Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Медичні науки / Внутрішні хвороби


Дядик Іван Олександрович. Клініко-морфологічна характеристика і лікування ідіопатичного мембранозного гломерулонефриту. : Дис... канд. наук: 14.01.02 - 2003.



Анотація до роботи:

Дядик І.О. Клініко-морфологічна характеристика та лікування ідіопатичного мембранозного гломерулонефриту. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеню кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.02 - внутрішні хвороби. – Харківський державний медичний університет, МОЗ України, Харків, 2002.

Дисертація присвячена вивченню клініко-морфологічних особливостей захворювання, а також характеру перебігу захворювання у 96 пацієнтів з ідіопатичним мембранозним гломерулонефритом при ретроспективному аналізі та в ході проспективного спостереження, аналізу безпосередньої ефективності та віддалених результатів призначення різних режимів патогенетичної терапії, включаючи використання преднізолону перорально, препаратів цитотоксичної дії (азатіопріну перорально чи циклофосфану внутрішньом’язово) в сполученні з малими та помірними дозами преднізолону, а також пульс-терапії метилпреднізолоном та циклофосфаном. За даними покрокового множинного лінійного регресійного аналізу та оцінки критерію хі-квадрат Пірсона факторами ризику

прогресування захворювання встановлені персистуюча протеїнурія більш ніж 3 г/доб, наявність стійкої артеріальної гіпертензії, порушення концентраційної і азотовидільної здібності нирок, вік більш ніж 40 років та чоловіча стать, а також наявність помірних чи виражених екстракапілярної проліферації, тубуло-інтерстиціальних та фібропластичних змін.

Призначення преднізолону перорально призводило до розвитку повної ремісії в 5,3% випадків, часткової – в 7,9%; в 15,8% спостережень терапія преднізолоном виявилась неефективною. Лікування азатіопріном перорально лише в 10% спостережень супроводжувалося розвитком часткових ремісій. Терапія циклофосфаном внутрішньом’язово призводила до розвитку повних ремісій в 20,4% випадків та часткових ремісій – в 11,4%. Призначення внутрішньовенної пульс-терапії метилпреднизолоном і циклофосфаном супроводжувалося розвитком повних та часткових ремісій в 16,7% та 16,7% спостережень відповідно. 10-річна виживаність у хворих, що отримували циклофосфан внутрішньом’язово (59,7%), була вірогідно вище, ніж в групах хворих, яким призначався перорально преднізолон (37,5%) чи азатіопрін (38,3%), а також у хворих, які не отримували патогенетичної терапії (36,7%).

Критеріями, які визначають ефективність патогенетичної терапії ідіопатичного мембранозного гломерулонефриту (покроковий множинний лінійний регресійний аналіз та аналіз хі-квадрат Пірсона), серед клініко-лабораторних прояв стали протеїнурія більш ніж 3 г/доб, відсутність стійкої артеріальної гіпертензії, нормальна концентраційна та азотовидільна функція нирок, вік 40 років і менше та жіноча стать; серед морфологічних особливостей – слабка виразність тубуло-інтерстиціального компоненту, відсутність або слабка виразність екстракапілярної проліферації та/або фібропластичних змін; серед особливостей застосовуваних лікувальних режимів: терапія циклофосфаном внутрішньом’язово в сполученні з малими та помірними дозами преднізолону, внутрішньовенна пульс-терапія метилпреднізолоном та циклофосфаном.

  1. В дисертації проведено теоретичне узагальнення та досягнуто нове рішення наукової задачі – встановлені клініко-лабораторні та морфологічні особливості у хворих на ІМГН, визначені фактори ризику прогресування захворювання, а також розроблені критерії прогнозування ефективності різних режимів патогенетичної терапії.

  2. На момент першого обстеження в клініці у хворих на ІМГН мали місце в 76,1% випадків – НС, в 15,6% – помірна та в 8,3% – мінімальна протеїнурія. Рівні гематурії, циліндрурії та ліпоїдурії широко варіювали. У 57,3% хворих спостерігалася стійка АГ, в 23,9% випадків мало місце порушення концентраційної та в 43,8% – азотовидільної функції нирок.

  3. У хворих на ІМГН морфологічні зміни при світловій мікроскопії характеризувалися дифузним потовщенням стінок капілярів у всіх клубочках і наявністю “шипиків” гломерулярної базальної мембрани; при електронній мікроскопії – дифузним нерівномірним потовщенням базальної мембрани, інтрамембранозними та субепітеліальними відкладеннями електронно-щільного матеріалу, а також дифузним злиттям малих відростків подоцитів; при імунофлюоресцентному дослідженні – дифузною гранулярною депозицією імуноглобулінів класів А, G, M, а також C3 компоненту комплементу та фібриногену. У всіх хворих на ІМГН виявлявся тубуло-інтерстиціальний компонент різної виразності, в 39,6% випадків виявлялася екстракапілярна проліферація, у 43,8% пацієнтів визначались фібропластичні зміни різної виразності.

  4. На підставі оцінки клініко-лабораторних та морфологічних особливостей ІМГН при застосуванні покрокового множинного лінійного регресійного аналізу та аналізу хі-квадрат Пірсона незалежними факторами ризику прогресування захворювання стали персистуюча протеїнурія більше ніж 3 г/доб, стійка АГ, порушення концентраційної та азотовидільної здібності нирок, помірні чи виражені екстракапілярна проліферація, тубуло-інтерстиціальні та фібропластичні зміни, а також вік більше 40 років та

чоловіча стать.

  1. Призначення преднізолону супроводжувалося розвитком повної ремісії в 5,3% випадків та часткової ремісії – в 7,9%. В 15,8% спостережень відмічено погіршення клінічної картини, в решті випадків клінічні прояви не змінювалися. Лікування азатіопріном було неефективним в 90% випадків і тільки в 10% спостережень мали місце часткові ремісії. У хворих, що отримували циклофосфан внутрішньом’язово, спостерігався розвиток повних ремісій в 20,4% випадків та часткових – в 11,4%. Застосування внутрішньовенної пульс-терапії метилпреднізолоном і циклофосфаном супроводжувалося розвитком повних та часткових ремісій відповідно в 16,7% та в 16,7% спостережень. Частота ремісій (як повних, так і часткових) у осіб, що отримували циклофосфан внутрішньом’язово чи метилпреднізолон та циклофосфан у вигляді внутрішньовенної пульс-терапії, виявилася значно вищою за такі при лікуванні преднізолоном чи азатіопріном (p < 0,05).

  2. 10-річна виживаність в групах хворих на ІМГН, що отримували перорально преднізолон або азатіопрін, склала відповідно 37,5% та 38,3% і не відрізнялася від такої в групі хворих, які не отримували патогенетичної терапії (36,7%). Серед хворих, які отримували циклофосфан внутрішньом’язово, 10-річна виживаність була 59,7%, що вірогідно перевищувало аналогічні показники в групах пацієнтів, які отримували перорально преднізолон або азатіопрін, або не отримували патогенетичної терапії.

  3. За даними покрокового множинного лінійного регресійного аналізу та аналізу хі-квадрат Пірсона, критеріями, які визначають ефективність патогенетичної терапії ІМГН, серед клініко-лабораторних прояв встановлені протеїнурія більш ніж 3 г/доб, відсутність стійкої артеріальної гіпертензії, нормальна концентраційна та азотовидільна функція нирок, вік 40 років і менше та жіноча стать; серед морфологічних особливостей – слабка виразність тубуло-інтерстиціального компоненту, відсутність або слабка виразність екстракапілярної проліферації та/або фібропластичних змін; серед застосовуваних лікувальних режимів: терапія циклофосфаном внутрішньом’язово в сполученні з малими та помірними дозами преднізолону, а також внутрішньовенна пульс-терапія метилпреднізолоном та циклофосфаном.

Публікації автора:

  1. Дядик І.О. Первинний мембранозний гломерулонефрит: клініка, діагностика, лікування // Актуальні проблеми нефрології: Зб. наук. пр. – К.: Задруга, 2000. – Вип. 4. – С. 79-84.

  2. Дядик І.О. Первинний мембранозний гломерулонефрит: клініка, діагностика, лікування // Актуальні проблеми нефрології: Зб. наук. пр. – К.: Задруга, 2001. – Вип. 6. – С. 217-220.

  3. Дядык И.А. Факторы риска прогрессирования заболевания и отдаленный прогноз при идиопатическом мембранозном гломерулонефрите // Вестн. неотл. и восстанов. мед. – 2002. – Том 3, №3. – С.494-497.

  4. Дядык И.А. Лечение идиопатического мембранозного гломерулонефрита // Сучасні аспекти військової медицини: Зб. наук. пр. Гол. Військ. клін. Госп. – К., 2002. – Вип. 7. – С. 115-118.

  5. Дядик О.О., Дядик І.О. Морфологічна характеристика первинного і вовчакового мембранозного гломерулонефриту // Актуальні проблеми нефрології: Зб. наук. пр. – К.: Задруга, 2001. – Вип. 6. – С. 175-178. Автор забезпечував клініко-лабораторне обстеження хворих, приймав участь у морфологічному дослідженні, проводив статистичну обробку матеріалу.

  6. Дядык Е.А., Дядык И.А. Мембранозный гломерулонефрит: клинико-морфологические особенности // VI зб. наук. пр., присвячена 75-річчю суд.-мед. експертизи Донеччини “Питання судової медицини та експертної практики”. – Донецьк, 1998. – С. 116-117. Автор забезпечував клініко-лабораторне обстеження хворих, приймав участь у морфологічному дослідженні, проводив статистичну обробку матеріалу.

  7. Дядык Е.А., Василенко И.В., Дядык И.А. Пункционные биопсии почек при мембранозном гломерулонефрите // Матер. 6 Конгр. патологів України “Судинні і онкологічні захворювання: морфогенез та екологічний

патоморфоз”. – 30 вересня - 2 жовтня 1998 р. – Вінниця, 1998. – С. 235. Автор забезпечував клініко-лабораторне обстеження хворих, приймав участь у морфологічному дослідженні, проводив статистичну обробку матеріалу, літературно оформив статтю.

  1. Дядык И.А. Мембранозный гломерулонефрит – клиника, диагностика и лечение // Матер. XIV з’їзду терапевтів України. – К., 1998. – С. 497-499.

  2. Дядик О.І., Багрій А.Е., Ярова Н.Ф., Хоменко М.В., Паніотов П.Л., Дядик І.О. Використання інгібіторів ангіотензин-перетворючего ферменту у хворих на мембранозний гломерулонефрит з хронічною нирковою недостатністю // Матер. 13-ї Всеукр. наук.-практ. конф. нефрологів “Хронічна ниркова недостатність”. – Харків, 1999. – С. 245-249. Автор забезпечував підбір та обстеження хворих, брав участь у проведенні морфологічних досліджень.

  3. Dyadyk A.I., Bagriy A.E., Vasilenko I.V., Dyadyk I.A., Roshin Yu.V., Yarovaya N.F., Shpilevaya N.I., Homenko M.V. Long-term follow-up of patients with non-proliferative primary glomerulonephritis // XXXVII Congr. Eur. Renal Ass./Eur. Dial. Transplant. Ass. with Eur. Kidney Res. Ass.: Abstr. – Nice (France), 2000. – P.127. Автор забезпечував клініко-лабораторне обстеження хворих, приймав участь у морфологічному дослідженні, проводив статистичну обробку матеріалу.

  4. Dyadyk A.I., Bagriy A.E., Yarovaya N.F., Dyadyk I.A. Results of long-term randomized study of immunosuppressive treatment of patients idiopathic membranous glomerulonephritis // XXXVIII Congr. Eur. Renal Ass./Eur. Dial. Transplant. Ass.: Abstr. – Vienna (Austria), 2001. – P.99. Автор забезпечував клініко-лабораторне обстеження хворих, приймав участь у морфологічному дослідженні, проводив статистичну обробку матеріалу.