих шлунком є гіпотонічно-гіпокінетичні розлади. Частота та вираженість гіпомоторних порушень позапечінкових жовчних протоків корелює зі ступенем вираженості запальних дегенеративно-дистрофічних та атрофічних процесів в слизовій кукси шлунку та дванадцятипалій кишці. У хворих на ранніх стадіях після операції спостерігається переважно гіпотонія жовчного міхура, а із збільшенням термінів післяопераційного спостереження – переважає його гіпокінезія. Частота порушень жовчодинаміки залежить від способу операції: після пілорусзберігаючої резекції шлунку та резекції шлунку за Більрот І вони складають значно менший відсоток (28,7%), ніж після резекції за Більрот ІІ (79,3%).

4. Зміни біохімічних властивостей жовчі у хворих з оперованим шлунком характерні для пігментного холелітіазу; частота пігментних конкрементів у нашому дослідженні склала 96%.

5. Інтрадуоденальний тиск викликає значний вплив на функцію гепатобіліарної системи. Це призводить до порушення відтоку жовчі, підвищення тиску в жовчних протоках та розвитку холестазу, як причини різних функціональних та морфологічних порушень в тканині печінки у хворих після резекції шлунку способом Більрот ІІ.

6. У більшості хворих (77%), що перенесли оперативні втручання на шлунку та дванадцятипалій кишці спостерігаються морфофункціональні зміни в печінці у вигляді неспецифічного реактивного гепатиту.

7. Факторами ризику холелітіазу у хворих з оперованим шлунком є: метод реконструкції шлунково-кишкового тракту, що передбачає виключення дванадцятипалої кишки та стовбурову ваготомію; гіпотонічно-гіпокінетичні розлади функції жовчного міхура; наявність та ступінь вираженості запальних, дистрофічних та атрофічних процесів в гастральній та дуоденальній слизовій оболонці; порушення пігментного обміну; ступінь функціональної недостатності печінкових клітин, наявність попереднього патологічного стану жовчовивідної системи.

Публікації автора:

1. Петрушенко В.В. До питання про вплив методу реконструкції шлунково-кишкового тракту на розвиток холелітіазу // Вісник Вінницького державного медичного університету.- 2000.-№ 4(1).- С. 148-149.

2. Петрушенко В.В. Моторно-евакуаторна функція жовчного міхура у хворих з оперованим шлунком // Шпитальна хірургія.- 2000.- № 3.- С. 161-163.

3. Петрушенко В.В. Деякі аспекти розвитку холелітіазу після оперативних втручань на шлунку, дванадцятипалій кишці, ваготомії // Вісник Вінницького державного медичного університету.- 2001.-№ 5(1).- С. 185-188.

4. Петрушенко В.В. Морфологічні зміни печінки та жовчного міхура, їх наслідки у хворих, що перенесли оперативні втручання на шлунку // Вісник морфології. – 2001. - №7(2).- С. 218-220.

5. Петрушенко В.В. Фактори ризику розвитку холелітіазу у пацієнтів, що перенесли оперативні втручання на шлунку, дванадцятипалій кишці, блукаючих нервах // Тез. доп. IV Міжнародного медичного конгресу студентів та молодих вчених.- Тернопіль.- 2000- С. 16.

6. Петрушенко В.В. Об’єм оперативних втручань на жовчних шляхах у хворих з оперованим шлунком //Тез. доп. конф. молодих вчених.- Вінниця.- 2000.- С. 24-25.