1. Розроблені незалежні предиктори розвитку раптової смерті у хворих, що перенесли прогресуючу стенокардію і створена модель індивідуального прогнозування на 4-річний період. 2. Встановлено, що частота розвитку раптової кардіальної смерті у хворих, що перенесли прогресуючу стенокардію, протягом 4 років склала 11,5%. У хворих, що перенесли прогресуючу стенокардію із супутніми серцево-судинними синдромами і захворюваннями (післяінфарктним кардіосклерозом, серцевою недостатністю, артеріальною гіпертензією, цукровим діабетом), частота розвитку раптової кардіальної смерті була в 3 рази більше, ніж у тих хворих, що перенесли прогресуючу стенокардію і не мали даних супутніх синдромів. Найбільший ризик розвитку раптової кардіальної смерті у хворих, що перенесли прогресуючу стенокардію, спостерігався протягом першого року. 3. Виявлені незалежні фактори ризику розвитку раптової кардіальної смерті у хворих, що перенесли прогресуючу стенокардію: три і більше епізоди безбольово ішемії міокарду при добовому Холтерівському моніторуванні; дві і більше уражених коронарних артерій; депресія сегменту ST в трьох і більше відведеннях під час велоергометрії; зміни електрокардіограми на момент надходження в стаціонар; ознаки серцевої недостатності I-IIА стадії; вік більше 60 років; термін, необхідний для стабілізації стану 5 діб і більше; сумарна тривалість ішемії за добу 40 хвилин і більше; три і більше пробіжки нестійкої шлуночкової тахікардії при добовому Холтерівському моніторуванні; порогова частота стимуляції 120 імп./хв. і менш при черезстравохідній електрокардіостимуляції передсердь. 4. Погіршення морфофункціональних характеристик серцево-судинної системи при повторних дослідженнях через 6 місяців (збільшення часу ішемії і кількості епізодів “німої” ішемії при моніторингу ЕКГ, зниження фракції викиду лівого шлуночка, зменшення подвійного добутку і збільшення частоти шлуночкових аритмій при велоергометрії) є маркером збільшення ризику розвитку раптової кардіальної смерті у хворих, що перенесли прогресуючу стенокардію. 5. Частота розвитку раптової кардіальної смерті в групі хворих, що не зверталися після виписування із стаціонару по медичну допомогу, була достовірно вищою, ніж в групі хворих які потребували повторної госпіталізації, що пояснюється наявністю у них більш частих епізодів безбольово ішемії, більшою сумарною тривалістю ішемії і великою кількістю шлуночкових екстрасистол високих градацій при Холтерівському ЕКГ моніторуванні, відсутність систематичного контролю над терапією і корекцією факторів ризику. 6. Найбільш інформативним методом для оцінки ризику раптової кардіальної смерті у обстежених хворих виявилося добове Холтерівське моніторування електрокардіограми (OR=66,0). Іншими достовірними методами дослідження, що мають прогностичну цінність, були коронароангіографія (OR=33.4), ехокардіографія (OR=30,5), черезстравохідна електрокардіостимуляція (OR=29,0), велоергометрія (ОR=27,0) і клінічні показники (OR=20,5). 7. При використанні розробленої моделі оцінки індивідуального ризику розвитку раптової кардіальної смерті протягом 4 років у хворих, що перенесли прогресуючу стенокардію, чутливість прогнозу склала 79,5%, специфічність - 89,4%, прогностична цінність - 88,2%. В загальній групі отримано 86,9% правильних відповідей. На перевірочному контингенті отримано 82,8% правильних відповідей. Результати прогнозування з використанням табличних варіантів різним поєднанням предикторів склали від 75,0% до 81,4% правильних відповідей. |
