Анотація до роботи:

Ашур Набіль Ісхак. Клініко-анатомічне обґрунтування функціональної спроможності стійкої трахеостоми. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за фахом 14.01.19. – оториноларингологія. – Інститут отоларингології ім.проф.О.С.Коломійченка АМН України, Київ, 2003.

Дисертаційна робота присвячена проблемі поліпшення якості життя хворих, яким довгостроково потрібна трахеостома, шляхом розробки нових способів формування функціонально стійкої трахеостоми і визначення лікарської тактики, показань і протипоказань до операції.

На підставі топографо-анатомічних особливостей шийного відділу трахеї розроблений спосіб формування стійкої трахеостоми, просвіт якої довгостроково зберігає свої розміри, забезпечуючи пацієнту задовільне дихання. Особливістю розробленого способу стійкої трахеостомії є формування бічних стінок трахеостомічного каналу шкірними клаптями особливої трикутної форми.

В основу клінічної частини роботи покладено результати спостереження і комплексного обстеження 96 пацієнтів, яким зроблені різні види трахеостомії.

Виявлена тривала (протягом року) функціональна спроможність стійкої трахеостоми, створеної за розробленим способом в 80,82 % випадків. Встановлено, що функціонально стійка трахеостома характеризується значно кращим станом дихальної і захисної функцій верхніх дихальних шляхів, ніж «звичайна трахеостома».

Таким чином, у результаті проведеної роботи розроблений спосіб формування стійкої трахеостоми, що забезпечує в 80,82% випадків її спроможність протягом року. У результаті аналізу даних, що отримані при проведенні клінічного та функціонального дослідження, визначені і конкретизовані показання і протипоказання до накладення функціонально стійкої трахеостоми, розроблені рекомендації з лікарської тактики одноетапного накладення стійкої трахеостоми. Обґрунтовано доцільність визначення «стійкості» трахеостоми за функціональним критерієм, на підставі якого запропонована нова систематизація трахеостом: до стійкої відносяться трахеостоми, просвіт яких довгостроково зберігається, забезпечуючи хворим адекватний подих; трахеостоми, сформовані шляхом підшивання слизуватої оболонки трахеї до шкіри, можуть систематизуватися як фіксовані трахеостоми.

1. Розроблений спосіб формування стійкої трахеостоми забезпечує функціональну спроможність останньої протягом року в 80,82±5,76 % випадків.

2. Функціонально стійка трахеостома характеризується значно кращим станом мукоциліарного кліренсу трахеї, ніж у групі хронічних канюленосіїв: мукоциліарний транзиторний транспортний час в області стійкої трахеостоми складає 245±0'18", а у хронічних канюленосіїв - 1603±1'37".

3. Мікробний спектр верхніх дихальних шляхів у пацієнтів зі стійкою трахеостомою представлений умовнопатогенною і сапрофітною мікрофлорою у вигляді монокультури (переважає епідермальний стафілокок – 28,76%), на відміну від спектра хронічних канюленосіїв, що характеризується перевагою (73,91% випадків) асоціацій патогенних і умовнопатогенних бактерій (переважають синьогнійна паличка і протей).

4. Дихання через функціонально стійку трахеостому характеризується збереженням індивідуальної норми чи незначними змінами обструктивного характеру спірометричних показників (у 26% оцінюються як у межах норми, у 50% - як помірно знижені й у 24 % – як значно знижені), тоді як у хронічних канюленосіїв за той же проміжок часу розвивається значне погіршення показників функції зовнішнього дихання (у 13% - помірно знижена, у 43% - значно знижена й у 43% - різко знижена).

5. Визначення «стійкості» трахеостом необхідно проводити за функціональним критерієм:

до стійкої відносяться трахеостоми, просвіт яких довгостроково зберігається, забезпечуючи адекватне дихання через трахеостому;

трахеостоми, сформовані шляхом підшивання слизової оболонки трахеї до шкіри, можуть систематизуватися як фіксовані трахеостоми.

6. Розвиток стенозу стійкої трахеостоми варто розцінювати як ускладнення пізнього післяопераційного періоду. Методики хірургічного формування трахеостоми, що характеризуються розвитком стенозу трахеостоми більш ніж у 20% випадків, не можуть вважатися способами накладання стійкої трахеостоми.

7. Раціональною лікарською тактикою є одноетапне формування стійкої трахеостоми.

8. Накладання стійкої трахеостоми показано у всіх випадках, коли відновлення дихання через природні шляхи неможливо з будь-яких причин протягом тривалого часу:

великі травми гортані;

рубцева деформація гортані;

стійкі паралічі гортані;

стійкі інфекційні стенози гортані, що не піддаються лікуванню;

іноперабельні пухлини гортані;

як перший етап операції при хірургічному лікуванні хворих на рак гортані, яким показана екстирпація гортані, горизонтальна чи субтотальна резекція гортані;

склерома гортані;

специфічні гранульоми гортані;

іноперабельні пухлини глотки, що супроводжуються порушенням дихання;

«стовбуровий» синдром, що супроводжується порушенням іннервації гортані;

багатоетапні пластичні операції на гортані.

9. Відносним протипоказанням до накладання стійкої трахеостоми є іноперабельна пухлина щитовидної залози, при якій проведення операції технічно не можливо.