Анотація до роботи:

Нофаль Алі Нджм. Клініко – патогенетичні механізми синдрому подразненого кишечника у дітей. – Рукопис.

Дисертаця на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.10 – педіатрія. – Харківський державний медичний університет, Харків, 2003.

Дисертація присвячена вивченню клініки СПК у дітей різного віку, екзогенних та ендогенних факторів, що приводять до розвитку і впливаючих на перебіг СПК, виявленню змін вегетативного статусу, рівнів серотоніну та гістаміну крові, активності систем ПОЛ та АОЗ, мікробного біоценозу кишечника з метою удосконалення методів діагностики СПК у дітей.

Обстежені 123 дитини з СПК, з яких у 30,9±3,11% був 1-й варіант СПК, у 55,3±5,48% - 2-й варіант, а у 13,8±1,41% - 3-й варіант СПК. При усіх варіантах СПК у хворих виявлена вегетативна дисфункція з гіперактивністю симпатичного і парасимпатичного відділів при переважанні парасимпатичної надлишковості, підвищення рівнів серотоніну та гістаміну крові, активації ПОЛ при пригніченні АОЗ, порушення кишечного мікробіоценозу.

Рекомендовано ураховувати наявність екзо- та ендогенних факторів, що приводять до розвитку та впливаючих на перебіг СПК, при дігностиці та лікуванні СПК у дітей.

В дисертації наведені теоретичне і практичне узагальнення і нове рішення наукової проблеми щодо удосконалення методів діагностики СПК з урахуванням особливостей вегетативного статусу, рівнів серотоніну та гістаміну крові, наявності пошкоджень гастродуоденальної зони і жовчовивідних шяхів, стану мікробіоценозу кишечника, активності систем ПОЛ та АОЗ.

1. Синдром роздратованого кишечника у 73,98±7,54% хворих вперше проявляється у шкільному віці. Серед причин СПК у дітей переважають порушення режиму і характеру харчування, психоемоційний стрес, раніше перенесені бактеріальні або паразитарні захворювання кишечника на тлі несприятливих прихильних моментів антенатального і постнатального періодів.

2. Клініка СПК у дітей характеризується, окрім абдомінальних болей і порушень випорожнення, наявністю численних минущих різноманітних скарг, відбиваючих вегетативну дисфункцію і вісцеральну гіперчутливість при нормальних показниках аналізів крові, сечі, ректороманоскопії. Із варіантів СПК у дітей переважав 2-й варіант (55,3±5,48%), 1-й варіант мають 30,9±3,11% хворих, а 3-й – 13,8±1,41% хворих. З віком частота 1-го варіанту СПК знижується, а 3-го – збільшується.

3. Прояви вегетативної дисфункції виявлені у всіх хворих на СПК. Вегетативна дисфункція проявлялась у гіперактивності як симпатичного, так і парасимпатичного відділів вегетативної нервової системи при більш виразній парасимпатичній надлишковості, особливо явній при 1-му варіанті СПК.

4. Рівні серотоніну та гістаміну плазми крові у хворих на СПК були підвищені при переважанні гіперсеротонінемії. Найзначніше підвищення серотоніну було відмічено у дітей з 1-м варіантом СПК, а гістаміну – у хворих з 2-м варіантом, наявністю алергії, раніше перенесених гострих інфекцій або лямбліозу кишечника.

5. У більшості хворих на СПК була патологія гастродуоденальної зони і жовчовивідних шляхів. Патологію шлунка мали 87,5±8,16% хворих, патологію жовчовивідних шляхів – 58,6±5,78%, при цьому переважала функціональна патологія: функціональна диспепсія – у 59,4±5,31%, дискінезії жовчовивідних шляхів – у 29,3±2,97% хворих. Шлункова секреція у хворих на СПК характеризувалася дисбалансом базальної і субмаксимальної кислотної продукції із зниженям субмаксимальної кислотної продукції.

6. Кишечний мікробіоценоз у хворих на СПК характеризується порушенням анаеробно-аеробних взаємовідносин із зниженням рівнів біфідобактерій, лактобацил і підвищенням кишечної палички, яка у 43,59±5,15% хворих має змінену ферментативну активність. У хворих з 1-м варіантом СПК переважали штами кишечної палички з гемолітичною активністю, а у дітей з 2-м варіантом – штами із зниженою ферментативною активністю. Ступінь активації ПОЛ, підвищення рівня гістаміну були більш значними у хворих, які виділяли кишечну паличку із зниженими ферментативними властивостями.

7. Хворі на СПК мали вірогідне підвищення ПОЛ і зниження активності АОЗ з дисбалансом між проміжними і кінцевими продуктами ПОЛ, особливо виразному при 1-му варіанті СПК. У хворих із супутніми пошкодженнями шлунка і жовчовивідних шляхів функціонального характеру відзначалося менш виразне пригнічення АОЗ, ніж у хворих із запальними захворюваннями, менш виразний дисбаланс активності систем ПОЛ та АОЗ.

Публікації автора:

1. Дорофєєва Г.Д., Бондар Л.С., Нофаль Алі Нджм. Клініко – патогенетичні особливості синдрому подразненого кишечника в дитячому віці //Педіатр., акушер. та гінеколог. – 2001. – №3. – С. 12–15.

Автор забезпечував проведення дослiдження, статистичну обробку, аналiз результатiв та пiготовку матерiалiв до друку.

2. Нофаль Али Нджм. Патогенетические особенности синдрома раздраженного кишечника у детей //Архив клинич. и эксперим. медицины. – 2001. – Т.10, №1. – С. 62–64.

3. Дорофєєва Г.Д., Бондар Л.С., Нофаль Алі Нджм. Особенности вегетативного статуса, уровней серотонина и гистамина у детей с синдромом раздраженного кишечника //Український медичний альманах. – 2001. – Т.4, №3. – С. 59–62.

Автор забезпечував проведення дослiдження, статистичну обробку, аналiз результатiв та пiготовку матерiалiв до друку.

4. Нофаль Али Нджм. Особенности микрофлоры толстого кишечника у детей с синдромом раздражённого кишечника //International Medical Internet Journal NEWEST MEDICAL ARCHIVES. – 2002. – Vol.3, №2. – р.5.

5. Нофаль Али Нджм. Клинико–иммунологическая характеристика синдрома раздраженного кишечника у детей //Вопросы экспериментальной и клинической медицины: Сб.статей. – Донецк: ДонГМУ, 2000. – Т.1, вып.4. – С. 104–106.

6. Нофаль Али Нджм. Серотонин, гистамин и особенности вегетативного статуса у детей с синдромом раздраженного кишечника //Вопросы экспериментальной и клинической медицины: Сб.статей. – Донецк: ДонГМУ, 2001. – Т.1, вып.5. – С. 92–96.