1. У дисертаційній роботі наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі підвищення ефективності діагностики хронічних депресій шляхом врахування клінічних предикторів та психопатологічних особливостей, які відображають фактори й механізми формування цих станів. 2. При обстеженні хворих на хронічні та епізодичні депресії за допомогою стандартного симптоматичного клінічного опитувальника SCS-90 виявлено, що відмінності двох груп за типовими симптомами депресивного розладу не є вірогідними (p>0,05), тоді як суттєві відмінності виявляються у сфері самооцінки та суб’єктивного сприйняття власного страждання (p<0,05). 3. За результатами клініко-психопатологічного обстеження з’ясовано наступні відмінності клініки хронічних та епізодичних депресій у сфері суб’єктивних переживань: 1) переважання базового почуття сорому (меншовартості) при хронічних депресіях (95,8±2,9 vs 61,8±8,3 %, p<0,001) і вини (гріховності) – при епізодичних (73,5±7,6 vs 20,8±5,9 %, p<0,001); 2) сприйняття депресивно зниженої самооцінки із загостреною критикою при хронічних депресіях і зі зниженою критикою – при епізодичних; 3) переважання психогенної провокації депресивних переживань („удар по самоповазі”) при хронічних депресіях (93,75±3,49 %) при суттєво менш значимому впливі психогеній на клініку епізодичних депресій (32,4±8,0 %, р<0,001). 4. Завдяки клінічно-описовому методу дослідження суб’єктивних переживань пацієнтів описано два нових, специфічних для хронічних депресій клінічних феномена: 1) алексифілія – схильність активно уникати вербалізації власного емоційного досвіду при об’єктивно збереженій здатності до такої рефлексії (виявляється у 100 % хворих); 2) псевдосуїцидальність – декларація суїцидальних тенденцій при відсутності реальних усвідомлених намірів вчинити самогубство і наявності високого антисуїцидального бар’єру (виявляється у 72,9±6,4 % хворих). 5. Принципи предикції хронічних депресій базуються на врахуванні специфіки суб’єктивних переживань пацієнтів, виявленні характерних клінічних ознак – алексифілії та псевдосуїцидальності, а також факту преципітації ендогенних (біологічних) і реактивних (середовищних) чинників хроніфікації. 6. Механізм хроніфікації у вивчених випадках має вигляд замкнутого кола (circulus vitiosus) постійно діючої взаємної підтримки ендогенного (біологічного) і реактивного (середовищного) факторів у точці зниження самооцінки пацієнта. 7. За результатами структурного клінічного інтерв’ю SCID-II у хворих з хронічними депресіями було встановлено статистично значиму коморбідність обсесивно-компульсивного, істеричного, залежного, нарцистичного і пасивно-агресивного особистісних розладів із переважанням обсесивно-компульсивного серед чоловіків (78,6±11,4 %, p<0,01) та істеричного серед жінок (50±8,6 %, p<0,05). Спільним особистісним фактором хроніфікації є базовий нарцистичний комплекс меншовартості, виявлений у всіх обстежених хворих. 8. У плануванні терапевтичної стратегії при хронічних депресіях, крім описаного механізму їх формування необхідно враховувати ще один вагомий фактор – ятрогенний стосунок „лікар-пацієнт”, при якому має місце взаємне знецінювання і порушення комплаєнсу аж до розриву терапевтичної співпраці. Оптимізація альянсу з пацієнтом є важливим завданням початкового етапу лікування при хронічних депресіях. |