У дисертації наведене узагальнення та нове вирішення питання комплексної допомоги дітям та підліткам, що страждають на синдром хронічної втоми, яке базується на сучасних методах діагностики нейро-ендокринних, імунних та метаболічних розладів в їх організмі, підходах до комплексного патогенетичного лікування. 1. Результати анамнестичних досліджень свідчать, що СХВ є поліетіологічним захворюванням, до якого існує певна спадкова та сімейна схильність; початок захворювання може бути як поступовий, так і в результаті перенесеної інфекції або психічної травми. Серед факторів ризику формування СХВ у дітей та підлітків є народження дитини від патологічних вагітності та пологів у стані асфіксії, незадовільний „родинний клімат” та соціальні умови життя, перенесення частих респіраторних вірусних інфекцій у дошкільному віці, підвищена вимогливість батьків до дитини та потужнє інформаційне шкільне навантаження. 2. Для СХВ у дітей та підлітків характерні скарги церебро-астенічного (головний біль, запаморочення, м’язева слабкість, підвищена втома) та вегетативного характеру (безпричинні коливання настрою, неуважність, зниження успішності у школі, метеозалежність, непереносимість поїздок у транспорті, втрата свідомості, порушення формули сну). 3. СХВ у дітей та підлітків розвивається переважно на тлі вегетативної дисфункціі за гіпотензивним типом, а також на тлі пароксизмальної вегетативної недостатності, що підтверджується даними КІГ: у хворих на СХВ на фоні вихідної амфо- та ваготонії спостерігається недостатність парасимпатичних впливів, а ортостатичне навантаження у цих дітей ускладнює недостатність симпатичної активації вегетативної нервової системи. У 58% хворих на СХВ, за даними КОСП, відмічається асимпатикотонічний варіант вегетативних реакцій. 4. У дітей та підлітків із СХВ спостерігається зниження L-аргініну у периферичній венозній крові при порівнянні з дітьми із групи контроля (170,64+6,66 мкмоль/л проти 290,61+17,5 мкмоль/л), а рівень NO має тенденцію до підвищення у периферичній венозній крові порівняно із контрольною групою дітей (10,26+0,88 нмоль/л проти 8,23+0,6 нмоль/л), що вказує на порушення окисно-антиоксидантного гомеостазу в їх організмі та схильності до вазодилятації. 5. У дітей та підлітків із СХВ спостерігається вірогідне підвищення екскреції адреналіну та норадреналіну з сечею у порівняння з дітьми із групи контролю (62,94+16,04 нмоль/добу та 126,32+27,68 нмоль/добу проти 30+1,7 нмоль/добу та 83,7+3,6 нмоль/добу) та зниження показників кортизолу у периферичній венозній крові, порівнюючи із показниками дітей контрольної групи (390,28+2,2 ммоль/л проти 438,5+4,5 ммоль/л), що в певній мірі свідчить про перебуваня їх організму у стані гострого стресу та прояви дизадаптації. 6. Зміни імунної системи у дітей та підлітків, що страждають на СХВ, мають певні особливості. Для них характерним є нормальні за віком показники клітинної та гуморальної ланок, зниження показників активності та інтенсивності фагоцитозу, порушення кисень-залежного метаболізму фагоцитів-нейтрофілів та зниження показників місцевого імунітету слизових оболонок верхніх дихальних шляхів. 7. У дітей із СХВ спостерігається вірогідне зниження показників прозапальних (IL-6, IL-8) цитокінів (1,45+0,19 пг/мл та 3,23+0,22 пг/мл проти 2,68+0,29 пг/мл та 8,8+0,21 пг/мл), а також рецептора до IL-6 (відповідно 31,64+1,51 нг/мл проти 53,13+1,42 нг/мл), та підвищення рівня антизапального цитокіна – IL-4 у периферичній венозній крові у порівнянні з дітьми із групи контролю (5,04+0,47 пг/мл проти 1,21+0,07 пг/мл). 8. Під впливом комплексного лікування з включенням ноофену та димефосфону у дітей та підлітків із СХВ значно покращується самопочуття, стан вегетативної нервової системи, зменшується кількість скарг і прояви оксидативного стресу, нормалізуються показники адреналіну та норадреналіну у добовій сечі, рівень кортизолу у периферичній венозній крові, що свідчить про підвищення адаптаційних можливостей організма. Позитивні зміни зі сторони імунної системи характеризуються нормалізацією показників фагоцитозу, кисень-залежного метаболізму нейтрофілів та місцевої ланки імунної системи, а також нормалізацією рівней антизапальних (IL-4) та прозапальних цитокінів (ІL-6, ІL-6R, ІL-8, TNF). Це свідчить про підвищення стійкості організму дітей із СХВ після проведеної терапії до різноманітних антигенних навантажень та запобігає розвитку гострих та хронічних соматичних захворювань. |
