У дисертації наведено теоретичне обґрунтування та нове вирішення наукового завдання, яке полягає у вдосконаленні методів діагностики хронічного артрозу скронево-нижньощелепного суглоба та в підвищенні ефективності його лікування шляхом внутрішньосуглобового застосування куріозину в поєднанні з фосамаксом. 1. Перебіг хронічного артрозу скронево-нижньощелепного суглоба, порівняно зі здоровими, характеризується вірогідним зменшенням об’єму синовіальної рідини (у 12,1 рази, р<0,05), підвищенням у ній вмісту білка (у 1,3 рази, р<0,05) та клітинних елементів (у 2,7 рази, р<0,05). 2. У хворих на хронічний артроз скронево-нижньощелепних суглобів виявлено депресію клітинної та активацію гуморальної ланок імунної системи, що проявляється достовірним зменшенням кількості Т-лімфоцитів (на 14,8 %, р<0,05) та збільшенням кількості В-лімфоцитів (на 18,0 %, р<0,05). 3. Хронічний артроз скронево-нижньощелепних суглобів вірогідно частіше виникає на тлі порушень стану мінеральної щільності кісткової тканини – остеопенії або остеопорозу (51,25 % проти 64,71 %, р<0,05), причому таке поєднання більш характерне для осіб жіночої статті 68,96 %, проти 47,00 % – для чоловічої (р<0,05). 4. Порівняно з традиційним лікуванням, локальне застосування куріозину в середньому на 6 днів швидше сприяє відновленню рухової функції ураженого суглоба. Статистично достовірно знижується частота хворих зі звуженням суглобової щілини, деформацією головки нижньої щелепи і склерозом кортикальної пластинки. У синовіальній рідині вірогідно зменшується рівень клітинних елементів і вміст білка, нормалізуються показники клітинного і гуморального імунітету. Усе це сприяє збільшенню частоти клінічного одужання в 3,0 рази (р<0,001) та зниженням частоти рецидивів у 15,7 рази (р<0,001). 5. За наявності порушень мінеральної щільності кісткової тканини застосування куріозину в поєднанні фосамаксом забезпечує ефективне лікування хворих на артрози скронево-нижньощелепних суглобів в амбулаторно-поліклінічних умовах, сприяє підвищенню мінеральної щільності кісткової тканини, покращенню функціональної спроможності ураженого суглоба, позитивно впливає на стан суглобової рідини та показники імунної реактивності й зумовлює вірогідне подовження клінічної ремісії в 2,6 рази (р<0,001) протягом 2 років спостереження. |