Анотація до роботи:

Чумак С. А. Клініко-діагностичні аспекти аутоагресивної поведінки у хворих з первинними і повторними аутоагресивними діями. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.10.16 – психіатрія. – Український науково-дослідний інститут
соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, Київ, 2008.

Дисертація присвячена порівняльному дослідженню пацієнтів з первинними та повторними аутоагресивними діями на основі комплексного клініко-феноменологічного аналізу проявів аутоагресивної поведінки, аналізу психопатологічних розладів, соціально-демографічних, біографічних і патопсихологічних аспектів суїцидогенезу в досліджених групах.

На підставі отриманих даних, автором розроблено схему диференційної діагностики рецидивуючих форм аутоагресивної поведінки й оцінки ступеня вираженості суїцидального ризику з метою надання ефективної комплексної патогенетично обґрунтованої терапії й профілактики аутоагресивної поведінки.

1. У дисертації представлене нове вирішення наукового завдання, що полягає у визначенні найбільш вагомих предикторів рецидивування АП на тлі поглибленого вивчення окремих аспектів патогенетичних механізмів суїцидогенезу у суїцидентів, що скоїли первинні й повторні АД. У результаті дослідження було розроблено алгоритм диференціальної діагностики рівня СР і модель диференціальної терапії хворих на різних етапах формування АП, що базувалися на виявлених істотних якісних й кількісних відмінностях у власне клініко-феноменологічних проявах аутоагресивної активності, психопатологічних розладах, соціально-демографічних, біографічних і патопсихологічних особливостях при маніфестних рецидивуючих формах АП.

2. Результати дослідження виявили в якості власне суїцидологічних значущих предикторів рецидивування АП наявність тривалого пресуїцидального періоду, суїцидальний і суїцидально-псевдосуїцидальний типи АП, аналітичний, суїцидально-фіксований і комбінований (суїцидально-фіксований і маніпулятивний) види постсуїцидального періоду, різні аутодеструктивні еквіваленти в доманіфестний період суїцидогенезу (психологічна фіксація на переживанні власних страждань із неадекватним самовиправданням; оцінка свого минулого, сьогодення й майбутнього як безнадійного; фантазування на тему власної смерті; катінг; часті правопорушення в підлітковому віці). Дані характеристики АП достовірно переважали серед суїцидентів з повторними АД на відміну від групи пацієнтів з первинними АД, у яких превалювали найгостріший пресуїцидальний період, парасуїцидальний і псевдосуїцидальний типи АП, критичний вид постсуїцидального періоду.

3. Були виявлені закономірності взаємовпливу психопатологічних розладів і клініко-феноменологічних проявів АП у процесі його рецидивування. У суїцидентів з повторними АД вірогідно частіше діагностувались хронічні афективні розлади (F30-34), психічні й поведінкові розлади, пов’язані зі зловживанням психоактивними речовинами (F1) і особистісні розлади (F6, переважно емоційно-нестійкий розлад особистості), а також спостерігалася коморбідність особистісних розладів й алкогольної або наркотичної залежності з порушеннями адаптації та афективною психопатологією. Для рецидивуючих форм АП була характерна істотно більша тривалість психопатологічних розладів – понад три роки. Для групи з первинними АД була зафіксована достовірна перевага порушень адаптації з достовірним домінуванням гострої реакції на стрес (F43.0) при тривалості до декількох днів і переважно адаптаційним розладом зі змішаними порушеннями емоцій і поведінки (F43.25). Тривалість інших невротичних розладів у більшості суїцидентів цієї групи в більшості випадків не перевищувала року.

4. Як значимі соціально-демографічні предиктори рецидивування АП були виділені наступні фактори: соціальна самотність і атеізм – ці фактори
   вірогідно переважали серед суїцидентів з повторними АД. Тоді як
   маніфестація АП вірогідно була пов’язана з раннім віком (15–19 років) – істотне превалювання суїцидентів молодшої вікової групи було зафіксовано серед суїцидентів з первинними АД.

5. Основними причинами безпосередньої реалізації АД у хворих, що скоїли повторні АД були переживання відсутності сім’ї, факти фізичного насильства, неможливість переносити проблеми із соматичним здоров’ям, такі внутрішньо особистісні мотиви реалізації АД як почуття нерозуміння і нехтування близькими; нестерпної самотності, покинутості й обтяжливості для близьких; безпорадності, розпачу внаслідок власної нереалізованості й неспроможності; несприйняття свого сьогодення й майбутнього; нестерпні депресивні, тривожні переживання і психалгії. Всі ці фактори достовірно домінували у суїцидентів з повторними АД, при тому, що вони були практично відсутні або виявлялися значно рідше в групі з первинними АД.

6. Був вивчений вплив девіантних дитячо-батьківських взаємин як суттєвих патопсихологічних предикторів суїцидогенезу. Для формування рецидивуючих форм АП були характерні проблеми у відносинах з найближчим сімейним оточенням на ранньому етапі онтогенезу. Найбільш суїцидогенним стилем виховання була байдужість, нехтування вихователів, а найбільш значущими проблемами відносин у батьківській сім’ї відзначалися недостатня близькість між членами сім’ї при постійному пригніченні або нехтуванні суїцидентів, а також алкоголізм батька. У групі з первинними АД дисфункціонування в сім’ї суїцидента носило істотно менш виражений характер при подібних тенденціях, як і в групі репітерів.

7. За результатами дослідження до основних патопсихологічних предикторів рецидивування АП були віднесені такі характеристики як депресивний особистісний радикал, високий рівень ознак екзистенціальної кризи, що проявлявся переживаннями вираженої безнадійності, безпорадності, непотрібності, нерозуміння, нехтування й самотності, а також істотними порушеннями вольових процесів з перекрученим осмисленням актуальної суїцидогенної ситуації, патернами ескапізму. Всі ці характеристики мали статистично значиму перевагу в групі з повторними АД, на відміну від істотно менш виражених проявів екзистенціальної кризи при первинних АД. Серед суїцидентів цієї групи вірогідно превалював психастенічний особистісний радикал.

8. У дослідженні була науково обґрунтована необхідність й ефективність використання алгоритмів диференціальної діагностики рівня СР при маніфестних і рецидивуючих формах АП, з урахуванням ознак процесу формування СК, що дозволяли ранжувати аутоагресивні прояви по ступеню вираженості СР. Найбільш високий рівень СР відбивали предиктори першого рангу рецидивування АП (хронічні афективні розлади, стійкі усвідомлені суїцидальні тенденції в найближчому постсуїцидальному періоді, прояви екзистенціальної кризи у вигляді переживання власної неспроможності й непотрібності, неможливості конструктивного вирішення суїцидогенного конфлікту, постійної нездатності долати життєві проблеми). Предиктори рецидивування АП другого рангу, що також відображали досить високий рівень СР, проявлялися наявністю особистісних розладів і хронічною хімічною залежністю, були тісно взаємозалежні з наявністю важкої соматичної патології, такими біографічними характеристиками як наявність аутодеструктивних еквівалентів в анамнезі, нехтування з боку вихователів, постійне переживання почуття нестерпної самотності, вираженої екзистенціальної тривоги й нестерпного душевного болю. Предиктори третього рангу свідчили про більше низький рівень СР як певний ступінь готовності до реалізації повторних АД суїцидентом тільки при повторенні суїцидогенного конфлікту.

9. Була розроблена й впроваджена модель диференційного терапевтичного втручання при маніфестних і рецидивуючих формах АП. Діагностика рівня СР на основі аналізу суїцидологічних, психопатологічних і патопсихологічних характеристик суїцидентів визначала характер й обсяг психофармакологічного й психотерапевтичного втручання в кожному конкретному випадку, а також дозволяла вирішити питання про тривалість й особливості лікування пацієнтів у групах з первинними й повторними АД.

Публікації автора:

1. Чумак С.А., Пилягина Г.Я. Диагностические критерии и сравнительные характеристики лиц с первичными и повторными аутоагрессивными действиями // Архів психіатрії. – 2005. – Т.11, №2(41). – С. 13-17.

2. Чумак С.А., Пилягина Г.Я., Семенцул В.Э. Сравнительные характеристики основных социально-демографических показателей у лиц с первичными и повторными аутоагрессивными действиями // Архів психіатрії. – 2006. – Т.12, №1-4(44-47). – С. 77-83.

3. Пилягина Г.Я., Чумак С.А., Семенцул В.Э. Анализ отдельных аспектов в реализации суицидальных попыток и их влияние в рецидивировании аутоагрессивного поведения // Архів психіатрії. – 2006. – Т.12, №1-4(44-47). –
   С. 240-249.

4. Пилягина Г.Я., Чумак С.А. Суицидогенез: патогенетические механизмы рецидивирования аутоагрессивного поведения // Архів психіатрії. – 2007. – Т.13, №2 (49). – С. 6-21.

5. Табачников С.И., Пилягина Г.Я., Чумак С.А. К вопросу о необходимости организации комплексной неотложной суицидологической помощи в Украине // 14-й съезд психиатров России. – Москва, 15-18 ноября 2005 года. – С. 448.

6. Чумак С.А., Пилягіна Г.Я. Порівняльні характеристики осіб з первинними та повторними аутоагресивними діями: предиктори подальшої суїцидальної кар’єри // Матеріали ІХ з’їзду Всеукраїнського Лікарського Товариства (ВУЛТ). – Вінниця, 10-12 квітня 2007 року. – С. 385.

7. Чумак С.А., Пилягина Г.Я., Семенцул В.Э. Сравнительные характеристики лиц с первичными и повторными аутоагрессивными действиями: предикторы дальнейшей суицидальной карьеры // Український вісник психоневрології. – 2007. – Т.15, №1(50), додаток-Харків 2007. – С. 247-248.

8. Пилягина Г.Я., Чумак С.А. Патогенетические механизмы рецидивирования аутоагрессивных действий и формирование «суицидальной карьеры» // Материалы Российской конференции «Взаимодействие науки и практики в современной психиатрии». – Москва, 9-11 октября 2007 года.–
   С. 249-250.

9. Пилягина Г.Я., Семенцул В.Э., Чумак С.А. Экзистенциальный кризис как патопсихологическая основа суицидогенеза // Український вісник психоневрології. – 2008. – Т.16, № 1(54). – С. 84-85.

10. Пилягіна Г.Я., Чумак С.А., Харченко Є.М., Семенцул В.Е., Дубровська Є.В. Визначення специфічних факторів рецидивування аутоагресивної поведінки // Український вісник психоневрології.– 2008. – Т.16, № 1(54). – С. 85.