У дисертації наведене теоретичне узагальнення виконаних клінічних і морфологічних досліджень і запропоноване нове рішення наукової задачі визначення груп ризику серед хворих з фолікулярними кістами щелеп і одонтогенними кератокістами на підставі виявлення і зіставлення їх клінічних і морфологічних особливостей, що визначають несприятливий клінічний перебіг і прогноз. 1. Фолікулярні кісти складають 15,0±1,0% від одонтогенних кіст щелеп, кератокісти - 4,2±0,6%. Дотепер одонтогенні кератокісти, як правило, виділялися не всіма дослідниками з групи фолікулярних кіст через складність їх диференційної діагностики. 2. Фолікулярні кісти щелеп частіше розвиваються в дитячому віці (7-12 років) у період зміни прикусу (55% хворих) від премолярів (переважно нижніх - 51,4% кіст), що підтверджує зв'язок виникнення кіст із порушенням процесу розвитку і прорізування зубів. Домінуючу роль у розвитку ФК у дітей мають захворювання молочних зубів запального характеру (37,4%). У старших вікових групах ФК частіше розвиваються від нижніх зубів мудрості (44,4% - у підлітків, 83,3% - у літніх), тому що зачатки зубів закладаються тут набагато пізніше. 3. Одонтогенні кератокісти переважно розвиваються у осіб зрілого та літнього віку (71,1% хворих, із них 48,2% - пацієнти від 22-х до 35-ти років); в 2 рази частіше у чоловіків; в зоні зубів мудрості, рогу і гілки нижньої щелепи (57,1%). У дітей до 12-ти років кератокісти не виявлені. Провокуючим чинником різкого збільшення ОКК може бути травма (18,4%). Наявність примордіальних (беззубих) кератокіст (35%) підтверджує дизонтогенетичну природу їх виникнення на тій стадії розвитку, коли ще не диференційовані тверді тканини зубного зачатка. 4. Одонтогенні кератокісти, у порівнянні з фолікулярними кістами, характеризуються більш тривалим, безсимптомним клінічним перебігом, більшими розмірами кіст без значної деформації щелепи, що пояснюється поширенням процесу по довжині кістки, схильністю проростати у виростковий і вінцевий паростки нижньої щелепи, поліциклічністю контурів на рентгенограмі, рецидивами після операцій (21,1% хворих), множинністю поразки (13,2%), наявністю у 60% хворих із множинними ОКК ознак синдрому Горліна-Гольтца. Розвиток множинних кератокіст у підлітків і пацієнтів юнацького віку свідчить про вплив гормональної перебудови організму в період статевого дозрівання на схильність до утворення кератокіст. 5. Між фолікулярними і кератокістами існують морфологічні відмінності в будові багатошарового епітелію – при ОКК епітелій має ороговіння у поверхневих шарах (100%) і явища паракератозу (82%), частоті хронічного запалення (96% при ФК і 79% при ОКК, р<0,05) і його загострення в стінці кісти (78% і 33%, р<0,001), частоті і виразності акантозу (55% і 35%, р<0,05), більших при фолікулярних кістах. Дистрофічні зміни з формуванням при фолікулярних кістах структур, подібних ретикульованому епітелію (34%), зближує будову стінки ФК з емалевим органом, а наявність ороговіння епітелію при одонтогенних кератокістах (100%) - з епітелієм шкіри. 6. Несприятливий клінічний перебіг і прогноз фолікулярних кіст щелеп і одонтогенних кератокіст визначається особливостями їхньої морфологічної будови. У випадках проростання ФК у гайморову пазуху і множинних ФК в оболонці кісти виразними є акантоз із формуванням дзвоноподібних структур (88% і 83% у порівнянні з 55% у групі усіх ФК, р<0,05) і дистрофія епітелію з наявністю ретикульованих структур (75% і 67% у порівнянні з 34%, р<0,001). У випадку рецидиву - виявлена амелобластома з ділянками різної будови. Для рецидивів одонтогенних кератокіст, множинних уражень і проростання ОКК у гайморову пазуху характерним є: наявність хронічного запалення, часто з загостренням, проліферацією епітелію, зрідка дисплазією його і елементами пухлинного росту (63%); паракератоз у поверхневих відділах епітелію (88%; 81%; 100%); наявність супутніх дрібних кератокіст у стінці основної кісти (25%; 31%; 60%). 7. Можливість прогнозування рецидивів фолікулярних і кератокіст за характером виявлених морфологічних змін дозволяє відкоригувати післяопераційне ведення хворих, вирішити питання про оптимальні терміни диспансерного спостереження. |